Повернення

[Дисклеймер: Містить спойлери!

Якщо ви не хочете зловити купу спойлерів, то краще спочатку прочитайте манґу оригіналу. Якщо ви не знайомі з тайтлом, або не плануєте дочитувати манґу, то можете не хвилюватися, вам б мало бути зрозуміло, що відбувається у фанфіку].

 

Сьогодні 13 червня. Теплий літній вечір. Поблизу шибуйського району в невеликому будинку зібралася велика компанія. Це справді скромна будівля. В ній тільки два поверхи та й з-зовні на вигляд ніби вона з минулого десятиліття.

Перший поверх був обладнаний, як магазин одягу, досить сучасного та стильного, як для інтер’єру будівлі. А ось на другому — розмістився кабінет кравця та дизайнера. Крім робочої зони, що займала пів поверху, тут звісно є зона де можна пообідати чи випити кави, вбиральня та досить великий диван. В якийсь інший день на цьому поверсі тихо та практично нікого немає крім дизайнера й кравця, іноді ї]]][[[[[[]][[]х навідують друзі та звісно клієнти. Сьогодні ж тут повно народу…

Ханаґакі Такемічі опинився посеред незнайомого приміщення, заповненого його давніми друзями. Він з нерозумінням дивився по сторонах. Хлопець в мить почав себе запитувати, де він і що тут відбувається. Його погляд зупинився на Тачібані Хінаті, яка сиділа поруч та спостерігала як троє: Хаккаі, Хінаморі й Тацукі організовують стіл, в процесі сперечалися про щось.

— Я, мабуть, краще піду їм допоможу, — промовила Тачібана та повільно підвелася зі стільця.

Такемічі завмер. Він витріщався на дівчину мовчки і лише тихо прошепотів: «Хіна», — так він звертався до своєї дівчини. Вона одразу повернула погляд на коханого, а тоді тепло усміхнулася.

— Повернувся?

Він несміливо кивнув.

— З поверненням, Такемічі-кун. — ніжним голосом відповіла дівчина та її усмішка стала яскравішою.

Хіната акуратно затиснула долонь хлопця, й з розумінням глянувши йому у вічі таки пішла допомагати іншим.

Такемічі з полегшенням посміхнувся та поглядом провів кохану.

Його очі знову забігали по просторій кімнаті, зупиняючись на кожному присутньому. Він намагався зрозуміти, як все обернулося цього разу.

В скромному ательє, Тацукі, Хінаморі та Хаккаі зібрали всіх найближчих друзів іменинника. Друзі витратили багато часу на підготовку сюрпризу для Міцуї. Всі найближчі друзі були тут: Дракен звичайно, Чіфую, сестри Фуджівари — Хінаморі й Тацукі, Хаккаі, сестри Міцуї, Такемічі з Хінатою, та Па-чін з Пе-яном…

— Хіна, всі вже тут? — запитала Тацукі в Хінаморі.

— Здається, — дівчина оглянула кімнату, — хоча я не бачу Нахою з Соєю.

— Ну, в нас немає часу на них чекати, Міцуя-кун скоро буде тут.

— Давайте ховатися. Всім по схованках і вимкніть світло! — крикнула Хіна.

Вони вимкнули світло та заникалися, так, щоб їх не було одразу помітно. За десятку хвилин в приміщення відчинилися двері. Коли силуэт молодого дизайнера з’явився в дверях — Хаккаі одразу попрямував до нього з тортом у руках, на якому вже горіли свічки. Світло вогню злегка освітлювало кімнату. Коли Хаккаі став перед Міцуєю Такаши, решта почали співати «З днем народження». Іменинник скромно усміхнувся та на мить замислився, щоб загадати бажання — одним подихом він задув свічки.

Друзі почали галасувати та вигукувати побажання другові.

Хтось увімкнув світло. Фуджівара Хінаморі в туж секунду запросила всіх за стіл. Вона також підійшла до Такаши провести його до місця відведеного імениннику.

Буквально в цей же час у двері увірвався Нахоя, а за ним спокійно зайшов Соя.

— Вибачте за запізнення. В кафе сьогодні був важкий день, — сказав Соя.

