Разом.

Юнґі та Хосок були друзями дитинства.

Разом билися іграшками в яслах. Бігали від сусідського пса, невміло стрибаючи крізь забори. Хосок тоді зламав руку і довго плакав від болю, коли Юнґі ніс його на спині. Не забували влітку красти вишні або абрикоси у тої самої злої тітки, що крила їх прокльонами кожен раз як бачила. Разом поралися на городі у бабусі Мін, і так само разом лякалися комах, яких там було задосить.

Пішли разом у молодшу школу та потрапили до різних класів… Які істерики чули вчителі. Хосок зазнав одинокості, його однокласники вважали його занадто дивним. Тоді Юнґі, невміло ще, бив усіх хто щось казав погане. Скільки годин витратили батьки Мін в кабінеті директора, а потім ще й мама Чон розбиралася зі всіма батьками. Як висновок, два хлопці опинилися в одному класі.

Середня школа почалася з закоханості Хосока. Він дуже довго ховав цей факт від свого “друга навіки”, плакав вночі, не розумів як йому краще вчинити. Коли настав час ікс і з його вуст вилетіло: о, так, розумію, що таке закоханість. Юнґі обурився, засмутився, розгнівався та образився. Не довга образа була, один урок, але для Хосока це було щось трагічне… Ніби його самого розрізали та викинули, плакав він страшенно. Хлопець тоді помітив як Чон ледве не захлинувся у власних соплях і сльозах та зрозумів, що Хосоку плакати більше не дозволить.

Розбите серце після Різдва і теплий Новий рік. Юнґі ніжно кутав юнака у свої обійми й всіляко втішав. Жартував, показував гримаси, сальто майже зробив, але впав і відтоді Хосок не плакав, а хвилювався. Щось хруснуло в нозі так… Ніби зламана кістка. Юнґі посміхався вислуховуючи про те який він довбень і в кінці ще сильніше обійняв свого ліпшого друга. Обом було так тепло.

Усі канікули вони провели разом. Як і завжди. Разом пили какао та дивилися всілякий розважальний плейліст фільмів. Гуляли та закидали один одного снігом, будували сніговика та фортеці. Також не обійшлося без” легендарної битви”, що відбувалася кожен рік. Хлопці з сусіднього району завжди приходили до них на майданчик, особливо взимку, бо “тут сніг краще”.

Два хлопці терпіти не могли таку наглість. Тому віддувалися за весь район, гордо називаючи це <<силою>>. Після цих сутичок усі штани були брудні та навіть подряпані, а руки та щоки червоні. Проте, в очах така радість.

Старша школа була для них складною, страшною і дещо не логічною. Хосок завжди навчався гарно, старанно вчив матеріал і відвідував репетиторів аби підтягнути себе в якихось предметах. Юнґі був твердим “двоєчник троєшнєк та кто из тебя вийдет?”. Йому було не цікаво вчитися саме по тій програмі, від того й вчителям він не був до вподоби. Проте, усі тести написав на вищий бал.

Екзамени та вступ пролетіли як щось тривожне та швидке. Вони опинилися в різних списках сесій. Вдруге в житті були один від одного далеко.  Хосок нервував страшенно, руки тряслися, а ноги зводили судоми. Його вже збирався забирати святий дух, проте поряд опинився Юнґі. Зненацька, переляканий Хосок заридав що сили та міцно сховався в обіймах хлопця. Заради Хосока Юнґі пропустив свій власний екзамен. Згодом хлопець дуже довго лаяв Міна за такий дурний вчинок, але десь в середині розливалося тепло… Він був вдячний.

Хосок раптом пофарбувався у чистий блонд. Замовчав цей факт і налякав Юнґі. Парубок довго та захоплено розглядав свого друга. Перебирав пасма, торкався, зачісував. В нього самого волосся фарбувалося мільйонів з три рази, проте приємним шоком стало це. Блондин тоді смішно червонів від кожного дотику.

Юнґі та Хосок виросли разом. Їх квартири були навпроти. Кожен ранок вони з радістю зустрічали одне одного, виходячи спеціально в один й той же час. Ділилися враженнями від усього на світі. Лаялися на вчителів та однокласників. Сміялися над дурними жартами. Перший поцілунок… Був подарований одне одному. Це було дивно.

На вулиці стояла справжня буря, сніг валив з неба не зупиняючись. Вечір кіно між сім’ями, як звичайна традиція. Старші весело обговорювали події між героями, а молодші закочували очі від банальності. Хлопці по тихому збігли на кухню, аби вдруге не чути про вічне кохання.

Кімната була темною, лиш підсвітка на шафках віддавало хоч трохи світла. Вони сміялися з останньої серії яку бачили та тупими діалогами між героями. Все сталося швидко.

Погляд. Дотик. Ще один. І ще, і ще.

Тіло охопилося вогнем, їх щоки покрилися червонцем, а руки продовжували блукати по спинах, плечам, талії. Далі – страх.

Хосокова долоня ніжно переповзла на щоку Юнґі. Між ним скорочувалася відстань дедалі хутчіше. Хоча куди більше? Гарячий подих на губах одне одного і ще декілька тихих секунд, ніби спілкуються між собою, дозволу питають. Вуста до вуст, зрадницьки тремтять ноги й запах кориці який кружляв у квартирі сім’ї Чон абсолютно кожну зиму. Юнґі це знає.

Ця тема більше ніколи не підіймалася. Це було в той вечір, там вона і залишилася.

Хлопці продовжили спокійно існувати разом. Юнґі навіть з дівчиною зустрічався, правда, два тижні… І це все одно розбило серце підлітка. Хосок довго і ніжно обіймав його, шепотів що все буде гаразд.

І так якось все полетіло. Коли це саме полетіло у ту прірву невідомо…

Хосок думав це сталося саме після їх поцілунку, або після його розбитого серця.

Юнґі знав, що з самого дитинства.

З пелюшок, з дитячого садка, з молодшої, середньої, старшої школи, з університету і роботи… З початку існування разом.

Тоді, все і полетіло. Так стрімко, огинаючи усіх на зустрічі. Серце билося, швидко, повітря загубилося десь, але точно не в легенях. І вони. Також загублені у своїх думках і почуттях.