Розбуди мене, коли прийдеш

Котики-читачі!

Будь ласка, зауважте, що мій “київський привид” то повністю вигадана людина і не має ніякого відношення до реальних київських льотчиків, себто, тут ніяких прототипів.

Дякую і бажаю приємного прочитання ♥

Сутеніло. День був ясним та безхмарним, і тепер на обрії полум’янів рожево-оранжевий захід сонця. Сліди літаків все ще перекреслювали блакитне небо,
а їхні білі хвости повільно розповзались у повітрі. Проте в кімнаті було темно. Помітним був лише чоловічий силует напроти вікна. Чоловік перебував у
напруженому очікуванні ось уже другу добу. Спав він тільки умовно – постійні хвилювання, нав’язливі думки, відсутність новин ніяк не дозволяли
повноцінно поринути у сон. Інколи йому здавалось, що він засинав на кілька годин, та пізніше розумів, що просто пролежав весь час з заплющеними очима.
Утома сковувала тіло і рухатись було важко. Власне, наразі в цьому все одно не було ніякої потреби.

Олег і Вадим познайомились, коли ще були курсантами. Доля звела їх в одному навчальному закладі і в одній кімнаті гуртожитку. Не знати, чи то був
щасливий збіг обставин, але їх обох не приваблювали дівчата. Про це ніхто ніколи відверто не говорив би, якби не алкоголь та випадкові поцілунки на балконі.
Олег завжди розумів свою орієнтацію і приймав себе таким, яким він є. Він наполегливо вчився, знав, як хоче жити і ким бути. Серцем він обрав професію
льотчика, і серцем він обрав Вадима. Вадим же пройшов довгий шлях, аж поки дозволив собі бути собою. З професією льотчика після академії так і не склалось,
але Олег залишився в його житті.

Їхній спільний побут нагадував старі дні в гуртожитку. Вадим хотів затишку, сім’ю, дітей, врешті-решт. Часто пропонував Олегові емігрувати за кордон. Поїхати кудись, де легалізовані одностатеві шлюби, де можна всиновити дитину чи знайти сурогатну матір. Проте Олег мав обов’язок, він склав присягу перед державою. Він нікуди не хотів переїжджати, і розмову цю завжди обривав ще на початку. Пропозиція покинути Україну залишилась тільки пропозицією, і Вадим згодом перестав вірити, що це коли-небудь станеться.

2014 рік дав зрозуміти, що Олег ніколи не прийме варіант еміграції, і Вадим свідомо обрав життя з Олегом, а не існування в ліберальному суспільстві з усіма права для геїв. Така реальність йому була непотрібна, якщо поряд не буде Олега. Натомість, тепер в серці поселились страх і тривога за життя Олега. Чоловіки розуміли, що відбувається і що чекає попереду. У лютому 2022 року Олег сів у літак, щоб захищати Київ. Відтоді Вадим втратив спокій та сон. Він жив тільки в ті моменти, коли читав короткі СМСки, коли чув лагідний голос у слухавці.

Сьогодні був другий день поспіль, як від Олега не було жодної звістки. Побоювання були різні, хоча віра – сильніша. Вадим чекав, він був готовий чекати стільки, скільки треба, якщо знатиме, що Олег у безпеці. Вчорашній день минув непомітно, але кожна окрема хвилина тягнулась, як резина. Працювати було важко, мозок ніяк не хотів концентруватись на роботі. Вадим гортав безкінечну стрічку новин у перервах між працею, телефон завжди був у полі зору на випадок, якщо прийде яке-небудь сповіщення. Проте мобільний мовчав. Другий день без Олега пройшов так само безлико і холодно, під вечір руки почали треміти.

Вадим повернувся в пусту квартиру, коли сонце вже почало сідати. Він став напроти вікна, сперся руками на стіл і просто дивився навулицю. Людей було мало. Кінець березня зовсім не відчувався, як весна. Народ не чекав квітів, всі чекали перемоги і миру. Вадим чекав Олега. Він стояв незворушно біля столу, аж поки сутінки повністю не перетекли у темряву. Тоді чоловік помітив, що не має за що зачепитись поглядом, бо вуличні ліхтарі не працювали, а небо затягла синя пітьма. Кімната наповнилась темнотою і не було видно навіть власних рук. Вадим не хотів, щоб цей день закінчувався, бо це означатиме ще один день без Олега. Але годинник вже показував 00:31, а отже, новий день таки настав.