— Якийсь вишкребок накидався і не хотів платити, гімно вонюче. Прийшлося помолотити йому пику, — широко посміхаючись говорив Смайлі, тобто Кавата Нахоя, коли його брат близнюк з прізвиськом Енґрі червонів за нього.

— Перестань, — сором’язливо протягнув інший Кавата.

Новоприбувші вручили Міцуї подарунок і ще раз привітали його. Після них всі одразу взялися дарували подарунки.

Такемічі ходив з кута до кута. Він хотів поговорити з усіма, але чомусь відчував сумління. Хлопець не знав, як зараз почати діалог. Нарешті він зупинився поруч Рюґуджі Кена, який сидів на дивані, ліктями спершись на стегна. Такемічі звернувся до нього по прізвиську:

— Дракен-кун, — зразу на кілька секунд запнувся й далі вів тихіше: — як тобі теперішнє майбутнє?

— Ти чого це раптово, Такемітчі? — здивувався Рюґуджі, хоча усмішка на його обличчі стала майже глузливою.

Такемічі не знав, як пояснити. Кен з розумінням усміхнувся у відповідь.

— Напевне, можна сказати, що це хороше майбутнє… — вимовив Дракен. Він ненав’язливо затиснув долоні в замок та перевів погляд донизу. Такемічі співчутливо подивився на похмуре обличчя друга.

— Щось тебе турбує?

— Ні. Чого б це… — знову спливла на обличчі Кена легка усмішка. — Не переймайся, Такемітчі. У всі все склалося добре, як ми мріяли в дитинстві.

Такемічі з полегшенням хмикнув й глянув у сторону, продовжуючи роздивлятися теперішню реальність. Він тільки зараз зауважив, що немає Майкі.

Компанія розсідалася за столом з їжею. Хіната зайняла місце та помахала рукою Такемічі, щоб той сідав поруч.

Над стільцем Міцуї зібралася трійця. Хінаморі, Хаккаі й Тацукі хотіли сидіти біля нього, але, на жаль, тільки двоє можуть сісти поряд. Хіна та Тацу схопилися за один стілець. Хакай тим часом швидко захопив інший праворуч Міцуї.

— Я була перша! — вимовила Хіна.

— Не правда — я перша. Йди сідай біля Хаккая.

— Ага вже. Він не поступиться місцем біля Міцуї.

Міцуя сидів дивлячись на стіл перед собою і мовчав. Йому було ніяково від їхньої поведінки, але й одночасно з тим він випромінював спокій, ніби це надто звична ситуація для нього.

— Ти попроси — він посунеться, — доповнила Тацукі, хитро посміхнувшись. — Він тебе любить. Взагалі, чому ти біля нього не сідаєш?

— Те саме питання: Чіфуя взагалі там сидить, — тикнула рукою Хіна на іншу частину стола, де сидів Мацуно Чіфую, безтурботно п’ючи щось. Але почувши що згадали “його ім’я” кинув запитливий погляд на сестер. Старша продовжила: — Йди там сідай!

— Він може сісти тут, — показала Тацукі на сусіднє крісло, — поряд зі мною.

— Розіграйте на “камінь, ножиці, папір”, — втомлено зітхнув Пе-ян.

— Точно! — вимовили сестри.

Вони, серйозно налаштовані, почали запеклу гру. Перший раунд виграла Тацукі.

— Ха! — вигукнула вона й одразу поспішила присісти.

— Ще раз! — сказала Хіна.

— Чому це? Я вже перемогла.

— Нєа, має бути чесно — три рази.

— Ну добре.

Наступний раунд виграла Хіна, але останній, найзапекліший таки був за Тацукі.

— Ура!

Дівчина радісно підстрибнула та сіла на стілець.

— Чіфую, можеш сідати, — вимовила вона з радісною посмішкою. Той видихнув і трохи надувся.

— Чому це я маю пересідати? — пробубнів той і повернув голову з награно ображеним виразом.

— Як хочеш, — так само не голосно проговорила Тацукі.

Хіна пішла й сіла на коліна Хаккаю. Хлопець спершу її обняв і зрадів, доки до нього не дійшло усвідомлення намірів Хіни. Вона ж просто хотіла сидіти ближче до Міцуї.

— Кенчін! — вигукнула Тацукі, показуючи на місце біля неї. — Сідай біля мене.

