рейс Житомир-Дніпро.

Чергова поїздка у рідне місто Яновича вимотала його настільки, що той ледь перебирав ногами, весь час намагаючись крепко схопитись за ручку валізи, з якою він приїхав.

Спартак, який сам родом був з усім ненависної кацапії у Житомирі ж, ніколи і не бував, а тому чоловік ходив з дійсно зацікавленою моською (як виразився втомлений Женя), розпитуючи товариша про його місто.

Янович відповідав в’яло та сухо, розказуючи загальні факти та легенди про місто, хоча Субботі це не сподобалось.

— Жень! Шо ти ото, як лівер, ну? Я ж нічого складного не прошу, просто розповісти щось цікаве про те місто, у якому ти ріс та навчався. Ба більше: особисто я тут ніколи не бував.

Хлопець, якому це було адресовано, знервовано кинув на асфальт валізу та портфель, який ніс на правому плечі.

— Спартак! Кажу тобі нашою солов‘їною мовою: від‘їбися від мене, я тебе благаю. Відкрий гугл та шукай всю інформацію, яка тебе цікавить.

Суббота зацікавлено подивився на товариша, не втримавши посмішки, коли замітив, що у Жені в портфелі потік йогурт, адже той кинув його на камінь, який і зачепив бутилку.

Янович прикриває очі, намагаючись банально не розревітись від усього того, що на нього звалилось.

— Допомогти? — чує він голос психолога, але лише вперто ігнорує питання.

Спартак на це тільки весело потиснув плечима і, увімкнувши карти, спокійно пішов далі у напрямку Ж/Д вокзалу.

Женя смішно вип‘ячує нижню губу, присідаючи навпочіпки. Він дивиться на брудний портфель, який протік липкою рідиною із запахом ожини.

Його починає трясти від злості, коли Янович згадує, що всередині був змінний одяг, павербанк та гаманець.

Є ризик проґавити потяг, тому хлопець просто бере рюкзак в руку, в іншу — валізу і доганяє Спартака, який неспішно йшов вуличками міста, уважно дивлячись навколо.

***

Потяг Житомир-Дніпро уже стояв на пероні, коли друзі підійшли до свого вагону. 

Чоловіки показують квитки, паспорти та заходять, шукаючи купе, у якому вони мали їхати лише удвох.

Женя відразу ж нервово кидає портфель кудись в куток, і виходить на вулицю, аби покурити.

Спартак проводить товариша поглядом, дивлячись на той нещасний портфель, який уже максимально пахнув ожиною.

Суббота стелить собі, збиваючи подушку і теж виходить на вулицю.

Він дістає з кишені чорного пальто пачку червоного “Marlboro” і видихає дим, дивлячись на обуреного Євгена.

— Ну і? Що це за приступи неконтрольованої агресії, наче тобі 16, а батьки не пустили на гульки до світання. 

— Мої усі мізки виїли, віриш? Я уже й забув, як це класно, коли ти живеш окремо.

Психолог трішки наклонив голову до правого плеча, хоча зі сторони це виглядало доволі таки кокетливо. 

— А получив від тебе я, нормальна в тебе схема, — підколов його Спартак, посміхнувшись куточком губ.

— Я не спеціально, ти ж знаєш, — тихо відповів Женя, винувато опустивши свої очі.

Друзі чують голос провідниці і, викинувши сигарети, забігають у вагон.

***

Євген лежав на вузькому ліжку спального вагона зі складеними на рівні грудей руками і мовчки дивився перед собою.  

Крізь зашторене тонкими мереживними фіранками вікно пробивалося сиве місячне світло, з сусідньої койки було чути тихе дихання Спартака. Поривами вітерця в купе заносило запах пізньої осені.

Така мирна та спокійна обстановка, однак, аж ніяк не вплинула на Женю.

Нервово перевіривши час на екрані смартфона, – половина четвертого ранку, – він безшумно відкинув гаджет на загальний столик.  

Комік втомлено провів по обличчю руками і повернувся набік — безсоння цієї ночі оволоділо ним і, чесно кажучи, з кожною хвилиною дратувало все сильніше. Женя здогадувався, із чим вона може бути пов’язана.

Нав’язчиві не самі веселкові думки заполонили його голову. Заснути при такому напливі думок було не те що важко, це фактично було неможливим.

Блукаючи в напівтемряві, погляд Жені нарешті опустився на Субботу.

