Після розмови буде зустріч?

– Доброго вечора. Викликали?
– Заходь. Треба поговорити.
Кім насторожено заходить у кімнату, відсуває стілець з під столу та сідає. Мін же встає зі свого робочого місця, підходить до Техьона та сідає поруч з ним.
-Про що ви хотіл поговорити?
-Давай без “ви”. Я не настільки старий від тебе, скільки разів ще тобі казати.
-Окей тоді, що ти хотів?
-Так краще. У мене до тебе є серйозна розмова.
– Я слухаю
– Для початку хочу сказати що у тебе є вибір, тому подумай на моїми словами дуже добре.
– Ну і як тебе не вважати старим, якщо ти говориш як пятисятирічний дід.
– Не перебивай. Твої батьки відправили тебе сюди для чого? Щоб ти перестав думати про музику та про карєру музичного артиста взагазі. Відпочити від всієї цієї метушні. Жити в задоволення. Але що якщо я скажу тобі, що до мене прийшов дуже відомий артист і ти йому сподобався. Він б хотів записати із тобою декілька треків, можливо навіть цілий альбом.
Кім Техьон в шоці. Що він тільки що почув? Він комусь сподобався? Відомий артист? Його очі видають рівень здивуваня, і Юнгі це розуміє. Тільки не знає, що на це скаже він. Кім дивитися на свої руки, які час від часу переплітає від тривоги. Він не знає що сказати. Це правда взагалі? А що він може сказати? Було боляче втрачати все. Було боляче до такого рівня, що жити не хотілося. Все обірвалося в один момент. І тут на горизонті звявляється людина якій він сподобався, як артист.
-Ти зараз жартуєш?
-Ні, все серйозно. Тому я прошу тебе подумати на цим. Зважити всі за та проти.
-НІ.
-Що ні.
-Це моя відповідь! Я дякую за все, та мені подобається те як я зараз живу. Мене все вдаштовує.
-Не бреши мені!, вже злішим голосом,- я бачу як ти ночами сидиш у тренувальній, коли всі вже розійшлись додому. Бачу як при кожному виступі артистів ти дивишся зі сльозами. Тут такий шанс випав. Ти впевнений, що хочеш його втратити?
Кім встає зі столу, ставить стілець на місце.
-Я повторюся, мені зараз все подобається. Ще раз дякую вам, я піду.
-Добре, я дам тобі час. Подумай над цим дома.
-Гарного вечора.
-Навзаєм, до завтра.
*********************************************************
Чон так і не послухав Пака, напився до такої міри що не розрізняв обличчя людей яких бачив перед собою. І поки той розмоляв із Хосоком за барним столом, Чон просто взяв і пішов з клубу нічого несказавши їм.
Легкий вітерець не давав йому заснути. Чон бродив вулицями, переходив із однієї сторони вулиці на другу. Компанія що сиділа у цілодобовому магазині кликала його до себе.
– Дивись який пяний, точно не наший. Турист напевно,- говорить один.
-Давай позабавимось із ним,- говорить другий.
-Давай, тільки кличеш його ти.
-Гей ти, приєднуся до нас, буде весело. Пригощаємо випивкою.
Чонгук нічого незрозумівши, махнув на них рукою і пішов далі.
– Ну іди собі, ненормальний.
Високі будівлі дивували його. Кожна наступна більша за попередню. Це ж скільки вони будували їх,- крокуючи думав він. Шия час від часу починала боліти, від того що Чон так сильно задирав її вгору. У вікнах десь не десь горіло світло. І серед цих квартир є він.
Впевнений. Вдчуває серцем. Воно його не підводило.
Поки Чонгук розглядав все на світі, не помітив як дійшов до моста. Він сполущав одну і другу частину міста, і був такий довгий, що той подумував повертатись назад. В один момент, він чує як із під моста починає грати якась пісня. Підійшовши блище, він почав розуміти текст, що звучав. Це були його слова. Його пісня. Хтось включив її на колонці. Чон як маленьке дитя що боїться підійти, але хоче побачити. Інтерес бере вверх над ним. Крок вперед і він баче його.
Під мостом був вуличний денс-майданчик. Там артисти час від часу збирались компаніями і влаштовували невеличі шоу. Вони могли бути собою. Не боятись камер. Осудження. Побачити когось із сигаретою у руках тут це було нормою, та не у публічному світі. Стіни тут були розмальвані різними видами графіті. Малюнки, текстові посилання, – чого тільки не побачиш. Чиєсь признання в коханні, хтось написав посилання собі у майбутнє. Техьон у перший свій день, коли прийшов сюди, намалював скрипічний ключ. Доволі символічно, правда ж? Сьогодні він мав тренуватись в агенсті, та після слів Міна не хотілось іти туди. Кім довго ненаважувася включити музику. Розмова залишила осадок в його голові. Та серце хотіло цього. Забути про все і віддатись танцю. Легким дотикок руки, він вмикає колонку. На фоні грає Still with you. Одна із улюблених його пісень. З перших нот він віддається на всі сто. Виконуючи ідеально рухи, інколи приспівуючи, забуває де він, що було до цього та насолоджується процесом. Ніжні кроки, поєднує із переплетінням рук, дивиться в одну та іншу сторону, наче шукає поглядом когось. Одна насолода. По людині завжди видно коли вона кайфує від того що робить, це неможиво описати словати. Потрібно бачити, відчути цю енергію.
Чон мовчить і дивиться. Не моргає, щоб не пропустити ні секунду виступу вуличного артиста. Від останньої їхньої зустрічі він став кращим. Впевненим у своїх рухах. Знає коли, і що робить. Відчуває. У Чона немає слів одні емоції. Не пізнає його. Сівши за стіною, він пристально дивиться на Кіма, йому хочеться підійти, взяти за руку, та зловити його ритм. Роздіти його бачення, стати одним цілим.
Не хоче лякати. Тому стоїть і нічого не робить. Ще рано……