Ранкові рішення

Ранок був дивний. Я навіть сказала б мовчазним. Прокинулася я так само в обіймах, ось тільки вночі я повернулася спиною до Хьонджіна, але він так само міцно притискав мене до себе. Швидше за все, він цього навіть не контролював перебуваючи уві сні. Але прокидатися було так чудово. Я давно не спала так міцно.

Після пробудження, і я і Хьонджін вмилися і почистили зуби, добре що у мене завжди є одна-дві нові зубні щітки. Ми майже не говорили. Здається обом є що сказати, обидва розуміємо, що щось відбувається, але обидва не наважуємося поговорити про це. Ну чи це “щось” відбувається тільки в моїй голові, і тільки я так приймаю все, що відбувається.

Ми сиділи за столом на кухні, мовчки попиваючи ранкову каву, попередньо домовившись, що після неї замовимо щось поїсти.

Першим тишу порушив Хьонджін.

– Спасибі тобі.

– Мені? За що?

– За все. За те, що ти завжди готова мене вислухати, за те, що з тобою я можу бути собою, за те, що ти ніколи не засуджуєш мене. Мені справді дуже легко з тобою, мені подобається проводити час разом. Я часто думаю про те, що можна було б придумати аби провести час разом, тому що просто сказати побудь зі мною я не можу, та й здається що я тобі можу набриднути. Я не знаю, що і чому так, але мені хочеться бути поруч, хочеться говорити, сміятися, просто показувати свої емоції. Поруч із тобою я не почуваюся самотнім.

– Оу, я навіть не знаю, що сказати. Я дуже рада, що тобі добре поряд зі мною. Мені також подобається проводити з тобою час.

Після цього хлопець встав долити ще каву, після чого взявши кухоль в руки, трохи покрутив її та вперся спиною в стільницю.

– Чи можу я поставити тобі одне запитання?

– Тобі не потрібно питати, просто кажи що тебе цікавить і якщо мені буде не комфортно або я не захочу відповідати так і скажу.

– Ти… Ти б змогла… Зустрічатися з айдолом?

Здавалося що слова йому давалися важко, він робив паузи немов дитина, яка нещодавно навчилася говорити.

– Яя… Не знаю навіть. Думаю для мене в першу чергу важливо, яка людина, а не яка у нього робота. Я ніколи не думала про це. З одного боку здається що я б змогла впоратися з цим, тому що знаю дуже багато всього про ваше життя та ритм. Але з іншого боку в мене не було такого досвіду, щоб я могла сказати точно. Чесно я не знаю… А чому ти питаєш?

– Яя… Я довго думав. Але сумнівався. А вчорашній вечір, і то які почуття були в мене з ранку… – Хьонджін продовжував дивитися то на чашку, то на стіл то на двері, ніби намагається зловити не видимого метелика, що літає по кімнаті. – Загалом, я хочу тебе дещо запитати, але я зрозумію якщо ти відмовиш і сподіватимусь що ми зможемо й далі спілкуватися… Ти… Ти погодишся спробувати бути один одному кимось більше ніж друзями? Я маю на увазі, чи згодна ти зустрічатися зі мною?

Лише цими словами він повернув погляд на мене, дивлячись просто в очі, чекаючи відповіді.

Не сказати, що я була дуже здивована. Я розуміла що швидше за все до цього йшло, але все ж таки не думала що все закрутитися так різко.

На ці слова я не відповіла нічого, лише піднялася і підійшла до нього, мовчки витягнувши чашку з його рук і поставила її на стіл. Після чого просто обійняла його, просунувши руки за спину, віддаючи всю ніжність, яку тільки могла вкласти в ці обійми втикаючись носом у його груди.

– Думаю, нам варто спробувати.

– Ти дійсно готова до того, з чим можливо нам доведеться зіткнутися?

– Якщо чесно, я не впевнена. Але я знаю що я відчуваю і знаю що готова зробити все, що б у нас все склалося так, як потрібно.

У відповідь я відчула легкий поцілунок кудись у маківку.

Я не знаю що з цього вийде, не знаю чи вийде у нас, але єдине що я розумію що зараз це правильний вибір.