Його повіки безтурботно прикриті, він лежить на спині, закинувши одну руку під голову, і крізь гомін поїзда можна було вгадати його спокійне дихання.

Погляд ковзнув по обличчю, вниз до шиї, трішки затримавшись — далі незворушене засмагою тіло приховувала чорна футболка.

Довелось судорожно видихнути і втихомирити свої думки.

«А що, якщо я.. — думка обірвалася майже відразу, так і не встигнувши перерости у щось серйозне. У голову лізли речі зовсім незрозумілі з погляду здорового глузду, щось, що змусило кров кинутися до обличчя Яновича, — що, якби я просто зараз торкнувся його?»  

Долоні чомусь похолонули: розумом Євген розуміє, що немає зовсім ніякої необхідності робити щось божевільне, але серце так відкрито хотіло чогось більшого.

«Та.. Певне, приблизно в такий час доби і за таких дивних обставин люди наважуються на незрозумілі вчинки», — це було щось типу на кшталт спроби самозаспокоєння.  

«Зрештою, я ж не збираюся робити нічого протизаконного», — комік якомога тихіше підвівся на ліжку і акуратно звісив ноги, проте пружина в матраці зрадливо скрипнула.  

Серце билося в грудях оглушливо голосно, дихання стало частішим від хвилювання.

Зібравши докупи залишки впевненості, Євген беззвучно випростався і зробив кілька кроків у напрямку сусідньої койки.

Який був мотив його дій? 

Він не знав чи вдавав, що не знає, принаймні, що він розумів точно — до смерті хотілося доторкнутися до чужого обличчя.  

Знаходитися поряд з Спартаком так неможливо близько було дивно і неправдоподібно — чи не є це приводом, аби перевірити чи те, що відбувається — є реальністю?  

Про наслідки свідомість мовчала, як партизан.

Рука сама потяглася до обличчя психолога, жоден м’яз якого не тремтів, тільки грудна клітка здіймалася і опускалася.  

Женя затримав подих і обережно торкнувся чужої щоки.  

Він провів по лінії вилиці вниз, коли його зап’ястя різко перехопили.  

Під ребрами щось ухнуло, розбившись вщент.

Комік ледь не скрикнув від несподіванки та імпульсивно спробував відсмикнути руку, але її тримали міцно.  

Очі Субботи дивилися на нього в упор.

— Жень, що ти ото робиш?  — порушив тишу Спартак, і хоча погляд висловлював подив, проте на самому дні його очей можна було розгледіти веселощі, — Невже я тобі настільки набрид, що ти вирішив позбутися мене таким неоригінальним способом і придушити під час нашої поїздки?  

Обличчя Євгена виражало всі можливі емоції: починаючи від сорому; закінчуючи страхом.

За ті жалюгідні секунди часу, що в нього були, він встиг подумати про те, що його дії в цілому дуже мало були схожі на удушення, треба було брехати щось набагато  більш переконливе.

Йому ставало дурно від думки, що товариш не спав увесь цей час, як і сам Женя.

— А я лунатик, ти що, не знав?  — напівосиплим голосом знайшовся той.  

Брехати було соромно, та й узагалі дивитись на Спартака за таких делікатних обставин було соромно: Євген дивився кудись поверх його плеча, щоб не зустрічатися очима, а тому не міг побачити в них азарт.  

Дуже недоречно в ньому оселилося почуття маленького хлопчика, що нашкодив, і якого спіймали в процесі чогось непристойного.  

Комік відчув, як горять його щоки.  

— Не знав. А я, ти уявляєш, досить часто страждаю на безсоння, — у тон йому відповів психолог. На відміну від Жені, він безсоромно ковзав поглядом по його обличчі, вгадуючи найменші прояви емоцій.

Карі очі злякано метнулись у бік чужих.  

Інтонація Субботи або говорила: «брехати на достойному рівні ти так і не навчився», або просто і безкомпромісно стверджувала: «я знаю, що ти брешеш».

Обидва варіанти були не на користь Євгена, і по очах товариша він зрозумів, що зіграти не вдасться.  

Куточок губ коміка нервово сіпнувся вгору, він знову зробив спробу звільнити руку, але нічого не вийшло.

Жар чужої сильної долоні відчувався на шкірі незвично.

— Відпустиш?  — стурбовано уточнив Женя, збентежено подивившись на Спартака. 

Ситуація подобалася йому дедалі менше.  

