Разділ 1

Коли це почалося? Мабуть майже десять років минуло з того дня, коли у сні самотньої діви з’явився чудернацький юнак. Вона тоді сиділа на великому камені, видихала дим, витончено тримаючи у руці кісеру, і вдивлялась у річкові брижі, що з’являлися при маленькому подиху теплого вітерця. Волосся, завжди сплетене у тугі коси, зараз же важкими темними пасмами вільно лежало на спині, сягаючи свіжої трави.  Асура  зараз ні про що не думала, лише насолоджувалась смаком м’ятного тютюну.

Зі сторони, де росли квітучі кущі, почувся шурхіт . До берега, ступаючи босими ногами по вологій траві, вийшов юнак і посміхнувся.

– Нарешті я тебе знайшов, – він пройшовся рукою по своєму білявому волоссю, вивуджуючи звідти застряглі гілки та зелене листя. – А ти дуже добре сховалася.

Тоді відьма здивувалася, але не подала виду, сидячи все так само нерухомо. Як хтось зміг прокрастися в її сон, вона ж ставила сильні бар’єри, щоб ніхто не зміг потривожити її під час відпочинку.

– Навіщо шукав? – подумавши, що у ві сні можливо все, діва повернулася до гостя, зблиснула різнокольоровими очима. Очі справді були чудернацькі: правий кольору бурштину,  лівий – вістерії цвіту.

– Хм, – юнак зробив задумливий вигляд, постукав пальцем по підборіддю. – Ти моя доля!

***

Друга їхня зустріч сталася майже через тиждень. Він сидів на камені біля той самої річки у позі лотоса та променисто посміхався, вітаючи свою відьму.

Вона тяжко зітхнула, намагаючись заспокоїтись і не відправити цього нахабного юнака в іншій світ.

– Що ти тут забув?- діва все ж таки підійшла до каменю і сіла біля нього на зелену свіжу траву.

Хмари пливли по небу, іноді заслоняючи собою сонце, а вітер ніс запах свіжих трав.

– Мені хотілося тебе побачити. Як я і казав, ти- моя доля, тож тепер я до тебе прив’язаний.

Відьма на це лише глибоко  зітхнула та стала роздивлятися, як   листя  зривається з гілок і падає у воду.

Так вони ще довго мовчали, нарешті юнак наважився заговорити. Він запитував про звичайні речі, а діва давала короткі відповіді. Спочатку розмова не в’язалась, але потім вони і не зчулися, як сплинув час, така цікава вона була.

Наступні їхні зустрічі проходили у приємній атмосфері. Як юнак, так і відьма відкривалися потроху одне одному. Тепер Асура знала, що її приятеля звуть Салем і він алхімік, найкращій у своєму королівстві.

У неспішних бесідах, веселих дослідах, ніжних обіймах пройшло майже десять років.  Так зародилося досі незнане відьмі почуття – кохання.

Одного разу, сидячи біля Асури, юнак хоча й посміхався, вигляд мав хмуристий.

– Знаєш, – промовив він тихо, – я згадав, що було до того, як я пішов тебе шукати. Була похмура ніч, і на вулиці потихеньку збирався дощ. Я сидів у своїй лабораторії, вивчаючи давні записи, які відшукав у руїнах. Було тихо і затишно, як і завжди, але на душі неспокійно чогось. Серце відчувало тривогу. Раптом двері різко відчинились, ледь втримавшись на завісах. Нагрянула варта у мої покої, і нічого не питаючи і не пояснюючи, забрала із собою. Декілька днів  мене тримали у в’язниці, потім був суд, який пройшов, можна сказати, що гладко. Тільки не для мене. Мене звинуватили у зраді короля! Я, найкращий алхімік королівства, що допомагав нужденним людям та працював на благо і столиці, і маленьких містечок, зрадив короля! Ну це абсурд. Отже, мені винесли смертний вирок, а зранку на головній площі на очах у багатьох жителів стратили. – Салем невесело посміхнувся. Трохи помовчав, потім заговорив знову:

– Я помер, але опинився у дуже дивному місці: всюди було темно, а відчуття таке, наче я під водою. Раптом переді мною з’явилось щось. Світле, нагадувало силует дівчини, але контур тремтів і змінювався. Вона сказала, що хоч тіло й померло, але душі ще рано уходити. Повідомила про те, що на мене чекає той, хто буде дбати про мене все життя, і показала у сторону, куди треба було йти. Так я й вийшов на тебе. Хоча довелося довгий час блукати по лісу.

Асурі нічого на це було відповісти, лише задумливо мовчала вона та ніжно погладжувала свого коханого по спині на знак підтримки.

Через деякий час юнак подав голос.

– Знаю один спосіб, як мене можна витягти із сну у реальність. Але це великий ризик, – голос Салема звучав тихо і таємничо.

– Розповідай.

– Поглинь мене. Так як від мене залишилась лише душа, нехай вона стане одним цілим із твоєю. А далі виконуй усі дії, що вказані тут, – Салем передав старенький записник.

Асура узяла його і швидко продивилась там, де була закладка.

– Думаю, в нас вийде,- очі її заблищали, бо з’явилась надія бути із своїм коханим і за межами сну. Але ризик насправді великий.

***

Зробити голема не склало труднощів, зробити з нього людину, вдихнути в нього життя – теж. Але це тільки лялька, до поки у тілі не буде душі.

Розставивши свічки навколо себе та запаливши їх,  Асура поставила чашу із тліючими травами, узяла у руки кришталевий ніж, виритувані руни на якому у місячному сяйві блиснули блакитним. Час починати ритуал. Повільно вдихаючи запашний дим, відьма зосередилася, потім глибоким грудним голосом почала вимовляти слова закляття  для того, щоб знайти у лабіринті розуму свою душу та розділити її навпіл. Асура відчула себе тонкішою та прозорішою, ніж була. Так розділилася надвоє  її душа. Одну частину відьма помістила в спеціально заготований кристал, який потім вживила у тіло, де б’ється серце, але не живе душа. Іншу залишила собі. Тепер потрібен деякий час.

Темна магія не бажана у цьому світі, а душа, розділена на половинки, втратить можливість на переродження і після смерті приречена  блукати  парою безтілесних духів, не маючи змоги з’єднатися. Асура знала про це, і все ж таки провела ритуал. Бажання бути наяву з коханим, який чекав на неї у снах, і бути назавжди разом сильніше за страх, сильніше за обачність. Можна навіть сказати, що це її одержимість.

Сонце на небі змінило місяць десять раз, поки частина душі повністю не злилася із «лялькою». У цей момент, на заході сонця, юнак відкрив свої зелені очі. Спочатку все пливло, але потім погляд прояснів. Тіло ледь слухалося, навіть пальцем не поворухнути. В голові туман, уривки спогадів. Вхопив лише своє ім’я: «Салем».

Прийшов ранок. Асура сиділа в тіні дерева, що росло біля її домівки, та читала якісь записи, знову тримаючи у руці димлячу кісеру. Діві було над чим задуматися.