Алкоголь, відвертість, неочікувані зізнання

− Гаразд, я теж вже піду. Нам із дівчатами треба обговорити дещо секретне, хехе!  − Міна хлопнула себе по колінах і встала з–за столу, щиро посміхаючись. – Класно посиділи, але вже справді дуже пізно. Народ, давайте частіше так збиратися! − похитнулася, але схопилася рукою за край дивана і втримала рівновагу.

– Давайте! – Кірішіма відсалютував їй у відповідь. − Але дивись завтра вранці не відмовся від своїх слів, хаха! Ранок у тебе буде те, що треба!

− Та годі тобі, не так вже і багато я випила, −  Міна невимушено помахала рукою всім іншим на прощання.  – Тим більш, є у нас сьогодні герой крутіший за мене. Таак, Денкі? − без долі злорадства, лише з жартівливим докором, кинула наостанок і, не чекаючи відповіді, зникла в прольоті сходів.

− Ой, та ти просто не вмієш розслаблятися! − вже в пустоту простягнув Денкі, злегка потягаючись на дивані. Хлопець сьогодні був дійсно в ударі. Він випив стільки, що дивно, як взагалі зараз розмовляв. Зліва від нього сидів Кірішіма та співчуваюче зітхав. Він теж був добряче напідпитку, але тримав себе в руках на відмінно. Тепер на цій невеликій вечірці залишилися тільки хлопці, та й то не всі. Деку і Шото давно вже пішли до своїх кімнат, нарікаючи на ранній підйом. Староста взагалі здриснув одразу після «відбою», хоча всі знали, що сьогодні дозволено посидіти довше на честь складання іспитів. До того ж, завтра вихідний, тож було чудовою ідеєю зібратися всім разом у загальній кімнаті, замовити їжі, випити, провести безглузді конкурси і просто ось так позависати всім класом. Нечасто вдається ось так всіх зібрати. І якби не конкурси, напевно, не прийшов би Бакуго. А так, він очікувано повівся на дешеве “Що, боїшся програти через алкоголь?” від Цую та весь вечір забирав першість у всіх конкурсах, крім караоке.

Зараз в компанії стало куди тихіше, тому що всі неабияк випили. Та й конкурси скінчилися ще години дві тому. Бакуго сидів окремо від усіх, у кріслі навпроти телевізора. Тупо дивився в екран, деколи поглядав на компанію, коли хтось надто голосно про щось розмовляв, і попиваючи темний міцний алкоголь зі своєї склянки, бриньчав кубиками льоду. Здається, Мінета зараз розплачеться через «чисто чоловічу» компанію, що залишилася. Але всі вже не звертають на нього увагу. Хлопці розбилися на дрібніші компанії, через що в кімнаті стояв не дуже приємний шум, що ледве перебився музикою. Лише Кірішіма раз–у–раз то розмовляв з усіма, то подовгу сидів мовчки. Його то тут, то там залучали до розмови, питаючи думку чи просячи поради. Він відповідав менш складно, але так само оптимістично як і завжди, жестикулюючи лише однією рукою. В іншій він міцно тримав свою склянку з напоєм. Той самий темний алкоголь. Кірі би не проти встати і розім’яти затеклу спину, але на ньому буквально вмер Денкі. Зараз цей хлопець нагадував ледь живого тюленя, якому в принципі було вже однаково яке положення прийняти. Аби тільки поменше напрЯгу і щоб була можливість попивати свій коктейль й далі. Ось у кого завтра буде справді важкий ранок.

POV Бакуго

Відкинувшись в кріслі, я ліниво мну свою шию рукою. Як же болить… Тут так незручно. Бляха, і як мене дратує цей гомін, я через нього практично не чую телевізор… Я щирю очі і все ще намагаюсь придумати причину, з якої мені варто продовжувати тут сидіти. Якого дідька я взагалі сюди прийшов? От на який хрін? Ці безглузді конкурси були ні про що. Кубики льоду у моїй склянці практично всі розтанули. Я з трохи напускним невдоволенням дивлюсь на віскі та ловлю легку меланхолію. От би хто зараз доїбався до мене, аж руки сверблять. Але ні, всі сидять пиздЯть, кожен про своє. Мені треба чимось себе зайняти. Терміново. Але бляха, нічого не спадає на думку.