— Коли скажеш, навіщо підійшов, — поставив його перед фактом Суббота.

Тепер погляд Євгена кидався по обличчю навпроти, проте він не міг прочитати в очах співрозмовника ні серйозності, ні іронії.  Вираз став непроникним.  

«Мені треба перевести все в жарт, ібо він же не відпустить мене», — здавалось, це була остання адекватна думка Яновича, коли він відчув, що його з силою смикнули на койку.

Через кілька секунд Женя зрозумів, що лежить на лопатках, його руки притиснуті над головою, а Спартак височіє над ним зверху.  

— Що це означає?  — напівпошепки промовив комік. Що ж, здається, настала його черга ставити запитання.  

— Ти можеш скільки завгодно вдавати з себе невинність, але поміть: не я це перший почав, — відповів Спартак.

Женя уже знемагав від абсурдності ситуації, все це було схоже на дурну рольову гру.  

— Може досить?  — терпець невблаганно залишав коміка, а незрозумілий розпач заповнював душу.  

Розлютившись, Янович спробував смикнутися, але навіть однією рукою його зап’ястя тримали міцно.  

— Я прошу тебе: спокійніше, я не збираюся робити з тобою нічого поганого, — трохи схиливши голову, проігнорував питання Спартак. В очах чітко було видно глузування.

— Тобто, по-твоєму, знечестити — значить нічого поганого? — не витримав Євген, він сказав це пошепки, і це явно розрізало тишу купе.

Кров прилила до його обличчя, адже обманювати себе було найважче — адже навряд чи Суббота хотів би його зараз, наприклад, побити.  

— Ні, коли цього хочуть обидва, — було вимовлено бентежно спокійно.  

Женя відчув, що в нього палають, мабуть, навіть вуха.

Він не міг заперечувати, що в цих обставинах — з притиснутими до матраца руками, відчуваючи близькість людини більш значущої, ніж він сам, що говорила голосом холодним і владним, балансуючи на межі страху і деякої дивної цікавості, незрозумілого відчуття загнаності в глухий кут — його тіло відреагувало.. певним чином.

І, схоже, його співрозмовник міг це добре відчути.

Комік несподівано відвів погляд і відвернув голову убік. 

«Чи хотілося б мені?..»  — він гнав геть цю незрозумілу йому самому до кінця думку, намагався не думати про щось аморальне.  

Щоправда, свідомість знову і знову підкидала йому на думку якісь непотребні думки.

Від своїх думок йому стало душно.  

— Так чому б нам лише на одну ніч не відкинути забобони.. і зайнятися тим, що і тобі, і мені, безперечно, принесло б задоволення, – тим часом продовжив Спартак.  

На цих словах він однією рукою взяв Женю за підборіддя та повернув до себе. Окинувши поглядом коміка, він із задоволенням замітив, що запал протистояння зменшився.

Янович мовчав, не відновивши контакт поглядів, йому здавалося, що якщо він скаже бодай щось — це його вб’є. 

В голові носилися і стикалися думки про те, що буде далі, про зміїв-спокусників, про подальший розвиток подій, про теплу руку, що накрила його вилицю.  

Серце забилося швидше, і Женя мимоволі розімкнув губи, затамувавши подих.  

Він, звичайно, вже давно не маленький хлопчик, він розуміє, що це означає і до чого веде; у грудях щось клекотіло, неясний трепет хвилювання і передчуття заповнив душу, десь далеко за межею залишилися сумніви в правильності того, що відбувається; за межею, яку обидва чоловіки вже перейшли.  

— Поглянь на мене, — більше розпорядився, аніж попросив Спартак, — Жень, тільки, будь ласка, згадай, навіщо ти справді прийшов. Я не хочу тебе ні до чого примушувати.

Десь глибоко у свідомості Янович засміявся: перебуває тут, у поїзді, в замкнутому приміщенні, в знерухомленому стані, протягом чверті години слухаючи незрозумілі застереження з боку Спартака — це, звісно, ​​не примус і навіть не спокуса.

Зовсім ні. Це точно не те, що Ви могли подумати.

Насправді ж Євген погано чув голос розуму.

Для себе він несподівано вирішив, що ця авантюра варта того, аби їй піддатися.  

Очі посмикнулися поволокою, він трохи опустив погляд пухнастих вій у сором’язливому жесті і потім, піднявши очі на Субботу, глянув дуже нескромно.  