Він думав про те, як там зараз Олег, чи він їв, чи він не поранений, чи живий. Останнє Вадим ніколи не дозволяв собі піддавати під сумнів. Він знав, що вони обидвоє зустрінуть перемогу і житимуть разом у їхньому спільному домі, у рідній країні, у шумному Києві. Вони завжди говорили про плани на майбутнє, де відпочивати влітку, чи доречно починати будівництво власного будинку тощо. Зараз найбільшим бажанням було просто опинитись поряд, у безпеці та в мирі. Вадим згадував канікули в Карпатах, вперто намагався пригадати їхній перший п’яний поцілунок, їхні перші сором’язливі ночі, коли їм було ще 17. Згадував теплий погляд добрих очей, міцні руки, м’яке волосся, широкі плечі свого чоловіка. Нагадував собі, як Олег стискав його в обіймах кожного ранку, як цілував шию і руки.

Почуття любові і безмежної поваги до Олега не дозволяли навіть допустити думки про якусь імовірну небезпеку. Він знав, що його Олег був одним з найкращих випускників академії. Це завдяки йому Вадим почував себе в Києві у безпеці. У душі його одночасно палали любов і тривога. Вадим думав про їхнє звичне життя і безтурботні будні, щасливі дрібниці і безголові веселощі. З цими думками, втішаючи себе, Вадим спробував заснути, щоб завтра почати ще один день без Олега.

Ніч була тихою, обійшось без сирен. Згодом спокійне небо стало сіріти. У кімнаті стояла тиша, не було чути ані звуку. На світанку Вадим прокинувся з неглибокого сну від звуку повертання ключів у дверях. Серце пропустило удар, другий. А тоді шалено забилось у грудях. Він різко сів на ліжку. Спершу, чоловік злякався чужих, але коли зрозумів, що чужі не мають ключів, зрозумів, хто прийшов. Він відкинув ковдру і якомога швидше побіг в коридор. Сонні ноги плутались, як в тряпчаної ляльки. Ледь не втративши рівновагу, Вадив зачепив плечем одвірок, поточився, але не впав і побіг далі. Він застиг у коридорі, різко зупинившись. У тьмяному світі його очі зустріли втомлені очі Олега.

Їх розділяла одна секунда і один крок. Вони стрімко рушили назустріч один одному, щоб обійнятись. Олег міцно пригорнув Вадима до себе, обхопивши того руками за талію. Він притулився лицем до теплої шиї, вдихнув запах дому і бавовняної білизни. Відчув, як його за шию обіймає Вадим, як його руки глядять Олега по голові. Він вдома. Його дім – це Вадим. На душі стало тихо і тепло. Стих шум літака, гул мотору, вигуків товаришів. Усе це залишось у вчорашньому дні разом з війною і боями. Вони стояли у тепло-жовтому світлі світанку посеред коридору, так і не зрушивши з місця. Звук розміреного дихання, шелест тканини. Олег протягнув руку до Вадимового обличчя. Чоловіки зустрілись поглядами, довго дивились у вічі. Якою жаданою була ця мить зустрічі, як хотілось зупинити цей момент і проживати його знову і знову. Олег гладив обличчя, ніжно торкаючись пальцями щік і губ.

– Я так скучав, – тишу розітнув хриплий голос Вадима.
– І я.

Олег обома руками обхопив лице Вадима і притягнув до себе ближче.

– Я думав про тебе кожну хвилину. Я бився за тебе і за твій сон. Я бачив і чув тебе, і зараз не можу повірити, що нарешті ти справді поряд, – Олег говорив
пошепки, а тепло його подиху торкалось губ Вадима.

Вадим відчув, як защеміло його серце. Він знав, як рідко від Олега можна почути признання в любові, але ці слова набагато дорожчі, ніж звичне “Я тебе люблю”. Він був ладен розридатись: чи то від радості нарешті побачити Олега, чи то від щастя почути ці слова, чи від всього зразу. Війна не змінила їх, але вона змінила їхнє життя, і вони змінилися самі.