– Хей, Кірішіма, подай мені ще цього бісового льоду, мій кінчився.

– А? Так, зараз, –  звідкись збоку. Окей, я чекаю. Чекаю. Ще, сука, чекаю. І ще.

– Можна блять швидше? – обертаюся, тому що хочу бачити в біса причину, з якої я сиджу з теплим віскі вже секунд 30.

– Та зараз, чую. Не дотягуюсь просто. Але ж я не можу просто встати. Якщо він упаде, ми його вже не піднімемо, хаха! – ця тупа насмішка. А, він про Денкі? Так, тут згоден, реально хлопець поплив. Так активно сидить пиздИть, шось комусь заливає охуенно–цікаве, а встати з дивана сам не може. Та що там, ворушитись адекватно теж. Якого чорта Ейджіро з ним взагалі насається? Я помічаю простягнутий мені лід у відерці. Нарешті блять, не минуло й року. Зі свіжим льодом буде смачніше, напевно. Сподіваюсь. Я підливаю собі віскі і закидаю в нього крижані шматочки. Вони так приємно дзвенять у склянці. Я б краще слухав цей дзвін, ніж їхній тупий пиздіж. Але в свою кімнату йти не хочеться, там буде надто тухло. Та й через цей шум я не зможу заснути. Зараз би пройтися вулицею, вдихнути свіже повітря… Може покликати когось? Та нє, всралось воно мені. Ліньки. Я невимушено замислююся, що, мабуть, варто було зупинитися на попередній склянці. Хоча похую, я все одно ще не в кондиції Денкі, так? До речі, як там цей «пацієнт»? Я ліниво обертаюся назад. А, от де воно, лайно собаче. Сидить собі, чи вже лежить, я хер знає. Невдоволено цикаю кудись убік. Камінарі сповз униз, закинув ноги вздовж м’якого дивану, і головою притиснувся об бік Кірішіми. Або сказати точніше, він тупо періодично лежить у того на колінах, з’їжджаючи. І свій коктейль ставить абияк: то на диван, то на коліно Бунтарю, то кудись між його ніг, то на підлогу. І сука задоволений який! Либа на все їбло. Руками розмахує, вже з десяток разів ледь не перекинувши стакан самого Ейджіро, і щось розповідає нев’їбатись цікаве. А той тільки й встигає прибирати свій віскі з траєкторії хлопця, від гріха подалі. Якого біса цей червоний придурок такий доброзичливий і сердечний? Я б нахер послав, їй–богу. А цей сидить, терпить усі п’яні витівки, так ще й не виглядає обтяженим. Підійти Денкі ляпаса в’їбати, щоб протверезів, чи що? Або хоча б пити перестав. Мене ж Кірішіма точно завтра зранку потягне збирати цього довбойоба по шматках, де б і в якому стані він не опинився. Тц. Я ледве встигаю ворухнутись щоб встати з крісла, як відразу завмираю. Мій погляд затримується на Денкі.
Це що за херня була щойно? Мені здалося, чи він зараз якось дуже значуще підморгнув Кірішімі? І той насторожився у відповідь. Хммм… Невже вони там щось задумали? Сука, невже! Нарешті хтось розбавить цей тухляк. О, він щось шепоче на вухо рудому придурку. Бля, ну ж бо! Розповідайте вже, який тупий план з’явився у ваших головах цього разу! Сподіваюся, ви запропонуєте по-тихому з’їбнути всією компанією гуляти по нічних районах міста.

– Так, хлопці, ми вже підемо, – випалив Ейджіро. Емм… Ем? І все? А як же?… Я відчуваю, як моя ледь вловима ейфорія відступає назад. Здається, я навіть невдоволено хмикаю в голос. – Ми з Денкі ще трохи посидимо в мене. Я думаю він не зможе піднятися потім до себе, тож я кину йому спальник у своїй кімнаті. Коротше, якщо хтось спитає – ви в курсі де він, – у відповідь йому всі похвально щось прокричали, хоч і попросили ще трохи посидіти в компанії. Потім посипалися компліменти і захвати про те, який він відповідальний і добрий. Ага бляха, просто месія. А мені що робити тепер? Валити спати? Тухнути тут? Та ні, я їбав. Я бачу, як Бунтар тримає біловолосого і закидає його руку на своє плече, піднімаючи з дивана. Той намагається сказати щось явно вдячне у відповідь і… Стоп. Тягнеться до шиї Кірішіми і маже в неї губами? Чого? Бля, мені здалося? Не суть. Напевно, хлопець просто вже не дуже контролює свою моторику. Та яке там. Він взагалі не контролює себе.