Янович закусив нижню губу, залишивши на ній вологий слід.

Спартак спостерігав із схваленням та легким захопленням.  

Суббота повільно нахилився до коміка і неквапливо окреслив великим пальцем нижню губу. Євген на мить завмер, але уже через секунду підняв підборіддя трішки вище.

Психолог нахилився ще ближче.

Тепер цю відстань, що залишилася між ними, неможливо трактувати різними способами, є лише один.  

Дихання – одне на двох.

Спартак змістив руку до щоки, кілька разів погладив гладку шкіру великим пальцем.

Жест надто інтимний для того, щоб скористатися ним просто так. Чомусь нікого це зараз не хвилювало.

— Я дуже радий, що ми порозумілися з тобою, — сказав Спартак на межі чутності, і раптом його губи здригнулися.  

І знаєте, Жені здалося, що це найщиріша і найчесніша усмішка, яку він коли-небудь бачив в свою адресу від цієї людини.

Тому що очі, які знаходяться перед тобою так близько, брехати не можуть. Чоловік дивився на нього майже любовно.  

Янович зовсім трохи подався вперед, і за мить його губи накрили чужі.

Спартак діяв рішуче, він досліджував своїм язиком чужий рот, не залишаючи можливості до опору.  

Його наполегливість змусила мурашки пробігти по тілу Жені, не стримавшись, він тихенько застогнав у поцілунок — піддаватися натиску було надзвичайно приємно.  

Комік звільнив одну руку з хватки, що ослабіла, і опустив її вниз по простирадлах на рівень голови, а його кисть майже відразу знайшла чужа.

Лагідно погладивши подушечками пальців чужу міцну долоню, Суббота міцно переплів пальці з пальцями уже-не-товариша, і Женя стиснув руку психолога у відповідь.

Євген дуже скоро звільнив і другу руку, йому не терпілося запустити свої пальці в чуже волосся, самовіддано віддаючись у поцілунок, він насолоджувався процесом.  

Продовжуючи вивчати губи і рот коміка, що лежав під ним, Спартак опустив долоню на його тіло. Рука огладила і трохи стиснула рельєфне плече, прослизнула до шиї, ніби збираючись її обхопити.  

Загалом насолоджуватися Яновичем дуже заважала така непотрібна зараз футболка. 

Суббота перервав поцілунок і нетерпляче, як це зробила би людина, якій дуже довго не давали те, чого вона бажала кожною клітиною тіла, потягнув угору чужу футболку, пронизливо дивлячись йому в очі.  

Женя нітрохи не чинив опір діям з його боку. Він насолоджувався тим, що відбувається, і трохи сором’язливо посміхнувся, подивившись на Спартака. 

Втім, у погляді в нього біснувалися чортята.  

До чого чарівним був зараз Євген, коли дивився такими очима, це була грайливість з домішкою кокетства, і якась абсолютно незрозуміла природна харизма, що походила від, як правило, сором’язливого і лагідного (тільки не в хвилини свого емоційного красномовства), але в той же час до одуру привабливого коміка.

Спартаку це подобалось.

Важко було відірватися від хлопця хоча б ненадовго, і чоловік стрімко почав опускатися поцілунками від вуха до шиї, дозволяючи собі припасти губами до ніжної шкіри сильніше, тільки в тих місцях, де сліди бажання точно приховують сорочка і краватка: в області ключиць, на грудях, біля основи шиї.

Міцні надійні руки погладили талію Жені. Більш яскраву реакцію Суббота отримав тоді, коли прикусив і погладив його соски.

Янович забув, що таке реальність. 

Він важко дихав, стискав і несильно дряпав чужі плечі, вигинався назустріч і голосно видихав, коли дії Спартака були особливо раптовими. 

Дотики до шиї та сосків відчувалися гостро, це була насолода на межі з болем. І голова відмовлялась думати, і Янович розпалювався дедалі більше.  

А в свідомості вже оселилася одна надзвичайно соромна думка, що не давала спокою. Женя думав тільки про те, чи посміє він.  

Поклавши руки на чужі плечі і потім обвивши шию руками, він змусив Спартака піднятися вище і притулився губами до його вуха.  

— Ти.. можеш сісти на ліжку, я хотів би.. дещо спробувати зараз, – трохи збиваючись, але водночас витримуючи оксамитові нотки в голосі тихо промовив комік.  

