Ранок або Емілі

Сонце ледве вставало із-за обрію, хмари плавно линули по небу. Вітерець то опускався до землі, то знову із неймовірною швидкістю злітав вгору. Птахи вовсю щебетали, виспівуючи на всі голоси, стараючися перекричати одна одну.

Теплі промені торкалися високого замку, що стояв майже в глушині, далеко від Астрограду. Не зважаючи на свої розміри, будівля не була схожою на дім Дракули, чи іншого монстра.  Вона навпаки ніби світилася теплом, і запрошувала увійти за браму. Навколо споруди височів паркана, обвитий плющем і квітами світло блакитного та жовтого кольору. Огорожа була стара, але рослини давали її другий шанс, новий ковток свіжого повітря.

Але за парком ховався не лише замок. Сад. Парк. Заповідник. Називайте його, як хочете. Густі крони дерев, що якимось чином легко пропускали світло, ліани, що звисають до самої землі, квіти, які так і прагнуть доторкнутися до птахів у небі, запах істинної природи, тихий шум струмка в іншому кінці парка – це все оточувало замок з усі його сторін. Можливо десь далеко в саду є ще й білосніжна альтанка, прикрашена малюнками зірок, годинників, маленьких змійок і де стоїть блакитна свічка на сходах. Десь в тій самій алатанці стоїть і друкарська машинка, де писалася історія не одного світу.

Замок був не менш чудовий. Був він побудований з синої цегли, шпилі його башень височіли десь в небі, а вікна в яких виднілися довжелезні сходи були відчинені пропускаючи в будівлю свіже, трохи прохолодне  повітря. Балкон на, якому стояла крісло гойдалка і, що була всіяна малюнками та блокнотами.

Замок Наталії Щерби, людини яка встигла записати історію, не одного Всесвіту вражав. Кай і Кейт вирішили довго не шукати місце для читання, і вибрали людину, яка і створила ці книги. Треба ж Василині, хоч якоїсь помститися людині, що влізла в її особисте життя.

Наталія повільно прогулювалася по саду. Вона була приємно здивована, що її також дозволили побути на читаннях і посвятили в настільки страшну таємницю. Хоча, вона і так все знала. Надрукувавши останню книгу серії, не означає забути і втратити зв’язок із цим світом.

Так і продовжуючи йти повільним кроком, Наталія дійшла до дубових дверей замку. Вона обережно приклала часову стрілу і від цього дотику, по дверях заструменіли лінії. Вони поверталися то в вправо,  то в ліво, утворюючи малюнок квітки.

В ту мить двері відкрилися, пропускаючи володарку. Наталія радісно вдихнула повітря своєї оселі. Як же довго вона тут не була.

***

Василина ліниво відкрила очі. На секунду її здалось, що вона й досі в Королівстві Фей, але ні. Спогади навалилися, як морська хвиля на берег. Дівчина перевернулася на живіт, і сховала обличчя в подушку.

Читання.

Яким тепер страшним словом це виглядало. Раніше коли на канікули задавали читати Василина була лише рада. Але зараз коли в її голову залізуть, саме слово ,, книги” викликали огиду.

Тяжко зітхнувши, Василина підвелась. Вчора вона не надто роздивлялася кімнату, але сьогодні в сонячному світлі, що дарувала затишок і тепло на душі, це можна було зробити.

Кімната була невеликою, але затишною. Дерев’яні двері з чорною металевою ручкою, шпалери м’ятного кольору, декілька картин де зображені гарні, міські вулиці. На підлозі лежав великий, пухнастий килим. Босі ноги Василини опустилися на килим, приємно лоскочучи ступні. Перед поглядом дівчини стояла велика шафа із темного дерева( ,,Невже прохід в Нарнію?” – подумки хихикнула Огнева), стіл розташашований просто під вікном , а поряд з ліжком стояла маленька тумбочка.

Дівчина солодко потягнулася, і перевела погляд ближче до дверей. Біля шафи, зправа від неї знаходилась ще одні білосніжні двері.

,, – Невже вхід до кімнати сусіда?” – спочатку подумалося Василині, але вона швидко відігнала цю думку. Бо за хвилину вже стояла на порозі нової кімнати, але не такої як в неї.

Це була звичайна ванна. Василина вже хотіла виконати всі водні процедури, але жахлививий звук позаду не дозволив її це зробити.

Огнева швидко обернулася, чекаючи небезпеку, але картина, що постала перед нею виглядала доволі… комічно. Посеред кімнати стрибав годинник. Яскраво – рожевий він жахливо пищав, а на його циферблаті замість цифр було написано ,, 20 хвилин до читання. Швидше збирайтесь. Місце зустрічі ви знаєте”

– 20 хвилин!? – вскрикнула Василина і чкурнула в ванну.