Вони вкрай невпевнено піднімаються з дивана і тулять у бік кімнати Ейджіро, про щось тихо перемовляючись.
– Я теж йду. Хей, Кірішімо, я зайду до тебе ТВ глянути, – кидаю коротко і різко. Ось так з’їбатися і лишити мене з цими задротами? Та вже краще з цими двома телевізора гляну.

– А? Зараз?

– Так, зараз. Проблеми?

– Та не те щоб… Але чого так раптово? – у його очах читається зніяковіння і він явно не встигає підбирати слова.

– Через цих недоумків я не можу нормально глянути телевізор тут, а в мене в кімнаті його немає. Ти ж знаєш, якого чорта запитуєш? Якщо ви одразу завалитесь спати, то так і скажи. Але мені похеру, я телевізор дивлюся не дуже голосно. Очевидно тихіше за цей гул.

– Ти ж знаєш, що мені без проблем, – Кірішіма трохи зам’явся, – просто зараз, ну… Напевно, буде не зовсім зручно…

– Все в порядку. Нехай іде з нами, – перебив його Денкі. Так він ще може розмовляти? Несподівано.

– Ти впевнений? – що це в біса за неоднозначний тон у Бунтаря? З якого це дива мені потрібен чийсь дозвіл, щоб приходити до кімнати Кірішіми? Смішно пиздець.

– Так. Думаю, Бакуго триматиме язик за зубами. Ну знаєш… – у відповідь Ейджіро лише кивнув.

– Що ти сказав? Може це ти трепло? – мені все одно, що він там каже. Я огризаюся бо звик. Тим більше, на конфлікт це явно не тягне, руки не розімнеш із цим хлопцем. Що б він там не мав на увазі. Але що це ще за переглядки у них?

Досить швидко ми опинилися в кімнаті рудоволосого придурка. Ці двоє відразу дружно завалились в ліжко, так вдало розташоване в центрі кімнати. Я сів у крісло збоку від нього, ближче до стіни. Тут зручно дивитися ТВ, що стояв майже навпроти мене. Я завжди дивлюся його тут, у цьому кріслі. Воно зручне. Та й коли я допомагаю Кірі з його дз, мені більше нема чим зайнятися в цій кімнаті. До того ж, тут зручно дивитися і в телевізор, і на ліжко, де цей тугодум зазвичай сидить з конспектами. Я відразу помічаю його безнадійний вираз обличчя, коли він заходить у глухий кут у вирішенні чергового завдання. Намацавши пульт, я ще кілька хвилин їбусь з пошуком каналів, щоб знайти потрібний. Нарешті та програма. Я роблю тихіше. Виключно тому, що мені самому не хочеться зараз шуму. Я помічаю, що в моїй руці склянка з віскі. Навіть не помітив, як забрав її із собою. Кайф. Вона повна, крижана. Так буде в мільйон разів цікавіше дивитись ТВ. Я притискаю ногу до живота і ставлю підборіддя на коліно, зручніше влаштовуючись. Щоправда, очі буквально злипаються. Так, ця склянка була точно зайвою. От лайно… Нічого ж страшного, якщо я задрімаю на пару хвилин? Це віскі напевно було паршиве. Від нормального мене б не розвезло, це точно.