Субботу втішило, що Женя перший зробив більш серйозний крок, він заохочував сміливість з боку свого хлопчика.

Чи здивувало його прохання? Спартак безперечно не очікував такої ініціативи.  

Хоча з Жені станеться. Психолог завжди підозрював, що за відповідних обставин настане момент, коли з товариша спаде його постійна маска ангелочка.

Підкоряючись проханню, Спартак сів на ліжку. І Євген майже миттєво опинився на підлозі, він дуже не хотів втрачати сміливість і наполегливість, і поспіхом став на коліна між ніг Субботи, поклавши руки йому на стегна.  

Буквально на секунду Женя задався німим питанням, що він взагалі творить.

Комік знову залився фарбою, і відчуваючи на собі чужий пильний погляд, глянув убік.

Чомусь Янович подумав, що надовго запам’ятає, як коліна впираються у ворс килима, а нічна прохолода торкається голої спини.  

Зібравшись з думками, він гарячково облизнув губи і підняв очі на свого спокусника.

Женя, звичайно ж, збреше, якщо скаже, що ніколи, у найпотаємніших і найдальших куточках душі, не хотів би спробувати зробити це. 

А вже при постійному знаходженні в безпосередній близькості від Спартака, при владі його впливу та харизми, на задвірках свідомості це бажання знову і знову спалахувало для Жені зеленим світлом.

Очі коміка азартно блиснули у світлі місяця.  

— Ти точно впевнений, що хочеш?.. – не уточнюючи конкретно, запитав Суббота, поклавши руку на шию чоловіка, що сидів перед ним, і той лише сильніше під неї підставився, неначе він кіт, якому лестила ласка господаря.  

Євген кивнув, лукаво глянувши на Спартака.

В очах навпроти він бачив бажання, непідробний інтерес до того, що відбувається, і все ту ж жартівливість, з якою почалося їхнє спілкування.

Ніби дії, що розгорнулися, для Субботи були якоюсь грою. Янович наважився сподіватися, що його хоча б не водили за ніс.

Наче уві сні руки самі потяглися до спідньої білизни Спартака.

Женя був радий, що він зміг упоратися з собою, і його пальці майже не тремтіли.

Приспустивши гумку трусів, він дістав ерегований член великого розміру і на кілька секунд зніяковів, тому що в повсякденному житті дуже складно не вдаватися до порівняння.

Прилаштувавшись зручніше, Євген прикрив очі і, одночасно намагаючись вгамувати внутрішнє тремтіння, увібрав головку в рот.

Він якомога старанніше ховав край зубів. Брати глибоко не виходило, і Янович намагався робити більше рухів язиком: він облизував і смоктав ствол, допомагаючи собі рукою, то піднімаючи очі на Субботу, то опускаючи пухнасті вії.

Спартак запустив пальці в чуже м’яке волосся, стискаючи і іноді відтягуючи його, наскільки дозволяла довжина.

Він спрямовував чужу старанність у потрібне русло, і йому було страшенно добре в даний момент. Психолог сперся однією рукою на ліжко і трохи відкинув голову, іноді стикаючись поглядом з Женьою: надзвичайно заводило дивитись на нього зверху вниз у такому положенні.

Потай, забувшись і захопившись процесом, той виглядав абсолютно розв’язно і безсоромно.

Найбільше збуджувало те, що Женя стояв перед ним на колінах, покірно та старанно працюючи ротом.

Спартак на двісті відсотків був упевнений у тому, що комік ніколи не мав такого досвіду раніше.

Довго зосереджуватися на чомусь конкретному було складно, хвилі задоволення, які приносили невигадливі, але такі наполегливі ласки, накривали Субботу з головою і кілька разів він не стримав пару шумних видихів на грані зі стогонами.

В цей час Янович усвідомлював, що йому все важче себе контролювати, його вело і несло від однієї думки, перед ким він на колінах з його членом у роті: унизу у коміка все вже давно поважчало, те, що відбувалося, було для нього солодким хтивим сном.

У якийсь момент Женя встиг подумати, що напевно, остаточно збожеволів від бажання — він показово прибрав обидві руки з чужих стегон за спину і відсторонився з відкритим ротом, спрямувавши затуманений, сповнений похоті погляд на Спартака, наче натякаючи: «Давай, я дозволяю». 

Губи Жені волого блиснули у світлі місяця. 

