Рожева троянда – ніжні почуття

Крізь фіранки пробивається сонце, освітлюючи усю кімнату візерунками з тіней. Белла ж ледь помітно посміхаючись читає лист, швидко пробігаючи очима по дрібному округлому почерку, так пишуть люди вольові та впевнені у собі. Було вже очевидно, що Герміона не з аристократичного дому, надто щирою та прямолінійною була. Це як розмовляти з добре вихованою дитиною, але з досвідом та знаннями юної дівчини, але попри все було цікаво. Хоча вони й не розмовляли про сім’ю та чистоту крові, але це ні на мить не псувало враження та не заважало їхнім бесідам.

Белатрикс обережно складає лист та кладе до зачарованої скриньки, з відти ніхто, окрім неї, не зможе нічого дістати, навіть після її смерті, для цього має бути особистий дозвіл. Підсовує до себе листок пергаменту та каліграфічно виводить:

Дорога, Герміоно.

Хочу привітати вас з днем народження та надсилаю вам разом з листом подарунок.

Як ви там поживаєте? Чи все у вас добре? Чи та професорка знову не прискіпується, бо вона здається неврівноваженою?

Рада, що у вас знаходиться хвилька на спілкування, бо результати, про які ви розповідаєте, просто вражають.

В мене усе добре, сьогодні на диво чудова погода, сонце сяє та не пече. Думала, коли у вас будуть різдвяні вакації, то ми могли б піти до тої кав’ярні, де зазвичай зустрічались.

Щодо ваших питань. Так, я знаюсь доволі добре на бойових закляттях та їх використанні, якщо хочете, можу вас навчити. Володію цими знаннями, бо в мене були гарні вчителі. Також можу позичити одну книгу зі своєї особистої бібліотеки, думаю, вона вас зацікавить.

Бережіть себе та до наступної зустрічі.

P. S. Ваша Белатрикс Блек

“Думаю, вона, як напівкровка, з багатьма закляттями та чарами впорається, хоча дивлячись на її розум, можливо навіть перевершить мої очікування.” – проноситься думками, поки вона загортає лист, вкладаючи туди засушений бутон рожевої троянди. – “Хоча я впевнена, у ній ще неймовірно багато талантів, про які вона й сама не знає. Хах, вона справді прекрасна.”

На мить, задивившись на бутон, в голові з’являються спогади про сестру, Андомеду, таку рішучу та натхненну, та наче стоїть перед очима, поруч прихилившись до столу та намагається зазирнути, що ж її люба молодша сестра там робить. Вона майже чує “Що? Любовні листи пишеш?”, та той лункий рідний сміх. Белла одразу ж виганяє цей образ, зрозуміло, чому все ще не може її забути, для неї пройшло відносно не багато часу та й кількість подій не давали достатньо подумати про це. Її старша сестра зрадниця роду, знову наче вперше промайнуло у голові, а очі почали наповнились злими сльозами.

Руки так і застигли над конвертом, а у серці відчувалась діра. А як Нарциса з цим жила усі 13 років? Вона швидко загорнула лист, поставила сургучну печатку та відправила совою.

Нутрощі знову наповнюються гнівом. Вона охоплена роздратуванням з силою кидає чорнильницю у стіну, та розбивається, а чорнила краплями стікають у низ псуючи дорогі шпалери.

***

– Белло, – тонкі руки ніжно обіймають її. – Ти прийшла! – який молодий та знайомий голос.

Ці обійми здаються приємними, не хочеться їх розривати. Белатрикс мрійливо усміхається та відкидається назад.

Навкруги квітнуть дерева, що ростуть нізвідки, немає ні землі, ні чогось на чому вони стояли б, лише білий дим огортає їх, а в носі свербить від занадто солодкого запаху.

Белла протягує руку назад та ніжно накручує каштанове пасмо на палець, таке м’яке. Вона повертається, але там нікого, зникають як пасмо, так і тендітні руки.

***

Від холоду намацує ковдру та підтягує до самого носу, розплющує очі, намагаючись скинути з себе дрімоту. Вона дивиться на відчинене вікно, на вулиці ледь-ледь сходила зоря, та й на диво легко згадується сон. Не важко здогадатись, хто то був, ще простіше зрозуміти чому.

“Мені подобається напівкровна дівчинка, а вона ще й школи не закінчила. О це сміх.” – це не лякало, тому що це всього лише легка симпатія, таке бувало часто, як з нею, так і з сестрами, але вони з Циссі вміли себе тримати в руках. Тому це ніколи не переходило меж і ці почуття згасали до того, як про них встигали серйозно подумати. Симпатія могла бути до кого завгодно, дівчини, хлопця, вони могли бути чистокровними чи напівкровними, усе це було нормою, поки не виходило за межі думок.

Белла підіймається та загорнувшись у ковдру ступає на холодну підлогу, іноді вона спеціально знімає чари нормалізації температури, аби прокидатися от так. Раніше в них могли забирати палички та в покарання розчакловувати кімнати.

Пора збиратись, скоро йти. Сьогоднішня зустріч має бути особливою, Темний Лорд нарешті набрався сил та готовий діяти більш агресивно. Белатрикс теж відновилась та нарешті може користуватися магією у повну силу, не то останні місяці були просто нестерпні постійна бездіяльність. Перші дні після пробудження вона не могла застосувати навіть найлегших заклять, магічна паличка стала просто шматком дерева у її руках. Єдине, що могла робити, це вербувати та заохочувати до них нових людей, нові аристократичні родини.