***

Василина опинилася посеред величезного коридору.  Величезні вікна, аж до стелі, статуєтки на столиках,  фотографії на підлозі. Як вона опинилася в такому гарному і чарівному місті? Просто після водних процедур і найшвидшої в своєму житті ранкової розминки, відкрила двері кімнати і переступила поріг. І тепер знову дивується красі цього замку.

Крім вікон були ще й купа невеликих дерев’яних дверей, які вели до кімнат часівників. Але одні двері, були більші. Вони знаходилися в самому кінці коридору, і до них вели вказівні стрілки.

,, – Невже я одна запізнююсь?” – трохи злякано подумала Василина, і пришвидшивши крок попрямувала вперед.

Зупинилася, тільки біля дверей, аби спробувати вгамувати схвильоване серце і перевести подих. Рука повільно, ніби не бажала цього, потягнулася до ручки. Пальці зімкнулися на холодному металі.  Василина підігнала від себе всі неприємні думки і рішучим рухом потягнула двері до себе.

Зала була не менш розкішною за коридор. Люстра з хрусталю, неймовірна кількість диванів і крісел, що разом утворювали коло, але найбільше вражав гобелен. Величезний, він займав свю ліву стіну. На ньому було зображено не менший замок. В нього було чотири високі башні, багатий на різноманітні квіти сад. Василина зрозуміла, щоб вона була навіть не проти жити в такому замку. Головне, без деяких родичів. А знизу полотна золотою ниткою вишитий підпис ” Розколотий Замок”.

Василина спокійно видихнула. Вона не єдина проспала.

На її появу звернуло доволі небагато людей. Діана, Льошка, Нік, Феш, які чекали на подругу. Близнюки, що побачивши сестру кидали на неї, аж ніяк не дружелюбні погляди.

Але це не єдині хто знаходився в залі. Нортон-Огнев про щось перешіптувався з Оленою. Біла Королева і Діара, просто очікували читання. Компанія Марка розглядала, щось в часолистах.

Василина здивувалася. Вона не бачила ні Кая, ні Кейт, хоча вони як організатори повинні були прийти одними з найперших.

Дівчина вирішила, що яка її різниця до їхньї пунктуальності і сіла на темно-фіолетовий диван. Ще одна особливість кімнати була не менш чарівною, чи то часодійною. Над кожним кріслом, диваном іскрилися імена тих хто повинен там сидіти. Зручно?

Слава Богу, Василину посадили з Фешем. Бо компанію Марка чи ще гірше Маришки, вона б точно не витерпіла. Коли вона сіла на місце, до цього привітвшись з друзями надпис розпався, осипаючи її феерверком синіх іскор.

Пройшло декілька мовчазних хвилин. В залу все приходили часівники. Деякі мали трохи сонний вигляд, як то Захарра чи Данило. Хтось навпаки щодуху влетів в залу зляканий запізненням. Це був Маар. Ніколь, Чорна Королева, Астаріус і Константин приєдналися майже самими останніми. Міракл перейшов із своєї кімнати в залу через дзеркало, і не витримав трохи понасміхався на іншими, що не додумалися до цього.

” – А деякі просто не змогли б”- сумно відмітила Василина.

Не вистачало організаторів цього всього.

– Я сподіваюсь, що це був не якийсь розіграш. – роздратовано кинув Нортон Огнев.

– А я думала Ви, як ніхто маєте терпіння. Прочекати тринадцять років на Осталі, далеко від Ефлари. – знущально фиркнула з під вуалі Чорна Королева.

– Ви маєте до мене претензії? – склав руки за спиною Нортон, сверлячи королеву поглядом.

– Звичайно, що ні. Не в мене ж Ви викрали ключі. але думаю, Ви б і не вкрали їх у Білої Королеви, якби та краще їх охороняла. – відповіла Нерейва.

Біла Королева відвела голову.

– Я і не здивована, що Чорна Королева не втратила нагоди познущатися над тоді ще молодою королевою. – сказала вона, і в її очах заплясали іскри образи.

Василина роздратовано пирхнула. Її було неприємно, що Чорна Королева таке казала про матір. Але… Вона ж її толком не знала. То чому вона повинна захищати її?

– Я б не хотів заважати таким поважним особам, як ви сперечатися, як діти, але вже час читання. – почули всі спокіній, злегка іронічний голос Кая.

Поряд з ним стояла Кейт, а біля неї ще якась жінка, років сорока. Світле, майже білосніжне волосся було трохи довше від каре. Очі світилися добрими вогниками. Темно-синя сукня з рукавами була усіяна маленькими зірками і полумісяцями, туфлі на невисоких підборах вдало пасували до вбрання незнаймки.

– Ви не казали, що до нас додадуться ще гості. – хитнув головою Лазарев-старший.

