Роздягайся, Гарісон

Ні до восьмої, ні після Ерік так і не з’явився. Фростер відчував легку тривогу і подив, коли зрозумів, що чекав Еріка до 23:00, постійно зиркаючи на вікно в своїй кімнаті – раптом прийде.

В школі Джек не говорив з Гарісоном. Вони обмінялись поглядом, та й по-всьому. Допитуватись, чому хлопець не прийшов, Джек не став. Бо і зранку Ерік запізнився до школи, тож ніхто йому синців не намастив.

Відкривши шафку, щоб викласти книжки, Джек побачив обірваний папірець з зошита: “Я сьогодні прийду. Вчора був зайнятий.” По реакції Фростера було незрозуміло, що він відчуває, але, від чогось, скрутило шлунок. Мабуть, ті чипси, що ними пригостив його Чарлі, були протерміновані.

Джек саме вимкнув ризотто, коли в двері подзвонили.

– Ти така киця в цьому фартушку. – Промуркотів Гарісон, завалюючись до будинку.

– Ти п’яний? – Джек зачинив двері і обернувся, склавши руки на грудях. В маминому кухонному фартушку з півоніями він виглядав, як сварлива дружина.

– Фростер, ти точно не підар? – Ерік, перекривлюючи Джека, став в таку ж позу і зіщулив очі.

– Ти не відповів на питання.

– Ти теж. – Гарісон опустив руки і направився на кухню. – Може пригостиш мене? – Кричав хлопець вже заглядаючи до каструлі.

Джек зайшов за однокласником, мовчки насипав їжу в тарілку і поставив на стіл, діставши з ящика виделку.

– А ти не будеш? – Ерік вмощувався на барному стільці за стійкою, де його чекала вечеря.

– Я спочатку на тобі перевірю чи можна це, взагалі, їсти. – Спокійно коментував Джек всідаючись навпроти гостя і відкриваючи банку з колою.

– Отруїти мене хочеш? Розумію. – Хлопець кивнув, погоджуючись сам із собою і взявся до їжі. – Це…це охрініти, як смачно! – Ерік здивовано відірвав погляд від тарілки і зрозумів, що Джек дивиться на нього з посмішкою. Звичайною приязною посмішкою, якої Ерік давно ні від кого не бачив. – Скажи чесно, я буду мучитись чи вмру швидко уві сні? – Гарісон поставив виделку і склав руки.

– Придурок. – Фростер розсміявся і Ерік заразився цим сміхом.

Після вечері Ерік напросився на екскурсію і вже в кімнаті Джека згадав за чим прийшов.

– Давай мазь і роздягайся. – Закомандував Фростер, навіщось, причинивши вхідні двері.

– Ти, наче, ґвалтувати мене зібрався. – Ерік засміявся від свого “жарту” і почав розстібати сорочку, та на третьому ґудзику зупинився. – Ти ж не будеш мене ґвалтувати? – Гарісон награно прикрився руками і присоромлено опустив очі. Іноді Джекові здавалося, що за цим хлопцем плаче театральний коледж.

– Насилля – це не про мене.

– Але про мене. – Голос Еріка стих. Здається, йому було соромно.

– Роздягайся, Гарісон, скоро батьки повернуться. – Джек зробив два кроки назустріч хлопцеві, коли почув, як відкрились вхідні двері.

– Сонечко, ми вдома. – Місіс Фростер, кинула ключі на столик біля дверей і крикнула в порожнечу будинку.

– Лізь під ліжко. – Джек так рознервувався, що почав штовхати Еріка в груди.

– Синку, ти у себе? – Мама Джека підіймалась сходами і кроки її були все ближче.

– Так, мам, я тут. – Крикнув Фростер, майже, благально дивлячись на Еріка.

– Джеку, все добре? – Жінка відчинила двері синової спальні і застала його на ліжку з книгою в руках.

– Так, а що? – Не давши матері відповісти, він продовжив. – Там ризотто на плиті, я вже повечеряв, тож їжте без мене. – Джек осяйно посміхнувся і втупився в книжку, максимально роблячи вигляд, що зацікавлений її змістом.

Місіс Фростер пішла і, коли її кроків вже не було чутно, з-під ліжка виліз Ерік, тримаючи в руці скручений журнал.

– А що це було?

– Моя мама. – Розгублено сказав Джек, встаючи з ліжка і кинувши погляд на той самий журнал.

– Це я зрозумів. Навіщо ти мене заховав від неї? – Здавалося, весь алкоголь вивітрився з Еріка і він був засмученим.

– Я… Я не знаю. – Джек витріщив очі і здивовано видихнув. І справді, навіщо він змусив Гарісона сховатись? Вони простояли в тиші декілька секунд, поки Ерік не розгорнув Плейбой, що дістав з-під ліжка.

– Все-таки не підар. – Гарісон вимушено всміхнувся і кинувши журнал на ліжко, зняв з себе сорочку. – Давай покінчимо з цим і я піду. Не хочу створювати ще більше дискомфорту.

– Еріку, ти не…

– Діставай мазь. – Гарісон перебив хлопця і повернувся до нього спиною, зціпивши зуби. Це був перший раз, коли Джек назвав його на ім’я, від чого в Еріка пришвидшилось серцебиття. Та він і далі стояв мовчки, чекаючи, поки Фростер його намастить.

– Я вийду через вікно. А журнальчик заберу з собою. – Висунувши одну ногу з вікна, хлопець додав, – Завтра в школі на п’ятнадцять хвилин раніше, – і поліз до вузької пожежної драбини, щоб спуститись.

Цієї ночі обидва хлопці погано спали, крутячись на ліжках. Якісь дурні сороміцькі думки не давали їм заснути.

Через тиждень значно помітним став результат Джекової мазі.

– Ще тиждень і можна більше не маститись, я думаю. – Джек з розумним виглядом вивчав синці на тілі хлопця.

– Поки мене знову не поб’ють. – Ерік нервово засміявся, та насправді смішно йому не було.

– Я не бачу нових синців. Батько заспокоївся?

– Та це в нього буває. Затишшя перед бурею. – Хлопець знову гигикнув, опустивши очі.

– Гарісон, треба щось робити із цим. Він же може тебе вбити.

Ерік з подивом зрозумів, що хлопець стримує злість промовляючи слова.

– Ти так кажеш, ніби тобі мене шкода. – Нервова посмішка, здається, взагалі не сходила з обличчя Еріка. Джек нічого не відповів. Просто розвернувся і пішов на уроки.