Я виринаю зі сну через якийсь час. Хоча, це швидше була якась легка дрімота. Спина затекла. Кляте їбуче крісло, трясця йому блять. Хай Кірішіма замовить у гуртожитку інше. Мої думки і обурення різко перебиваються якимсь дивним звуком. Я завмер. Щось скрипнуло? Чи мені почулося? Якщо це блядське крісло ще й скрипить, я зараз його розхуярю в попіл… Стоп. Я знову це чув. Але я не рухався. Звук доноситься з ліжка. Це щойно був стогін?… Якось я не маю бажання обертатись назад і перевіряти. Мене виморожують подібні звуки. Це як від закоханих парочок у парку, чи як із порно. Його я теж ненавиджу. Чому майже все порно будується на якомусь приниженні? Це дико. Мене аж пересмикує. От дідько. Але свідомість поступово повертається після дрімоти і я згадую, що знаходжусь в кімнаті Кірішіми. А, фух бляха. Значить мені просто почулося. Прийде ж всяке лайно в голову. Я з легкістю видихаю. Тааак… Стоп. А це ще що чавкаючі–чмокаючі звуки? Та ви жартуєте, чи що?! Якого біса блять. Кляті виродки, та ви ж жартуєте, так? Та ні… Я вирішую крадькома повернути голову набік, щоб глянути в сторону ліжка. І від подиву майже розчавлюю свою склянку в руці. Дивно, що вона не тріснула. Здається, я все правильно зрозумів. Так?… Але якого чорта тут все ж відбувається?… Денкі лежить збоку від Кірішіми і дуже наполегливо вилизує його шию. Так ще й активно шариться руками по тілу Бунтаря, забравшись під край його червоної футболки. Одну ногу він взагалі безсоромно закинув поверх ніг Кірішіми. А той якось не дуже й проти. Я не ризикую піднімати погляд вище, але я бачу його долоню, що жадібно мне ногу Денкі майже біля бедра. Я не розумію, мені зараз відвернутися чи підійти і роз’їбати тут все до бісової матері?! Це що за їбуче лайно? Вони навіть не помітили, що я прокинувся! Якийсь сюр відбувається… Я очам не вірю. Кірішіма що, з цих…? І цей – теж? Що за маячня, я б помітив раніше. Хоча ми ніколи це не обговорювали… Може… Може він просто сильно набрався і не особливо розуміє що зараз відбувається? Може не бачить різниці? Бля, швидше за все, так і є. Та ні, це точно! Адже Денкі схожий на дівчину, в якомусь сенсі. Він такий худий, в два рази менший від Ейджіро й мене. Та ще й з цією зачіскою і щоденною укладкою. Про чокер на шиї взагалі мовчу. Ха! Я вже уявляю, як буду згадувати цей пройоб  Кірішімі до кінця його жалюгідних днів! Напідпитку з хлопцем… цейво робити, хаха! Я видаю смішок трохи голосніше, ніж хотілося б.
– Ми тебе розбудили? Вибач, – я трохи паливно смикаюсь від голосу Ейджіро і відразу демонстративно потягуюсь, вдаючи, що тільки прокинувся. Якого біса? Я не знаю. Вдосталь розім’явши спину, я нарешті повертаюся обличчям до ліжка (давши блять достатньо часу, щоб ці поганці прибрали свої руки один від одного і вдали, що нічого не було). Але ні, до цього додумався лише Кірішіма. Білобрисий взагалі пози не змінив. Безстрашний. Я старанно бляха вдаю, що досі нічого не помічаю. Але він ніби провокує навмисне, нахиляючись до шиї Ейджіро і демонстративно продовжуючи її цілувати та вилизувати.

– А, це… – рум’янець на щоках видає Бунтаря з головою,  – П… Пробач Кацукі. Треба було тебе одразу попередити. Камінарі… Коли вип’є поводиться досить… Незвичайно.

– Та я блять вже бачу! – тобто, він повністю усвідомлює, що у його ліжку Камінарі?! Якого хуя? В мені поступово закипає злість. Подушечки моїх пальців обдає жаром.

– Я думаю, тобі варто піти до себе в кімнату, Бакуго, – він ніяково усміхається, поки Денкі явно двозначно до нього тиснеться. Чого блять? Тобто, це не ВОНИ повинні припинити це все негайно, а Я повинен звалити звідси? Серйозно?

– Це з якого хуя? У вас тут щось гхм, планується, тааак? – я говорю з надмірною інтонацією,  намагаюсь присоромити їх обох.

– Так, – коротко. Я дивлюсь на Кірішіму і не вірю, що це був його голос.