***

Це зібрання найжахливіше, яке коли-небудь було, усі говорять одне і теж та не можуть нічого вирішити, й поводяться так, наче забули, з яких вони сімей та хто перед ними знаходиться, розслабились за час його відсутності. Єдиний, хто мовчить – це Волдеморт, він спокійно посміхається, наче й справді контролює ситуацію. Белла лиш дивиться на нього з захопленням та побожністю, очікуючи поки він розповість свій план. Сама вона не поспішала вступати у розмову.

Аж ось, він заговорив. План про який він розповідав здавався грандіозним, проте мав купу дірок, а іноді й зовсім дивних, якщо не сказати дурних ідей. Ну особисто для Белатрикс, але вона вірила, що він знає, що робить та усе під контролем, до кожного пункту є пояснення.

– Мій Лорде, чи можу я вбити хлопчисько для вас? – спитала Белла після його палкої промови.

– Ні! Він мій! – заволав Темний Лорд, його очі горіли роздратуванням. Вона лиш ледь помітно здригнулась та винувато опустила погляд.

– Пробачте мій Лорде, я не подумала, – вона все ще не розуміла чому, але у нього ж має бути на це причина.

– Так, Белатрисо, я розумію та пробачаю, – він перевів спокійний погляд з неї на усіх інших.

***

Дорога, Белатриск.

Від щирого серця вам вдячна за ваші привітання та подарунок, хоч це й було доволі неочікувано. Я всього раз про це згадала, а ви запам’ятали.

Також дуже вам дякую за ваші переживання. У мене все добре, професор Амбрідж останнім часом взагалі лютує та змушує на її предметі замість практики просто розповідати параграфи, які запам’ятати можна за 20 хвилин.

Щодо зустрічі, то це було б прекрасно, давайте за кілька днів до Різдва. Тоді ви могли б розповісти мені трохи більше про бойові закляття і чари, й тоді ж позичити книгу.

Чекаю з нетерпінням.

P. S. Ваша Герміона Джин Грейнджер

– Хах, як не стримано, – уста Белли розтягнулися у теплій усмішці. Герміона часто бувала дещо емоційною, вона просто сяяла енергією, а в очах горіли вогники зацікавленості, перед новими знаннями.

Але її все ще непокоїть ця абсолютно некомпетентна професорка, все ж у Гогватрсі також вчився її небіж і щоб йому таке викладали, просто час на вітер. Треба буде поговорити з Люціусом.

Лист обережно відсовується, а з конверта кінчиками пальців, Белла дістає ніжні пелюстки, їх ароматом просочився увесь пергамент, вони все ще свіжі та ніжні. Також вона знаходить маленьку записку.

Це пелюстки чайної троянди.

І милий малюнок у кутку.

Белатрикс не може стримати усмішки, з яким ніжним створінням вона спілкується. Так, Герміона сильна дівчинка, розумна, кмітлива та ні в якому разі не легка здобич, але ця її романтична сторона змушує на мить повірити у добросердечність цього світу.

Цей лист як і інші дбайливо відправляється у сховок.

Белла встає та проходиться кімнатою, щоб трохи струсити з себе ці почуття. Вони їй зараз не потрібні, попереду багато справ, планів. Вона повинна вірно служити своєму Лорду, допомагати йому у втілені їхніх ідеалів, на інше немає часу.

***

Місяці за їх листуванням проходять швидко.

Герміона тихо та швидко підходить до столика, який вони зазвичай займають, та якомога спокійніше сідає навпроти Белли. У її вухах виблискують сережки які Белатрикс особисто вибирала.

– Вітаю. Я не запізнилась? – яскраво сяючи, вітається Гермі.

– Ні, я просто захотіла прийти раніше, – було доволі кумедно, адже вони обидві прийшли за пів години до зазначеного часу. – Ось, – Белла простягає старий фоліант в досконалому стані. Герміона забирає його, та вони вперше торкаються одна одну, хоч і ледь помітно та всього на мить, але цього вистачає, щоб по кінчиках пальців, Блек, пробіг легкий лоскіт. Давно вона такого не відчувала.

– Я теж для вас дещо маю, – вона дістає з сумочки невелику дерев’яну коробочку. – Тут засушені пелюстки чайної троянди, з них ще можна робити варення та вино. Але я змогла лише засушити на чай, – ніяковіючи відводить погляд та підсовує коробочку ближче до Белли.

– Дякую, я обов’язково спробую, – забирає коробочку та не може не радіти.

Далі їх розмови знову зсуваються до заклять та магічної теорії, Белатрикс ,як і раніше, розповідає багато чого із власного досвіду, а Герміона уважно слухає та робить нотатки.

– Белатрисо, а хіба цьому вчать в Бобатоні? То наче школа з іншим напрямленням.

– Так і є, цьому усьому я вчилась у приватних викладачів. Так узвичаєно в моїй сім’ї.

Герміона з розумінням киває задоволена такою відповіддю, певно й сама мала репетиторів. Вони ще довго розмовляють п’ють каву, та й з часом забувають про те, хто, кого і чому хотів навчити.

***

– Бел, ти що закохалась? – вона переводить здивований погляд на Нарцису, мовляв, з чого ти так вирішила? – Ти маєш такий щасливий вигляд.

Белла нічого не відповідає відвертаючись до розпаленого каміна та задумливо спостерігає за вогнем.

– Знаєш, я рада, – знаючи, що молодша сестра не відповість, шепоче Нарциса.

Примітка:

Чайні троянди завжди означають: «Я не забуду вас ніколи».