– Не запрости Наталію було б не ввічливо. – відказала Кейт, і кивнувши рукою в сторону незнаймки, представила її – Наталія Щерба, людина що записала  історію цвітіння.

– Приємно познайомитися. – привіталася Наталія, обводячи всіх приємною посмішкою.

Василина нахмурилася. І на цю людину вона сердилась за те що та написала книги? Вона виглядала непоганою людиною, і аж ніяк не була схожою на Олену. Хоча Василина думала навпаки.

– Тільки уявіть, яка вона сильна часодійка. – схвильовано шепнула Діана.

– Або якась шахрайка. -відповів Феш.

– Ти що нікому не довіряєш? – спитала Василина у хлопця.

– Довіряю. – невдоволено буркнув він. – Але обмеженій кількості осіб. І тобі б радив робити те саме.

Василина похитала головою. Чомусь саме такої відповіді вона і очікувала.

– Ну і де ж ваші славнозвісні книги? – поцікавилась Олена, відкидаючи закручений локон волосся назад.

Замість відповіді Кай махнув рукою, і часова стріла змійкою скользнула по його долоні. Змах і посередині кола з дивані стоїть великий дерев’яний стіл, на якому міститься всього одна не помітна книга.

– Часодії. Часовий ключ. – прочитав Міракл, що знаходився найближче до столу.

– Всього, як ми вчора і казали, шість книг. Одна – минуле, п’ять інших – майбутне. – продовжила Кейт – Але перед читанням думаю всім краще спочатку поснідати.

Кай знову змахнув рукою і всіх відкинуло вгору. Їх закрутило в водоверті іскор і плям, вони крутилися по колу, стараючись вхопитися за стіни і люстри. Але смерч не відпускав їх. Він танцював шалений танок, а часівники повинні були коритися… Аж раптом крутітння прининилося. Всі застигли з нажаханими і розлюченими обличчями. Очі кожного обернулися до Кая, що шкодливо посміхався.

Але тепер замість диванів знизу стояв довжелезний стіл з якого, аж до стелі линули прекрасні аромати. Василина почула, як забурчав її живіт.

– Опусти вже їх нарешті. – посміхнулась Кейт, сідая за стіл.

Василина і відчула, як її тіло тягнуть вниз і вона вже сидить перед срібною тарілкою.

– І пана Огнева теж не забудь. – додала Кейт.

Кай щось невдоволено пробурмотів, і продовжив опускати гостей.

– Щось Астаріус занадто багато дозволяє своїм учням. – прошипіла Олена, беручи в руки стакан.

– Забули у вас спитати, що ми маємо право робити, а що ні. – фиркнув Кай.

– Я думаю можна пробачити цей малий жарт, моїм майбутнім учням. – веселим і бадборим голосом відповів Астаріус.

Далі сніданок пройшов у повній тиші. Багато просто хотіли спати, і як Захарра ледве не впали у свою тарілку. Інші, уважно дивилися на Кейт, Кая і Наталію, стараючись зрозуміти, чи можна їм вірити.

Пройшло декілька мовчазних хвилин. Кейт уважно оглянула залу. Багато хто вже доїв, тому можна було починати читання. І так час згаяли.

Помахом часової стріли вона прибрала стіл та їжу, повертаючи кімнату в її первинний вигляд.

– І хто почне читати? – спитала Біла Королева, переплітаючи холодні від хвилювання пальці.

Кейт і Кай задоволено переглянулися.

– Ніхто з вас. –  сказав Святов, і кивнув на книгу. – В наш час із-за однієї події, вийшов сильний витік часової енергії, що утворив новий еферний вид. І цей вид з радістю нам допоміг при читанні книжок.

– І де він? – заціквленно нахилився Міракл.

– Тут. – почувся жіночий голос, і всі враз обернулися до книги. – Емілі. – продовжило долинати з книги.

Василина з якимось жаном спостерігала, як сторінки самі собою розгортаються, і над книгою ледве помітно клубчиться фіолотевий дим.

Діана, Нік, Льошка, Феш, Захарра, Маар, компанія Марка з зацікавленням розлядала книгу. Дорослі уважно переводила погляд з книги на Кейт і Кая. Данило, єдиний хто виявляв повну байдужість до навколишніх подій.

– Чого ви на мене витріщилися, як на восьму чудо світу? – фиркнуло з книги.

– Ти не восьме, а перше. – заспокоїла її Кейт.

– Так ми починає читати, чи й далі розглядатимемо якусь книгу? – поцікавився Марк, щурячись.

– Починаємо. – одночасно мовили Кейт і Кая, і сіли на свій диван.

З книги долинуло кахикання, а потім почало приємним, злегка заспокійливим голосом.

Василина тяжко зітхнула.

Читання почалися.