Такемічі з Кеном приєдналися до них. Підходячи до столу Ханаґакі почав запитувати:

— Майкі-кун, не зміг прийти, щось трапилося?

Всі затихли та почали переглядатися і посміхатися.

— Він надто зайнятий в своєму ресторані, — відповіла Хінаморі.

«Сподіваюся, в нього теж все добре, — подумав собі Такемічі. — Треба буде з ним пізніше поговорити. Схоже, що всі живуть хорошим життям тепер».

***

Через місяць.

В Токіо тільки сьома година, хоча місто вже гудить та рухається. Сонце вже ясно освітило безхмарне небо.

Квартира на окраїні Шибуї. Крізь тонкі штори просвічували промені. Вони були надто яскраві, щоб їх ігнорувати. Від різкого світла Чіфую зажмурився та відвернувся. Хлопець однією долонею потер очі, після чого повільно їх розплющив.

Одразу після пробудження Чіфую глянув на дівчину, що міцно й мирно спала поруч. Він не хотів переривати її сон. Хлопець намагався не рухатися та не шуміти. Кілька хвилин просто уважно та з ніжною посмішкою роздивлявся деталі її обличчя. Але раптом задзвенів будильник і йому довелося вимкнути голосний звук якнайшвидше.

Дівчину цей звук розбудив, але вона не планувала якось показувати цього. Тацукі лише утнулася обличчям у подушку. Хлопець посміявся з її поведінки. Він нахилився, щоб поцілувати її голову та, не поспішаючи, піднявся з ліжка.

— Прокидайся, — вимовив Чіфую. Дівчина у відповідь лише невдоволено простогнала. Він усміхнувся й попрямував у ванну кімнату.

Тацукі, звісно, не планувала покидати комфортне ліжко. В неї ще є час на сон, на відміну від хлопця. Вона й далі лежала навіть після того, як Мацуно повернувся з ранкових процедур. Він вже її не чіпав. Продовжив готуватися до роботи.

За кілька хвилин хлопець вже у вітальній погодував кота та грався з ним. Тацукі, все ще зі заспаними очима, підійшла до дверного проходу та зупинилася помилуватися їх взаємодією. Вона хотіла щось сказати, але довго не могла придумати з чого почати. Чіфую її помітив.

— Що вже вигадала?

— А? Ну, не те щоб… насправді, дещо важливе застрягло в мене в голові…

Вона пройшла в середині вітальні й сіла на диван, Чіфую з котом у руках сів біля неї.

— Ти ж пам’ятаєш, що Ханемія скоро виходить із в’язниці? — здалеку почала Фуджівара.

— Угу.

Хлопець слухав, не дуже серйозно, та продовжував гратися з домашнім улюбленцем. А Тацукі продовжувала говорити:

— Це навіяло мені спогади… Я подумала, що, можливо, це шанс врятувати багатьох…

— Невже ти про стрибки в часі?

Чіфую перестав грати з котом та подивився прямо на дівчину.

— Так, — вона кивнула. — Я недавно розмовляла з Наото. Він розповідав, що для того, щоб повернути Такемітчі, потрібно, щоб тригер сильно шкодував про минуле. Ханемія — ідеальний тригера, хіба ні? Період, про який він шкодує… Найбільш ймовірно, що він поверне Такемітчі в період битви з Вальхаллою. І цього разу нам, можливо, вдасться врятувати Баджі-сана та інших.

Чіфую замислився… а кіт тим часом зістрибнув на паркет.

— А хіба це не занадто ризиковано? — запитав він, опустивши погляд.

— Гадаю, так… Просто, не можу перестати про це думати. У всіх все ніби добре склалося, але Манджиро… і я б хотіла, побачити хепі енд, де Кенчін щасливо живе з Еммою, й Хіна з Баджі…

Дівчина помітно засмутилася та не могла підтримувати зоровий контакт з хлопцем. Чіфую міг лише взяти її за руку. Він злегка стиснув її та підвів погляд знову на обличчя Тацу.

— Я б теж хотів, але ми не можемо знати напевне, що все не стане гірше. Ми тоді зробили все, що було в наших силах, — він замовчав і продовжив тихішим голосом: — Якщо Такемітчі повернеться і хтось загине… Або все кардинально зміниться… ти готова пожертвувати кимось? — хлопець не переставав дивитися на дівчину, доки їхні погляди не зустрілися. — Як би нам не хотілося щось змінити, ми не можемо діяти так егоїстично.