Олег пригорнув Вадима до себе і обережно поцілував солоні від сліз губи. Той відповів на поцілунок, притиснувшись ближче. Олег цілував пухкі після сну вуста, пальцями витирав сльози. Він покривав цілунками щоки, очі, чоло. Вадим просто заплющив очі, щоб повністю розчинитись у Олеговій ніжності. Їм обом не вистачало дотиків, цієї звичайної людської близькості. Вони так довго були в розлуці, що тепер не могли відпустити один одного. Десь на підсвідомості бриніла думка, що Олегові все ж доведеться знову піти, але це буде згодом. Зараз він тут, поряд. Усе решта – потім.

Вони не хотіли розривати обійми, але Олегові було спекотно стояти в теплій формі, і він, посміхаючись, сказав:

– Вадиме, я хочу тебе цілувати і не тільки, але мені все ж треба роздягнутись.

Той незадоволено мугикнув у відповідь і відпустив Олега. Поки чоловік знімав верхній одяг та взуття, Вадим мовчки спостерігав за ним. Жодної думки не було в його голові, тільки почуття та бажання. Зсередини у грудях товклось серце, кров шуміла у вухах, а щоки були гарячими, як батареї. Важко було стояти спокійно, хотілось повернутися назад в обійми Олега. Тим часом, він закінчив роздягатись і нарешті глянув на Вадима. Їхні очі зустрілись, вони, здавалось, спілкувались одним лише поглядом. Вадим був бажаним, Вадим був коханим. Олег віддав би життя за Вадима. У цій затишній квартирі, у тісному коридорі вони повернули свій спокій, просто доторкнувшись руками.

– Їсти хочеш? – Тихо спитав Вадим.
– Пізніше. Зараз піду в душ.
– Поцілуй мене ще раз, будь ласка, – Вадим підняв погляд на Олега. Він переживав, ніби Олег кудись дінеться, якщо зникне з його поля зору.
– З превеликою радістю.

Олег, мирно усміхаючись, неквапливо торкнувся Вадимових губ. Йому подобалось розтягувати їхні поцілунки, повільно-повільно цілуючи свого чоловіка. Здавалось, у такі моменти планета переставала обертатись і світ зупинявся. М’які, вологі вуста Вадима розкрились назустріч Олеговим. Той ковзнув язиком по верхній губі, захопивши її своїми губами. Зараз хотілось залишитись у цьому цілунку, у доторках рук до тіла, у важких подихах. Вадим відчував, що всередині все скручується у вузол. Щетина на Олегових щоках поколювала, але принаймні Вадим розумів, що він не марить. Олег притиснув Вадима до себе за талію, а вільною рукою гладив його схудлі плечі. Вони досі стояли в коридорі. Тепле сонячне світло ранку залило квартиру, виблискував темно-червоний лак на дерев’яних меблях.

Кров запульсувала у венах, стало гаряче у обіймах. Олег перехопив погляд прикритих очей, нахилив голову і став цілувати Вадимову шию. Той шумно вдихнув, стиснув руки на Олегових плечах. Він торкався вустами розпашілої шкіри, малював язиком нехитрі візерунки. Олег цілував ямку за вухом, вилиці. Обоє важко дихали, рухи ставали більш різкими, нетерплячими. Утомлені губи Вадима налились вишневою кров’ю, Олег знову припав до них.

– Йди в душ, – крізь поцілунок сказав Вадим.
– Отакої, я тільки прийшов, а ти вже проганяєш мене, – віджартовувався Олег.
– Не знущайся. Швидеш підеш, швидше повернешся.
– Ходім зі мною, – все ще крізь цілунок прошепотів Олег.

Вадим глянув йому у вічі – той дивився прямо, запитально. Вадим не знайшов причин, щоб відмовити.