– А ви не прихуїли часом, гайз?!  Ви що…? – я відчуваю жар у своїх долонях. Хоч би не вбити їх тут нахуй. Але кінець фрази не вимовляю, бо… Ну якось слово “підори” не підходить для Кірішіми, а “геєм” його язик не повернеться назвати. Цей хлопець пряме втілення мужності у її чистому вигляді. Я ловлю себе на думці, що це не змінить моє ставлення до Кірішіми ні на грам, навіть виявись правдою. Та що там, я й проти геїв нічого не маю. Чого я тоді взагалі так оскаженів? От бляха… Яка мені взагалі різниця, кого він трахає? Або хто йому подобається. Точно, подобається… Невже Бунтареві подобається Денкі? І давно? Мені до біса тяжко це навіть припустити, але… Я відчуваю, як по моїй скроні стікає гарячий піт. Зараз я виглядаю досить агресивно, мабуть. І скоріш за все, не тільки через квірк. Звичайно, тому що я зараз злий просто пиздець! Але вони якось не поспішають виправдовуватись. І якось… Дивно на мене дивляться. Якось холодніше, ніж зазвичай. Я їх налякав? Ні, не те… Мабуть… Образив. Блять, та я взагалі-то не хотів. Не цього разу. Я просто… У мою голову запізно приходить думка.

– Придурки. Могли б мені просто заздалегідь сказати, що ви зустрічаєтесь, – я невдоволено хмикаю і відвертаюсь.

– А, емм, Бакуго…

– Я не збираюся встрявати у твоє особисте життя, рудий дурню. Мені абсолютно байдуже, кого ти… Кхм. З ким ти, – випалюю я різко. На останньому слові я відчуваю якусь неприємну тяжкість в горлі. Ні, мені очевидно не все одно. З якого часу мій друг з кимось трахається? Мля, з чого я взагалі взяв, що він когось трахає, вони наче просто… Ну… Ніжилися? Але Кірішіма навіть не цілував його у відповідь. Я що, все навигадував собі? Я виглядаю тепер як ревнива дівка, що за відстій?

– Ми не зустрічаємося, – спокійно каже Денкі. – Хоча в тебе була дуже смішна реакція, – хмикає.

– Що ти сказав? Я тобі зараз твою хмикалку…

– Просто Ейджіро класно трахається, – і від цієї фрази я замовкаю, невнятно ковтаючи кінець своєї фрази. З повним нерозумінням дивлюся на Денкі. Потім з подивом. Потім зі швидко зростаючим гнівом. – Слухай, будь простішим. Я хочу приємно провести час і знайшов із ким це можна зробити. Тож наперед – не треба зачитувати мені мораль, окей? – його голос надзвичайно розслаблений. Все ж таки, алкоголь явно додає людям сміливості.

– А вас ніщо не бентежить?! – здається, я говорю занадто голосно, під впливом всіх цих поворотів–розворотів.

– Ти про те, що ми обидва хлопці? – холодний і спокійний тон Бунтаря трохи мене протрезвляє. Я дивлюся в його бік і буквально відчуваю шкірою його гострий погляд. Рум’янець на щоках Кірішіми став практично багряним. Та й дихає він по-особливому. Повільно. – Якщо так, то… Для мене, наприклад, це не має особливої різниці, якщо тобі цікаво…
– Мені ніхуя не цікаво! – я не знаю, що ще відповісти, але останнє слово буде за мною.

– Тоді, або ти не заважаєш нам, або вийди з цієї кімнати, будь ласка, – я раптово прикушую свій язик від злості і подиву. А ніхуя собі як ми вміємо огризатися, виявляється! Бісів виродок. Який він гострий на язик, коли потрібно. Я блять… Я блять навіть не знаю, що сказати! Я глибоко вдихаю через ніс і відкидаюсь назад у крісло. Хоч би тут все не підірвати до бісової матері. Ні, в мене занадто багато питань, щоб ось так просто зараз піти звідси. Треба взяти себе в руки. Я навіть не розумію, що саме мене так дратує. Пальцями я мну обшивку, майже продираючи її нігтями. Головне не спалити це їбуче крісло, будь воно прокляте. У відповідь я чую задоволену насмішку звідкись збоку.

– Ось бачиш, я ж казав, що він буди не проти подивитися, – Камінарі ледве чутно сказав це крізь посмішку.

– Ти це про мене, лайна шматок? Та з якого біса мені має бути цікаво дивитись за вами? – я буквально плююся отрутою.