На мить зависла тиша. Тацукі трохи обдумала все і важко зітхнула.

— Можливо, ти маєш рацію, — трохи присоромлено, тим що їй доводиться визнавати свою неправоту, вимовила дівчина. — Відколи це ти раціональні думки видаєш? — надулася вона.

— Мусить хтось це робити, — м’яко посміявся хлопець.

— Не роби так, — додала Тацу, але з усмішкою.

Чіфую ще раз стиснув долоню дівчини і повільно піднявся з дивану. Тацукі знову заговорила:

— Я ще дещо маю тобі сказати…

— І що це? — він продовжував йти в сторону кухні, слухаючи.

— Щодо Ханемії… Так як він не має закінченої освіти, йому буде важко знайти роботу. Я подумала, що тобі в магазині не завадить помічник.

— Відмовляюся.

— Чому? — піднялася дівчина і теж пішла до кухні.

— Не хочу з ним працювати… — відповів той. Обличчя хлопця різко змінилися й злегка напружилися.

— Розумію. Але йому ж немає куди піти… Ханемія вже не такий, яким був 10 років тому. Ти ж знаєш… Він щиро розуміє, що натворив ханемії і шкодує, — дівчина підійшла ближче приобняти Чіфую зі спини. — Дай йому шанс стати кращою людиною, будь ласка.

Той зітхнув, щоб розслабитися.

— Гаразд, — крізь небажання видав хлопець.

— Дякую, — прошепотіла вона, після чого подарувала йому легкий поцілунок у шию і відсторонилася.

Тацукі взялася робити собі каву, але Мацуно не дав їй далеко відійти й знову зловив у міцні обійми…

***

Робочий день в ательє Міцуї підходить до кінця. Хінаморі повільно збирає свої речі. Вона оглянула кабінет. Міцуя досі зосереджено щось підшиває, а Тацкі в іншому куті кімнати креслить дизайни та гортає журнали.

— Міцуя, коли ти йдеш, — кокетливо запитала Хіна, коли наблизилася до його стола, — може підемо разом?

— Він має багато роботи, можеш йти сама, — хутко зауважила її сестра.

— Я не тебе запитувала.

Дівчата зустрілися злими поглядами.

— Я справді маю ще багато чого закінчити, — втрутився хлопець, — можеш йти додому, Хіна. Ти добре попрацювала.

Старша Фуджівара зітхнула та відійшла від кравця.

— Добре, до завтра тоді, — махнула вона рукою, крокуючи на вихід.

— Передавай привіт Хаккаю! — підступно вигукнула Тацукі.

— Ага, — без емоцій відповіла Хінаморі.

Вона вийшла з ательє, подумки проклинаючи сестру, яка нагліє і засиджується в офісі з Міцуєю.

Під будівлею Хінаморі помітила фігуру незнайомця. Вона одразу завмерла та її коліна затремтіли. Молодий чоловік зі спини в повсякденному, трохи в незграбному одязі, з довгим, густим, чорним волоссям, ростом чуть вищим 170 сантиметрів нагадав їй…

— Баджі?… — прошепотіла вона і спробувала наблизилися до нього.

Вона прекрасно розуміла, що це не може бути Баджі Кейске, але не хотіла в це вірити. В очах у неї проблиснула волога. Хлопець почув її наближення, повернувся, але не наважувався дивитися прямо їй у вічі.

— Хі-Хіна… — невиразно прозвучав голос, як виявилося, друга дитинства.

«Казутора?» — пролунало в її голові. І в ту ж секунду в неї закипіла кров від гніву, але в туж мить всередині все зжалося та заболіло. Вона прикусила губу й міцно стиснула кулаки, оглядаючи Ханемію Казутору.

— О, Ханемія, ти вже тут? — від дверей ательє пролунав сторонній голос.

З приміщення вийшла Тацукі. Вона подивилася на сестру і їй стало шкода, що вона так зустріла їхнього старого друга.

— Хіна, — прошепотіла молодша Фуджівара.

Старша ні слова не промовила. Вона розвернулася і швидко втекла з цього місця.

— Нам про це теж варто поговорити, — насупилася Тацу. — Ходімо.

