Результат

Через декілька днів, знову ж таки ввечері, в двері знову подзвонили. Поки Харукі добігла до них, встиг прозвучати настирливий стукіт. Вона відчинила.

Не встигла вона нічого вимовити, як Енджі Тодорокі голосно закричав.

–  Спрацювало!

Він кинувся палко її обіймати.

– Це спрацювало!

– Я рада, але може зайдеш? І що це? – вона вказала на пакет біля дверей.

Герой відпустив її і підняв пакунок.

– З цим ми святкуватимемо.

По розміру можна було сказати, що це пляшка з алкоголем.

– Гаразд, проходь.

На кухні вона витягла пляшку з пакету. Це виявилося вино, на вигляд дороге. Вона розлила його по бокалах, надпила і сказала:

– Розповідай.

– Я замовив доволі дорогу фігурку і попросив Фуюмі допомогти з оформленням. Вона сказала, що запакує самостійно. А мене попросила написати записку.

– А як вона взагалі відреагувала на твій такий хід?

– Я вперше за довгий час бачив її такою усміхненою. Вона також сказала, що готова мене підтримати в спробах налагодити стосунки з Шото. Вона і раніше це робила, але, думаю, тепер вона робитиме це ще з більшим бажанням.

Харукі усміхнулась. Приємно було думати, що все так добре складається.

– Я довго сидів і думав, що ж написати йому. Навіть думав у тебе запитати, але ти ж скажеш: «Це твій син і ти сам повинен вибрати правильні слова. Будь щирим».

– Ха-ха я б і справді так сказала.

– В результаті я написав просто: «Я не повинен був тобі цього забороняти. Пробач мені, Шото.»

– Непогано.

– Я цілий вечір був весь як на голках. Мене тіпало, я кидався зі сторони в сторону, багато разів перетинав весь будинок, телефон з рук я не випускав. Фуюмі заспокоювала мене і обнадіювала, але стрес залишався. В той момент коли він написав я відчув легке запаморочення. Щоб я – найкращий герой таке відчував! Та де таке чувано!

В нього загорілося волосся, проте злим він не був.

– Він написав мені: «Ти хотів колись зі мною зустрітись в неформальній обстановці і поговорити. Я не проти. Можемо зустрітись в суботу.»

– Це чудово! – скрикнула Харукі.

– Так!

Ще деякий час герой ділився сподіваннями щодо майбутньої зустрічі. Пізніше він промовив:

– Я дуже вдячний за все, що ти робиш для мене, Харукі.

– Зазвичай я просто слухаю і морально підтримую.

– Але для мене це справді важливо. Коли я захотів змінюватися заради сім’ї я не знав з чого почати і як рухатись далі, щоб нічого не спаплюжити. Саме ти мені допомогла.

– Я люблю допомагати людям.

– До речі, ти не думала переїхати звідси в кращу квартиру, кращий район?

– Мене нещодавно звільнили.

– Що? Так як вони могли?!

– Об’єктивно. Я не була хорошою поліцейською. Я могла лише заспокоїти людину і допомогти їй стати на ноги. Ця робота ніколи не пасувала мені.

– Але ж якби не ця робота ми б не познайомились.

– Так…

– Що плануєш робити далі?

– Я, мабуть, стану психологом. Бачу: це моє.

– Бажаю успіху. Зустрінемось в неділю, напевно.

– До зустрічі. Хорошої розмови з Шото.

– Дякую.

Наостанок він усміхнувся їй та пішов. Вона так рідко бачила його усмішку і дуже цінила ці моменти.