Вони стояли у ванній кімнаті і все ще не могли перестати цілуватись. Вільною рукою Вадим увімкнув теплу воду, щоб пара нагріла кімнату. Рівномірний шум заповнив простір довкола. Щоки Вадима почервоніли від температури та емоцій. Вони розірвали поцілунок. Олег припідняв краї Вадимової футболки і потягнув її вгору, зняв гольфа й з себе. Він наблизився впритул, притиснувшись оголеним торсом до Вадима. Олег шкірою відчував, як сильно б’ється його серце. Він стиснув худі боки Вадима, притягнувши того до себе. Йому хотілось бути ще ближче, торкатись кожного сантиментра Вадимового тіла. Олег бачив, що Вадим стояв, неначе зачарований: водив рукою по його оголених грудях, гладив широкі, міцні плечі. Шкіра, якої той торкався, була гарячою, як пара в кімнаті. Вадим не розумів, чи це пульсує Олегова кров, чи пальці його власної руки. Такі знайомі риси: рельєфи м’язів, смужка волосся внизу живота. Він оглядав тіло, яке добре знав, але дивився, наче вперше.

Вадим повільно повів рукою до низу, обережно торкаючись пальцями ліній на шкірі, які залишились від тісного одягу. Олег рвано вдихнув, коли чоловік торкнув резинку його білизни. Вадим звів погляд до Олега, щоб розтлумачити цю реакцію. Його зустрів затуманений погляд з-під опущених повік – той уважно спостерігав за ним.

Яка гарна сцена: закоханий чоловік задумливо гладив його натомлене польотами тіло, вимальовуючи руками візерунки на грудях. То було так ніжно, але так розпусно. Цнотливі очі зовсім не пасували до впевнених рук, які опускались вже нижче. Вадим несвідомо дразнив його, бо окрім доторків більше нічого не робив. А Олег чемно чекав. Він ніжився від теплих дотиків пальців, милувався скуйовдженим після сну волоссям на Вадимовій маківці. Ураз той зрозумів, що за ним спостерігають. Вадим чомусь зашарівся. Така увага йому здалась більш інтимною, ніж все, що вони зараз робили. Його, наче викрили, дізнались, наскільки сильно йому подобається Олег, і зараз засміють, як школяра. Проте – не засміяли. Олег дивився серйозно і терпляче, лиш сильніше стиснув Вадимові боки. Він не школяр, Олег – дорослий чоловік, який знає, що таке кохати. Йому було добре від одного запаху свого коханого. Він обійняв Вадима за плечі і поцілував. Жар подиху сушив губи, у кімнаті ставало все гарячіше. Вадим розумів, що Олег так сильно тримає його, що не впав би, якби й не стояв ногами на підлозі. М’язи Олегових рук були напруженими, твердими. Вадим обіймав його за шию, пальцями граючись з волоссям на потилиці, а той п’янів від ласки лагідних рук.

Гарячі доторки долонь до шкіри наче розбудили Олега з якогось напівсну. Усі дні, які він провів у літаку, завтоматизували його голову та емоції. Треба було діяти чітко, швидко, не відволікатись. У думках постійно цокав, ніби стрілки годинника, відлік. Перед очима – небо, у вухах – дзвін від тиску. Проте зараз, поруч з Вадимом, він знову відчував себе живим чоловіком, а не частиною літака. Знову хотілось чужого тіла, знову бажалось відчути обпікаючі дотики. У момент, коли Олег переступив поріг рідної квартири, до нього повернулось почуття звичного життя і атмосфера мирних днів. То був природний потяг, логічне бажання зайнятись коханням з тим, кого він любить. Олег відверто насолоджувався їхньою близькістю і тим, що Вадим був так само спраглим до тілесності.

Поцілунок їхній досі був стриманий, попри те, як важко обоє дихали. Олег настиснув великим пальцем на Вадимове підборіддя, змушуючи того привідкрити рота. Ковзнув язиком всередину, поглиблюючи цілунок. Вадим чемно розкрив вуста назустріч. Зазвичай він не дуже любив, коли ним командували і керували під час сексу, але сьогодні – хотів покоритися, а не покорювати. Він слухався безслівних наказів Олега. Йому хотілось, щоб його отак глибоко цілували, щоб отак стискали в обіймах. Олег обеззброював своєю напористістю, а Вадим безсовісно піддавався. До шуму води додались мокрі звуки поцілунків та рваних подихів. Крапля води стекла по запотілому дзеркалу. Одяг почав заважати. Вадим відчув, як боляче тверділо в штанах. Кров шалено гупала у скронях, циркулювала по тілу, і від збудження почало паморочитись в голові. Усі думки зводились до одного. Він хотів, щоб Олег його торкнувся, щоб зірвав з нього піжамні штани, щоб жодна тканина їх не розділяла.