– Але ж ти дивишся, – Кірішіма ніколи не говорив щось так лукаво. Я обурено цикаю у його бік, але не знаходжу що відповісти, коли зустрічаюсь з ним поглядом. – Чи тобі цього мало? Так і скажи, – чортів провокатор. Вирішив мене під’їбнути? Застати зненацька? Чи намагається присоромити? Він дивиться на мене так тепло, ніби це зараз була пропозиція, а не підйоб. Можливо, це й справді так. Я відвожу очі в бік і відвертаюсь. Ні, він явно божевільний. Як і цей блядський Камінарі.

– Ще чого. Навіть не думайте мене втягувати в цю вашу дурню, – я буквально чую, як Денкі щирить очі у відповідь. Але він одразу лізе до Бунтаря з новими поцілунками. Бляха, та якого хуя? Кірішіма не настільки добренький, щоб ніжитись з якимось хлопцем допомоги заради. Значить… Значить, це йому справді подобається? Потайки я все ж озираюсь на ліжко, одним оком. Виключно щоб підтвердити свої припущення. Кірішіма важко дихає, дозволяючи Денкі наполегливо вилизувати свого рота. Той цілується мокро, жадібно, жваво. Я, очевидно, відволікав їх своїми розмовами. Кірі лише злегка тягне його за руку на себе і Денкі миттю ж сідлає його стегна, сідаючи зручніше і щільно притираючись. Ну все. Пиздець. Повне лайно. Вони це серйозно, чи що? Ні, мені–то похеру… Абсолютно точно. Але Кірішіма… Цей пай–хлопчик… Він зараз реально збирається займатись якимись подібними речами? Ще й в моїй присутності? Ця думка раптово випадає з моєї голови, коли я фокусую погляд на Ейджіро. Хлопці так мокро цілуються, жмуться, явно не звертають на мене увагу. Господи, вони настільки бухі? Рука Денкі тягне футболку Бунтаря, задираючи її вгору, а рука Кірі натомість… От дідько, що вона робить? Внизу мого живота різко важчає. Я бачу, як тонкі і сильні пальці повільно заповзають у шорти Денкі, відтягуючи резинку вниз. Такі поступальні, вивірені рухи… Вони починають повторюватись. Вперед–назад. Блять. Кірішіма йому дрочить? Ці тремтіння, вигини спини, тихі зітхання. Точно дрочить. От засранці! Вперше за вечір я відчуваю сором. Якщо не сказати, вперше за життя. Чому роблять вони, а кепсько мені? Це якийсь абсурд. І чому я знову на них витріщаюся? Я наче підглядаю за кимось. Це огидно. Може, я заснув там за столом у залі і все це мені сниться? Цю втішну думку перериває чийсь солодкий стогін. Ліжко заскрипіло. Я одразу швидко відвертаюся і втикаюсь у телевізор, ніби не помічаючи нічого навколо. Просто тому, що я в біса гадки не маю, що мені зараз робити. Мені соромно? Боязко? Та ні, я просто не хочу зараз випадково зустрітися поглядом з кимось із них.
– Йди сюди, – я чую, як Кірішіма м’яко зіштовхує Денкі, а потім притягує його на інший бік ліжка. Той, що ближчий до мене. Фух бляха, це він не мені. Я чую шарудіння одягу. Ну ні… Ні–ні! Боже блять! Я ніби знову опинився на черговій шкільній вписці. Та тільки зараз мене не оточують наполегливі малознайомі люди. Я чую, як Кірішіма перевертає хлопця на спину та акуратно стягує з нього футболку. Ненароком уявляю, як він проводить по його торсу гарячими пальцями. Здається, Денкі на це хоче щось заперечити, але Бунтар нахиляється і торкається його десь губами, через що хлопець різко здригається і замовкає. Потім, судячи зі звуків, Кірі його кусає, вилизує та цілує. Стогони стають глибшими, довшими. Напевно, Ейджіро спускається язиком нижче, до живота… Чого вони там задумали? Я дивлюсь у телевізор, але не чую слів і не стежу за екраном. Проте я чую, як голосно дихає цей рудий придурок. Це відволікає. І як під ним тихо ахає Камінарі. Тихіше, ніж до моєї тиради, але все ще чітко. Я знову чую шурхіт одягу і тихі, майже болісні зітхання.