Вони пішли в найближче кафе обговорити те, що Казутора планує робити далі та як все змінилося за час доки він був у в’язниці. Хоча майже все він уже знав. Тацукі навідувала його протягом цих 10 років та розповідала про життя за межами ґрат.

Дівчина також сказала йому, що він може працювати з Чіфую і так як у нього не багато варіантів, Ханемія погодився.

— Але ти ж пам’ятаєш, що для того, щоб розпочати нормальне життя, тобі потрібно попросити вибачення в усіх, особливо в Хіни, — сказала Тацукі. В руці вона тримала капучино, хоча досі не випила ні ковтка.

— Я знаю… — опустив погляд хлопець й задумався.

Тацукі з жалістю подивилася на друга та потрохи піднімалася з-за стола.

— Ну добре, йдемо вже.

Ханемія повторив за нею. Вони залишили гроші та разом вийшли з кафе. Друзі попрямували до зупинки. Обоє якось ніяково не дивилися одне на одного та не могли почати безтурботний діалог, щоб не відчувалося напруги в повітрі.

Несподівано Ханемія зупинився. Він дивився на Фуджівару нерішучими очима. Щоб себе змусити мовити слово він міцно затиснув кулаки. Це допомогло йому зібрати сміливість в купу.

— Тацукі… — відгукнув він подругу і та обернулася, зупинившись. — Я знаю, я намагався раніше, але… — розмірено хлопець поклонився як можна нижче, — Мені дуже шкода за все, що я вчинив у минулому. Вибач.

Тацукі мовчки та не змінивши емоції дивилася на друга. Вона повернула голову у бік не бажаючи спостерігати цю сцену. Дівчина стояла нерухомо кілька секунд й зрештою видихнула. Казутора вже стільки разів намагався перед нею вибачитися, коли вона навідувала його в тюрмі, але вона так і не приймала жодних вибачень. Це вперше між ними немає скляної стіни. І хоча вона розуміє, що не може продовжувати гніватися на нього вічно, і свідомо вже відпустила минуле, сказати це їй дуже складно. Але якщо навіть вона не пробачить — в нього не вистачить рішучості вибачитися перед іншими.

— Я пробачаю тобі… — вимовила дівчина стримано.

Казутора насправді не очікував цього, але на секунду на його обличчі з’явилася усмішка, що приховувала зуби. Він випрямився і промовив:

— Дякую… за все.

Тацукі засоромилася від такої відвертості друга.

— На тебе тюрма добре вплинула, — посміхнулася дівчина й тоді додала кепкуючи: — таким милим став.

Ханемія й сам зашарівся від таких слів. Він наздогнав подругу. Вони продовжили йти далі, вже не відчуваючи ніяковості, та на зупинці попрощалися.

***

Пройшло приблизно пару тижнів.

Ханемія вже попросив вибачення в Дракена, Міцуї, Такемічі й Чіфую. Останній спочатку не дуже люб’язно прийняв Казутору, але з часом вони навіть непогано поладнали. йому залишилося вибачитися перед Хінаморі, що його найбільше лякало.

Він дізнався, як з нею зв’язатися та де вона від Тацукі. І вирішив прийти в день, коли люди не напружені чи стомленні. Хлопець прийшов перед вихідними — у п’ятницю. Літні вечір був досить прохолодний. І Казутора знову був одягнений в досить вільний, але об’ємний одяг. Він наче не свідомо чи від туги відтворював образ Баджі.

Хіна була в квартирі сама, хоча в цій квартирі мали б жити двоє. Її партнер, на жаль, не часто з’являється вдома через переповнений графік роботи. Весь цей тиждень він був на зйомках і якраз на вихідні обіцяв приїхати, хоча і з сестрою.

Хіна сиділа й щось малювала під гучну музику. В якийсь момент їй почав причуватися стукіт у двері. Дівчина зупинила музику та тепер вже чітко почула гуркіт. Вона трохи розхвилювалася і одразу кинула оком на годинник — близько дев’ятої. «Кого це так пізно могло принести?», — думала вона й повільно підходила до дверей. Поглянувши у вічко, дівчина впізнала Казутору. Вона не відчинила.