Спартака не треба було просити двічі, спостерігаючи цю картину, він тільки вкотре здивувався винахідливості Євгена — у будь-якому разі, йому було приємно виявляти прихований потенціал коміка.

Зручніше розмістивши чужу потилицю в руці, він почав акуратно брати рот уже-точно-не-товариша.

Спочатку справді обережно і зовсім неглибоко, тільки на доступну частину довжини, потім поштовхи стали різкішими, а тиск руки на потилицю наполегливішим, бо з кожною секундою стримуватися було все важче.

Тим не менш, Суббота тримав себе в руках, він не хотів завдати дискомфорту своєму хлопчику.

Женя відверто дивився на Спартака в момент плавних дій — він насолоджувався контактом їхніх поглядів, і зараз було зовсім не соромно.

Вони були владні один над одним у рівній мірі. І Євгену, безумовно, подобалося відчувати свій вплив на Спартака зараз, приносячи йому задоволення.

По підборідді Яновича почала текти слина, але він навіть не подумав поворухнутися. Тільки заплющив очі, коли Суббота почав прискорюватися.

Головка вільно ковзала по язику і іноді Женя стуляв губи на члені.

Так тривало кілька хвилин, поки Янович не відчув, що чужий член почав пульсувати у нього в роті, а дихання раптово перехопило.

Для себе Євген несподівано вирішив, що не проти прийняти всередину. Він не став усуватись і не подав виду, що хотів би, тільки наполегливіше ковзав по стовбуру губами. Суббота скінчив йому в рот, вчасно притуливши одну руку до власних губ, тому що з грудей вирвався тихий хрипкий стогін.

Обидва чоловіки важко дихали: Спартак в екстазі після яскравої насолоди — Женя же був сильно заведений.

По його скроні скотилася прозора крапелька, і сам він був весь розпалений, швидко витерши тильною стороною руки підборіддя, він зітхнув, не підводячи голови.

Недовго думаючи, Спартак наполегливо потягнув його вгору, і Женя слабо розуміючи, осідлав чужі коліна.

Ногами він обіймав чужий міцний стан: їхні тіла були надто близько. І навіть у такому положенні Женя був вищим за Субботу.

Груди Яновича важко здіймалися і опускалися, він все ще не підводив погляд, тільки руки лягли на плечі Субботи, і відчувши під пальцями футболку, він пошкрябав по ній нігтями у незадоволеному жесті — через пару секунд футболка валялася на ліжку.

Психолог усміхнувся, жестом змусив Женю підняти голову, з обожненням подивившись на коміка, потім провів по змоклому чолі кінчиками пальців, ледве пригладжуючи неслухняні кучері. Відчуваючи невагомі дотики до шкіри, зовсім не в тому місці, де так хотілося б їх отримати, Євген нетерпляче смикнувся.

Це був рефлекторний жест, за який йому стало соромно — начебто він не мав права просити від Спартака щось натомість.

Звичайно, дуже важко було ігнорувати здиблену тканину вільних трусів між ними, яка належала коміку.

Суббота тільки посміхнувся, міцніше обійняв Яновича за талію, роблячи їх ще ближчими. І спостерігаючи за розфокусованим напівприкритим чужим поглядом, не бажаючи більш розтягувати почате, дуже швидко знайшов долонею чужий стояк.

Сидячи на чужих колінах, тримаючись руками за шию Спартака, Женя нарешті відчув, як гаряча долоня накрила його член.

Комік чекав цього так довго, що хотілось заскулити, але він дивом стримався — тільки прикусив губу і зітхнув трохи голосніше, ніж звичайно.

Коли чужа рука почала спокійні рухи, розтираючи по члену предеякулят, Янович подумав, що це межа блаженства.

Вже не бентежило ні те, що він сидить на колінах у свого колишнього друга, ні те, що ця ж людина зараз дрочить йому, міцно обіймаючи за талію, поперемінно цілуючи його шию та губи, тут, у купе пасажирського поїзда під час поїздки.

Свідомість щадила коміка і всі непотрібні, правдиві думки поступилися місцем задоволенню, яке стрімко накривало Женю: йому залишалося лише йорзати під час занадто повільного темпу, закидати голову, підставляючись під ласки, і міцніше триматися за чужі плечі, думаючи про те, як придушити черговий гучний стогін.

Поки рухи руки — то повільні, то прискорені, продовжувалися, Спартак ловив губами зітхання коміка, і Євген часом стискав пальці на чужому передпліччі, щоб усе не закінчилося дуже швидко.