Олег же помалу втрачав терпіння поряд з таким піддатливим Вадимом. Він розвів йому ноги своїм коліном і втиснув бедро в пах. Від контакту чутливого органа з чужим стегном у Вадима скрутило низ живота. Він тихо застогнав Олегові в губи, не розриваючи поцілунку. Від звуку вуста завібрували. Олег глянув на розпашіле Вадимове обличчя, на те, як тремтять його повіки, хотів побачити, як Вадим буде задихатись від збудження, як буде плакати від напруги і бажання кінчити. Хотів, щоб той благав до нього торкнутись. Стримувати себе було важко, але більшою насолодою було спостерігати, як Вадим повільно втрачає самовладання. Такий серйозний пів години тому, зараз він тремтів в Олегових руках, слухняно розтуляючи губи. Олег ритмічно рухав бедром, але чекав, поки Вадим сам зробить перший крок. Той танув у їхньому поцілунку, втрачав зв’язок зі своєю свідомістю від цих трохи грубих ласок між ногами.

Проте цього було недостатньо. Він потягнувся руками до ґудзика на Олегових штанах, швидко розстібнув блискавку. Вадим побачив, як натягнулась тканина боксерів на твердому члені, як виступила пляма змазки на головці. Здавалось, зрілий чоловік у багаторічних стосунках, а тут – як колись, як вперше. Він втупився поглядом, тримаючись руками за резинку білизни, наче забув все, що треба робити. Вадим підняв очі на Олега у пошуку допомоги. Його зустрів очікувальний, темний погляд. Олег шумно дихав носом, дивився на Вадима прямо, стримано, але небезпечно. Він стиснув губи в тонку лінію –  чекав. Ніяких вербальних думок не було в його голові. Олег розумів, як сильно йому хочеться дати собі волю, але в їхній стосунках основою завжди були повага та любов. Він хотів Вадима, сильно і до гучних стогонів, до різких сплесків плоті, до соленого поту. Проте найсолодшою завжди була згода.

Олег вирішив усе ж допомогти розгубленому зненацька Вадимові. Він взяв завмерлу руку, підніс до губ, а тоді невагомо почав цілувати кінчики пальців. Цілуючи, лоскотав гарячим подихом шкіру, рухався далі – до тонкого зап’ястя. Олег розвернув Вадимову долоню і почав цілувати внутрішню її частину. Той млів від таких благородних, але непристойних водночас цілунків. Вадимові здавалось, що всі тілесні відчуття зараз сконцентровані в його правиці. Він чітко відчував тріщинки Олегових вуст, вологу дотиків. Той помало рухався вверх, до плеча, до гострої ключиці. Олег боровся з бажанням встромити зуби в м’яку плоть розслабленої шиї, натомість, щоб не завдати болю, засмоктав білу шкіру, аж поки на ній не налився багряний слід. Він зробив це навмисно, щоб, коли повернеться на службу, Вадим ще кілька днів згадував про те, що тут зараз відбувається. А той втрачав рівновагу від хвилі емоцій: обціловані місця на шиї обпікало холодом, від задоволення опускались повіки. Його щоки зараз точно палали червоним, Вадим це знав. Обличчя пашіло, тепло розливалось по грудях та животі. Йому терміново була потрібна допомога.

Він подумав, що Олег захопився і відволікся, аж поки не відчув, як той наосліп, не припиняючи цілувати його шию, потягнув піжамні штани донизу. Блискучий від змазки член Вадима смикнувся від контрасту температур. Олег кинув хтивий погляд на твердий орган, що тепер упирався йому в бедро.

– Вадиме, що ж нам з цим робити? – Просто у вухо прошепотів Олег.

Він раптом почув, як з горла Вадима вирвався ледь не плач. Олег глянув на його обличчя і застиг, зустрівшись з очима, повними благання. Вадим стискав його плечі, як потопельник рятівний канат. Він прохав без слів, молився тільки лиш очима, щоб над ним змилувались і допомогли йому. Цей мало не вульгарний мокрий погляд був звернений тільки до нього, до Олега. Брови напружено стискали перенісся. Вадим закусив губу, щоб випадково не почати випрошувати вголос.