«Що він тут робить?» — замислилася Хінаморі, а стукіт продовжив відбиватися в її вухах. Хіна сперлася спиною на стіну біля дверей і намагалася ігнорувати цей звук. Її серце забилося швидше ніж зазвичай. Вона відчувала тривогу і не знала, чи послати його чи впустити.

Казутора не припиняв стукати у двері. Хінаморі ще раз глянула у вічко. У цьому маленькому отворі їй було складно роздивитися хлопця чітко. Зараз він нагадував Баджі. Це її неймовірно дратувало, аж гидко від цього відчуття ставало. Її пульс тільки сильнішав від образу Ханемії перед нею.

В мить Хінаморі схопилася за дверну ручку та широко розкрила вхід.

— Навіщо ти сюди прийшов? — холодно, але зі злістю в очах промовила Хіна. Хлопець розгублено дивився на подругу. Між ними накопичувалася напруга, доки обоє дивилися одне на одного. Обоє були переповнені емоціями, які вимагали бути вивільненими.

— Я… — подав невпевнено голос Казутора, — Я знаю ти мене, мабуть, ненавидиш, але…

Дівчина різко перервала його трохи підвищеним голосом:

— Так, твоя правда — не хочу тебе бачити. Як ти тільки насмілився явитися сюди?

— Мені шкода за те, що сталося в минулому. Мені дуже шкода.

Казутора продовжив, намагаючись не зважати на гнів у голосі подруги. Він мусив не мовчати. Хлопець хотів поклонитися — Хіна миттєво вдарила його коліном у живіт.

— Твої вибачення, нічого не змінять, — вона пропустила ці слова крізь зуби. Втративши контроль, Хіна почала плакати, — Баджі вже не повернеш!

Вона копнула Ханемію вдруге. Той від болю скрутився, але терпів. Казутора відчував більше болю від провини та відчаю. Удари Хіни навіть на 10 відсотків не зрівнювалися з тим болем.

Поступово він опустився на підлогу, щоб виконати шанобливий поклон. Хіна розгубилася в цей момент і перестала копати старого друга. Це розізлило її ще сильніше. Так сильно. Її кулаки напружилися. Очі все більше наливалися слізьми. В цьому положенні вона не бачила обличчя Казутори, а його силует був до біса схожий на Кейске. Вона ще раз його копнула зі всієї сили і викрикнула:

— Забирайся! Ненавиджу… Я ніколи тобі не пробачу. Якщо хочеш жити спокійно — зникни з мого життя і ніколи не потрапляй в моє поле зору, покидьок!

Хінаморі захлопнула двері на замок і пішла в свою кімнату. Вона присіла на ліжку. Її всю трясло від злості та болю. Сльози невпинно текли по її щоках. Вона обійняла себе руками та повільно опустила голову. Так боляче їй давно не було. Востаннє подібні емоції вона відчувала, хіба що, після смерті Баджі Кейске. Дівчина голосно схлипувала, а її масивні сльози капали на підлогу.

Ханемія Казутора не міг зрушити з місця. Він схилився над землею перед квартирою подруги й мовчки думав. Тіло у нього так само злегка тремтіло, наче він зустрівся зі своїм наймоторошнішим страхом.

Біль Казутори не був схожий на той, що відчувала Хінаморі. Цей біль у десятки разів сильніший. Хлопця не просто переповнювали емоції — вони нищили його зсередини. Йому хотілося кричати, чи щось зламати, перекрити душевний біль фізичним — але жоден фізичний біль не зрівняється з цим. Так кілька хвилин молодий чоловік залишався біля дому старшої Фуджівари.

Нарешті Казутора підвівся та покинув будинок. Він подумав, що напевне краще б він взагалі не йшов до Хіни. Деякий час він насправді намагався не контактувати з нею.

Декілька днів після цього Казутора зустрічався з молодшою Фуджіварою в тому ж невеликому кафе, що й минулого разу, та говорив про цей випадок з нею. Тацукі не мала що йому порадити ось так зразу. Хіні потрібен час. Проте ця історія знову пробудила в ній ідею змінити минуле.

— Ханемія, ти б хотів змінити своє минуле? — запитала Тацукі.

— Ще запитуєш… Звичайно, але, на жаль, я наробив надто багато помилок. Це неможливо. Я не можу просто ігнорувати їх і жити наче нічого не було.

— А якщо я скажу, що ти можеш все змінити?…