Вкрай приємно було віддаватися в сильні руки Субботи, стикатися з його вкрадливим, ніби ласкавим поглядом, що розпізнає найменшу потребу.

Янович відчував, що його з ніг до голови обволікає ірраціональна ніжність, через внутрішній наплив почуттів він не стримався, і тихо-тихо застогнав у голос.

Тут же схаменувшись, він затиснув собі рота рукою: у ліжку зазвичай не прийнято, щоб чоловіки голосно стогнали, це відразу викликає сумнівні асоціації. І хоч Женя завжди був трохи м’якшим, тактильнішим, ніж того вимагали гендерні стандарти, відкрито виявляв емоції, — це не заважало йому інколи в будь-яких обставинах робити із себе справжнього «чоловіка».

Точно не зараз, коли сил чинити опір насолоді було все менше, трохи збентежений, Євген поклав голову на чуже плече.

— Тобі добре? — прошепотів йому на вухо Спартак, обдаючи гарячим подихом.

— Так.. — ледве чутно відповів Янович кудись у шию, він весь тремтів, його гаряче тіло було напружене як струна, а хватка на шкірі Субботи стала міцнішою.

— Уявляв колись такий сценарій, перебуваючи на самоті? — рухи кисті стали різкими і посиленими.

Женя завмер, але, гублячись у передоргазменній знемозі, нічого не відповів. Однак, як тільки темп руки почав несподівано сповільнюватися, йому довелося нероздільно прошепотіти щось ствердне.

— Кінчиш для мене? — це було останнє запитання, коли Євген  затремтів, прогнувся в попереку і вилився собі на живіт. Його стогін потонув у жаркому поцілунку Спартака, — Спочатку я дуже злякався.. своїх дій, твоєї реакції, зовсім неналежної мені за статусом поведінки, майбутніх наслідків.. — тихо каже Суббота, ведучи своїми великими долонями по чужій голій спині.

— Чому ти не захотів поділити свої страхи зі мною? — із занепокоєнням, але водночас вимогливо.

— У той момент мені здалося, що все це станеться проти твоєї волі, — Спартак почервонів, але в темряві Женя не побачив такої чарівної картини.

— Ти зробив щось проти моєї волі? — буденний спокій, ніби Єгвен спілкувався з дитиною, що провинилася, від витівок якої він вже встиг втомитися.

— Ні.. Може, трохи. Ти зробив те, на що не вистачало сміливості мені, — Спартак нарешті підвів очі.

— Ти почуваєшся обдуреним?

Суббота завагався.

— Ні.. я відчуваю, що винен перед тобою.. і сподіваюся, що колись, ти зможеш вибачити мені цю витівку, — в руках він не припиняв перебирати чужі, трохи вологі кучері.

— Я не злюся на тебе. Але ти мусиш сам розуміти, чого ти хочеш, — Янович узяв його за кисті і перебирання його пасмів припинилося.

Суббота помовчав.

— Одне твоє слово — і ми ніколи більше не згадуватимемо про те, що сталося, — Женя серйозно дивився на психолога.

Спартак підняв обличчя, і глянув своїми великими вірними очима: 

— Ні, не хочу, — промовив він пошепки і похитав головою.

Повисла пауза.

— Тоді ми вирішили це питання? — Янович також знизив гучність.

— Так, — одними губами.

Їхні обличчя були дуже близько.

Спартак подумки усміхнувся: «Неможливо бути таким покірним, порівняно з тим, яку впертість ти зазвичай проявляєш».

Але раптом, Женя сказав:

— Я хочу, щоб ти пообіцяв, що надалі, зіткнувшись із протиріччями, ти не станеш про них мовчати.

— Обіцяю, — сказав Суббота так, що Янович міг відчути його теплий подих на своїх губах.

Напівтемрява купе дозволяє розрізнити два силуети, які через пару миттєвостей стали одним цілим.

Далеко на горизонті темрява ночі вже змінилася насиченим синім відтінком: наближався ранок.

Лежачи на вузькому ліжку спального вагона, Женя перекинувся на спину, зачепивши рукою сплячого поряд Субботу, насупився і потім чомусь слабо посміхнувся уві сні, тихо пробурмотів:

— Кончений йогурт із ожиною.

 

~~~

ви усі котики! 💚🇺🇦

обіймаю кожну/кожного. ☀️💗