Олег заскрипів зубами від такого видива, його власний член вперся у тканину боксерів різко, як за командою. Він не відпустив би Вадима зараз навіть під дулом пістолета, ніяка сила в світі не відірве Олега від його чоловіка. Не чекаючи більше, він стиснув Вадимів член, розтираючи змазку по долоні. Тому ж від несподіванки перехопило подих і довелось відкрити рота, щоб вдихнути достатньо повітря. Олег повільно водив кулаком по стовбуру, періодично стискаючи голівку. Лівою рукою він сперся на стіну позаду Вадима, щоб мати опору. Гарячий орган в його долоні був твердим, наче руків’я гвинтівки.

Олега долав голод: до пітливого сексу, до налитого кров’ю Вадимового члена і до всього, що було для них таким звичним колись. Він не зупинявся, поступово прискорюючи темп. Вадим, притулившись грудьми до нього, важко дихав. Він знайшов пальцями Олегові губи і припав до них своїми. Вадим цілував Олега у німому проханні продовжувати, тримав його обличчя долонями, притискаючи до себе. Той шаленів від такої ніжності та покірності. Його постійно стриманий і виважений Вадим, який завжди контролював свої емоції, і навіть у ліжку старався залишатись поміркованим, зараз забув про всі обмеження та правила, які сам же й придумав. Олег бачив, як безсоромно він штовхається назустріч його руці, відчував, як він жадібно почав вилизувати його шию. Струм розітнув Олега від хребта до п’ят, у паху стало неприємно тісно.

– М-м-м, – глухо протягнув Олег.

Урешті, він торкнувся руки Вадима, якою той стискав його за потилицю. Притиснувши Вадимову долоню своєю зверху, Олег повільно опустив їхні руки донизу, там, де закінчувалась смужка волосся, ховаючись за тканиною спіднього. Він не зупинився і не дав шансу розцінити цей жест якось по-іншому, не залишив йому шляху назад. Олег накрив гарячою рукою Вадима свій член, стиснувши його долоню на ньому. М’язи бедер та паху раптово схопили теплі спазми. Тонкими пальцями Вадим схопив твердий орган крізь тканину. Він гладив набряклий стовбур і тисячі мурах вкривали Олегову шкіру. Той старався глибоко дихати, але натомість тільки рвано ковтав кисень. Здавалось, уся кров зараз сконцентрувалась внизу, від чого голова почала паморочитись. Його власна рука на члені Вадима стала рухатись нерівномірно. Між ними було всього кілька сантиметрів, вони дихали повітрям один одного і намагались бути ближче. Вадим не збирався загравати із “звіром” у такий напружений момент, він розумів, що вони небезпечно довго відтягують мить розрядки. Чоловік зачепив резинку боксерів та потягнув її донизу.

Вадим захоплено глянув на член, налитий кров’ю так, що аж венки пульсували на ньому. Він обережно звів погляд на обличчя Олега. Той прикрив очі, нахиливши
голову до Вадима, блискучі від поцілунків губи були розтулені, здавалось, було навіть видно пару його важкого подиху. Крапельки поту виступили на чолі, одна
повільно стекла рівним струмком по скроні. Десь у грудях тьохнуло від гордині: ось як сильно Олег хоче його.

А Олег й справді хотів, як ніколи й нікого у своєму житті. Ніхто не був рівнею Вадимові. Олег проміняв би весь свій сексуальний досвід юних років на кілька
їхніх спільних тижнів літніх канікул, коли нікого не залишилось в гуртожитку, окрім них, і ще на ту серпневу ніч після випуску. Ось так сильно він його хотів.

Вадим обережно обхопив чутливий орган. Він погладжував великим пальцем голівку, ковзав по стовбуру згори до самого низу. Згодом рухи стали ритмічними, ніжна шкіра щоразу натягувалась від поштовхів руки. Олег мимовільно подався тазом вперед і притулився своїм чолом до Вадимового. Він повернув свій колишній ритм і тепер ласкав Вадима так само впевнено, як і той його. Рука Олега була приємно заповнена плоттю, пружний стовбур час від часу смикався в його долоні, отже, залишилось зовсім трошки . Лівицею він все ще впирався в стіну. Оманливе почуття рівноваги давало можливість дозволити собі повністю розчинитись у відчуттях на власному члені. Вадим, попри те, що був так близько до фінішу, старався уміло працювати рукою. Він акуратно стискав голівку з кожним рухом вниз, ковзав, міцно обхопивши стовбур пальцями. Вологі звуки та хлюпання стали гучнішими, скрипнула плитка під чиєюсь босою ногою. Збудження наростало, як температура у чайнику – ось-ось закипить.

