Раю не існує (фінальна частина)

Я часто чув від знайомих, що втрачати когось із рідних неймовірно боляче. Часто люди втрачають бажання жити або впадають в затяжну депресію.

Сам я пам’ятав, як померла мама, але я ніколи не вважав її біологічною мамою. До речі, згодом, як я покопався у цій справі, виявив цікавий документ, який свідчив, що мене забрала з дитбудинку, у віці двох років, молода пара. Певен ви здогадалися, що та пара і є мої батьки.

Я відступив від теми. Отже, досвіду такого я не мав, але відчув це горе в той день, як приїхав у Карпати разом з Іллею.

Наш потяг спізнився на декілька хвилин через проблеми з вагоном №5. О восьмій ранку на нас повинен був чекати трансфер, який доставив би нас прямо до котеджу, який ми орендували. На жаль, затримка потяга спонсорувала наше спізнення на автобус. Засмучені, але захоплені новими пригодами, ми пішли поснідати у місцевий кафетерій. Я замовив деруни зі сметаною, капучино та чизкейк. Ілля, в свою чергу, замовив молоду картоплю з кропом та кроликом, американо та струдель з яблуками.

Наші руки дійшли до найсмачнішого – десерту, як телефон Іллі завібрував. Він витяг його та бадьорим голосом привітався, хороший настрій взяв своє. Я здогадався, що це його батько. Він несвідомо скривився, коли читав назву контакту. Вмить його вираз обличчя охопив переляк, вилка випала з рук, а на очах блищали сльози. Розмова була не довгою, буквально дві хвилини, після чого він поклав слухавку.

• Що сталося? – занепокоєно запитав я.
• Моя мама це, – його голос дрижав – Моя мама померла сьогодні вночі, інсульт.

У мене забракло слів. Я пристав, аби підійти до нього, але зупинився. Ілля дивився повз мене, не звертаючи уваги на оточуючих.

• Женю, прийдеться повертатися у Рівне вже сьогодні.
• Розуміється, що ми повертаємося.

Того ж дня, пообіді, ми вирушили додому. Дорога була напруженою та напрочуд швидкою. Ілля максимально тягнув момент прибуття, адже не хотів побачити на власні очі мертве тіло матері. Ні, він бажав, аби це був тупий і дурнуватий розіграш.

Ми зайшли до мене додому, щоб залишити речі. Після того Ілля поїхав до власного дому, а я спробував розпакувати валізи, але настрою не було зовсім. Я переживав.

Повернувся він ближче до одинадцятої вечора, виснажений та апатичний. При вході кинув: «Похорони завтра на дванадцяту годину». Обійнялися та пішли спати. Ось так, без слів та інших рутинних дрібниць. Я чув вночі, як Ілля плаче. Робив вигляд що сплю, а всередині серце розривалося за кохану людину. Його відносини з мамою мене захоплювали, особливо після того, як я дізнався про історію при участі батька Іллі. Така жорстка жінка, а так він любив її.

**

• Женю, ти можеш не йти, – взуваючись невпевнено промовив Ілля.

З вчорашнього вечора нічого не змінилося – Ілля був все ще пригніченим та апатичним. Навіть снідати відмовився, хоча слова: «Краще поснідай, буде більше сил» завжди були його. Раніше я ніколи не бачив класичного костюма у гардеробі в Іллі, він завжди казав, що в спортивному зручніше. Йому личить.

• Я хочу підтримати тебе, – відказав я – Тому я іду з тобою.

Підготовку до траурної церемонії узгодили, коли ми поверталися з Івано-Франківська. Сам похорон був традиційним: початок від рідного будинку та до Нового кладовища, що був на вулиці Енергетиків. На кладовищі була шалена атмосфера. Мене трусило, коли священник читав промову та проводжав померлу на небеса. Ілля стояв біля батька попереду, а я стояв з народом позаду. Зі спини було видно, що хлопець плаче… ні, він ридав. Батькові емоції були стриманіші, його плечі не трусилися. Погода, як на зло, була прохолодна з періодичним дощем. Ближче до обіду обіцяли сильні пориви вітру та грозу. Я вловив слабенький запах землі та подавився. Все тут тхнуло сирістю та смертю. Галас ворона робив це місце ще більш закривавленим.

О першій годині церемонія закінчилася, був прощальний обід. Сім’я Лисиченків дотримувалася своїх традицій, тому проводжання було без спиртного. О другій годині дня ми завершили прибирання зі столу, попрощалися з паном Георгієм та пішли додому.

• Ти як? – ми саме проходили парк Шевченка.
• Я хочу вина, – тиша – Міцного вина.
• Вдома тільки шампанське.
• Значить шампанське, – на диво, легко здався хлопчина.

Не дивлячись на його згоду, по дорозі додому ми зайшли у ЕКО-маркет та купили пляшку «Бастардо». До вечора Ілля вже спав, наклюкавшись тим самим вином.

• Я кохаю тебе, – крізь сон бубнів він – І маму. Маму люблю найбільше.

З того дня у мене з’явилося безсоння, смерть матері Іллі змінила мене. Я бачив її бліде обличчя, накрите чорною вуаллю. Я бачив бліде обличчя Іллі, коли він зайшов у кімнату померлої. Це горе ми розділили навпіл.