Вадим намагався не втрачати темпу, але ніяк не міг побороти тривожне почуття у грудях. Від емоційного перенавантаження мислення його втратило будь-яку логіку: йому здавалось, що тепер Олег забув про нього, що він егоїстично змусив Вадима дрочити йому і тепер не дасть тому фінішувати. Було так образливо думати, що йому не допоможуть, що він буде змушений сам розбиратись зі своєю проблемою. Склалось таке враження, наче його член вибухне, буквально трісне, якщо він зараз не кінчить.

Такий безпомічний Вадим зостався сам на сам зі своїми невтішними думками, начебто зневажений і обділений увагою. Він відчував, як відчай душить клубком у горлі, як зрадливо защипало в очах. Йому хотілось бути обцілованим і затраханим, а натомість він різко відчув себе покинутим, а єдиний, хто міг йому допомогти, – це чоловік поряд. Вадим силувався промовчати, але не міг більше терпіти. Усе, що можна було зробити, – це розтрощити свою гордість і благати про допомогу.

Олег неочікувано почув тихий схлип. Він різко подивився на Вадима і на мить застиг, вражений від побаченого. Нижня губа Вадима жалісливо тремтіла, поки
гарячі сльози текли по рум’яних щоках. Спокійні сірі очі зараз налилися блакитною глибочінню від контрасту з почервонілими білками очей. Не встиг Олег схвильовано спитати, що трапилось, як Вадим крізь плач заговорив:

– Олеже, будь ласочка, швидше… Я більше не можу, я не можу! – Він судорожно хлипав. – Олеже, я прошу тебе…

Чи було це жорстоко, чи дико, але єдине, чого захотів Олег від цієї картини сліз та скигління, – це витрахати Вадима до непритомності. Він навіть не встиг подумати, чи навмисно той просив так жалібно і відчайдушно. Олег схопив Вадимове лице рукою, стиснувши пальцями щелепу, і різким, навіть грубим, поцілунком змусив того замовкнути. Цілувався він нестримно і не надто переймався, чи боляче зараз Вадимові від частих укусів. Олег пришвидшив темп, від частоти рухів почало боліти передпліччя. Вадим тремтів, наче його била пропасниця. Чути було його приглушені цілунком рвані стогони. Усередині все натягнулось, як струна. Здавалось, якщо Вадим зараз же не кінчить, то просто-напросто помре наглою смертю. Він втрачав контроль над собою і над своїм тілом. Кінцівки заніміли. Тепер він сам втратив ритм і забув про Олеговий член.

– Рухай. Рукою, – раптом крізь зуби процідив Олег Вадимові прямо в губи.
– Так, так… – Той закивав головою, усе ще тулячись вустами до Олега. Загрозливий наказ частково повернув Вадима до тями.

Зусиллям волі він сконцентрував усі залишки сил у руці, намагаючись підлаштуватись під Олеговий темп. Вадим намагався хоч якось абстрагуватись від почуття широкої долоні на власному члені, бо інакше не міг би повноцінно ласкати Олега. А забрати руку зараз було майже небезпечно. Він ігнорував судому в плечі, пекучий біль покусаних губ. Вадим змусив себе дрочити Олегові, наче від цього залежало його життя. Чіткими, швидкими рухами він ковзав по мокрому члену, не сповільнюючись ані на секунду. Здавалось, цей момент зациклився на цілу вічність, звуки довкола зникли, не чути було навіть хлюпання змазки. Тільки кілька кадрів власної руки на члені перед очима, як у німому кіно, де заїло котушку. Знову і знову. Знову і знову. Кадри миготять все швидше і швидше, зовсім зливаючись в один.

Знову. Знову. Знову.

Швидше. Швидше. Швидше!

Стоп!!!

Ураз гаряча в’язка рідина розтеклась по руці. Вадим відчув тепло на своїй шкірі. На шкірі руки, яка тримає пульсуючий орган. Орган його Олега. Той стоїть поряд, опустивши голову йому на плече. Поступово Вадим повернувся до реальності. Знову зашуміла вода у ванні, а отже, повернувся слух. Водночас до вух долинув чужий стогін – низький, утробний. Олег застогнав, зціпивши зуби. Його широкі плечі напружились, він тяжко дихав, обпікаючи Вадимові груди. Вражений його реакцією, Вадим не відразу згадав, як сильно зовсім недавно хотів кінчити сам. Тільки-но він знову відчув болісний спазм у паху, як Олег зненацька зарухав рукою, хоча буквально щойно ще тремтів від оргазму. Той підняв голову з Вадимового плеча і тепер невідривно дивився йому в очі, продовжуючи швидко ласкати його.

Кадрів у стрічці більше не залишилось, не було чóму зациклюватись. Це кіно мало ось-ось закінчитись.

Нестерпно довгими і неймовірно короткими здавались секунди. Вадим стояв, загіпнотизований поглядом Олега, наче прибитий цвяхами до підлоги, не в змозі
поворухнутись. Він стояв струнко, як солдат на чергуванні, – пряма спина, руки, опущені по “швах”, ноги на ширині плечей. Тіло просто заціпеніло в цій позі.
Сльози продовжували текти по його обличчю, але він вже не відчував себе покинутим. Вадим дивився у чорні Олегові очі і відчував тільки його руку на своєму члені. Він більше не мучився від дурних думок, що його обманули, бо бачив, як уважно Олег стежить за ним. Той раптом нахилився зовсім близько до Вадимового обличчя:

– Кінчай, – різко скомандував Олег.

І Вадим кінчив. Звук Олегового голосу діяв майже магічно. Нутрощі розсікло, як грозове небо блискавкою. Перед очима спалахнуло білим. Він нарешті відчув, як до занімілих рук і ніг повернулось тепло, а разом з ним і почуття жахливої слабкости. М’язи, різко розслабившись, перестали тримати його.

Олег налякано побачив, як Вадим непритомний сповз по стіні на підлогу.

…

Приглушений плюскіт води розітнув тишу. Жовте світло кімнати помалу розсіяло густу темряву перед очима. Тіло, а надто – спину, огортало приємне тепло. Важка голова лежала на чомусь твердому, а обличчя огортала свіжа прохолода. Вадим кілька разів кліпнув очима, аж поки зрозумів, що лежить на підлозі ванної кімнати, спершись на груди Олега і відкинувши голову тому на плече. Холодний мокрий рушник накривав його чоло, а піжамна сорочка ховала голий торс. Він відчував, як обережно Олег обіймає його руками, і зрозумів, що, ймовірно, втратив свідомість. Вадим повільно підняв голову. Олег відразу помітив рух і схвильовано повернувся лицем до чоловіка:

– Боже, Вадиме, як ти? Як почуваєш себе? Щось болить? – Його погляд був по-дитячому стурбованим.

Вадим не стримав посмішки.

– Олеже, спокійно, зі мною все нормально.
– Я так перелякався, ти кілька хвилин був без тями.
– Чия ж то заслуга? – Вадим вже відверто посміювався над Олегом.

Той переконався, що з ним й справді все в порядку, на душі полегшало. Олег міцніше стиснув Вадима в обіймах, притискаючи того до своїх грудей. Він притулився своєю щокою до його щоки, потерся об гладку шкіру. Некероване збудження змінилось на розмірену ніжність. Вони так прагнули відчути один одного, що зняли всі запобіжники і в результаті втратили голову. Тепер обоє сиділи на підлозі й поступово повертались до реальності. Вадим розчулено спостерігав, як Олег обтирає його обличчя тим самим холодним рушником. Його турбота була відвертою та інтимною, мало вірилось, що фактично щойно цей чоловік так безбожно довів його до непритомного оргазму.

Вадим дивився на нього і хотів, аби вони зостались у цьому безпечному, мирному моменті, або перенеслись відразу у мабутнє, коли Україна нарешті перемогла. Вони кохались, бо так теж боролися за життя – любов проти смерті.

– Олеже, – покликав тихо Вадим.
– Що?
– Ти залишишся на ніч? – Його питання було з майже фізично відчутним підтекстом.
– Залишусь.