– Ти вже такий мокрий тут, – усе. Тепер точно порно. Мені не вистачає буквально секунди, щоб увімкнути мозок і не палитися так прямо, але от я вже дивлюся на них знов. Я хочу сказати щось, напевно, обурене і образливе, але знову ковтаю слова, коли бачу, як мокро і наполегливо Кірішіма цілується. Як вилизує чужого рота, як кусає язик, прикусує і облизує підборіддя. Денкі вигинається під ним усім тілом, абсолютно не соромлячись. І він уже голий. Повністю. А вони час не гаяли, я так бачу. Я ж відвернувся лише на хвилину… Блять, я дивлюсь на голого хлопця. Камінарі навіть свій клятий чокер зняв. Мій погляд падає нижче. Я черговий раз за вечір ловлю дикий сором. Але продовжую спускатись поглядом по його тілу. Моя рука тремтить і стає чутно бриньчання бісового льоду в склянці. Переді мною на ліжку лежить повністю роздягнений Камінарі. І хоча в кімнаті темрява, світло ми не вмикали, у відсвітах телевізора я чітко бачу його широко розведені ноги, і те, що між ними. У роті стає сухо. Мої зіниці звужуються. Я роблю ковток повітря, але це не допомагає. Я не можу відірвати погляду від… Від його плоского підкачаного живота, проступаючих місцями ребер, масивних рук Кірішіми на його талії, струнких підтягнутих стегон і… І… Абсолютно жіночого гладенького лона між ніг Денкі. Я не вірю своїм очам. Кліпаю кілька разів, але марево не пропадає. Я тру очі. Ні, навіть для такого божевільного вечора – це вже занадто. Я за кілька ковтків випиваю залпом своє віскі, щоб прийти до тями. У відповідь чую вдоволене тцикання Кірішіми. Вирішую підняти свій погляд на нього. Цей виродок дивиться прямо в мої очі. Він виглядає дуже самовдоволеним і ні краплі не шокованим.
– Це… Що? – що за тупе питання? Я ніби незайманець-задрот, що вперше побачив «жіноче» тіло. Господи.

– Трохи не те, чого тут варто було б очікувати, так? – він по-доброму посміхається мені.

– Ти знав? – у голові стільки запитань, але першим я ставлю саме це.

– Про це? – він обводить двома пальцями навколо паху Денкі, через що той видає тихий стогін. – Так, знав. Якщо ти маєш запитання – можеш питати. Камінарі з радістю на них відповість, так? – спускається пальцями до лона, притискає долоню. Треться. Натискає пальцями трохи сильніше і занурює лише кінчик одного пальця між вологих губ. Знову потирає. Денкі різко прогинається і норовить підмахнути стегнами назустріч, але руку вже прибрали. Та щоб його, бісові збоченці. Він що, з тих, кого заводять брудні розмови  в ліжку? Хоча, напевно, треба вже перестати чомусь дивуватися сьогодні. Кірішіма бере Денкі за ногу і тягне ближче до краю. Сам же спускається на підлогу і стає на коліна біля краю ліжка, ніжно кладе тремтячу ногу Камінарі собі на плече. Його підборіддя практично торкається живота хлопця. Руками він заспокійливо погладжує талію Денкі, потім груди, зрештою, обережно і уважно перераховує пальцями його ребра. Потім губи Ейджіро повільно торкаються внутрішньої частини стегна хлопця, м’яко цілують, лижуть. Кусають, стискаються, залишають засоси. Я відчуваю, як по моїй скроні стікає крапля поту, лоскоче шию і скочуюється під одяг, зникаючи. Я до побіління стискаю пальці на оббивці крісла.

– Це квірк чи…

– Я таким народився, – не дає мені закінчити Камінарі.

– Зрозуміло, – що ще блять за “зрозуміло”? Якого чорта я це зараз ляпнув? Боже…

– Хочеш подивитися ближче? – Ейджіро посміхається мені, попутно стискаючи груди блондина. До речі, абсолютно чоловічі груди.

– Йди до біса! Ще чого бляха. Без мене, – після таких слів варто було б відвернутися, але я не знаходжу в собі сили зробити це.
– Як хочеш. Але знаєш, тут так м’якенько і… – два його пальці проходять по клітору, спускаються нижче, легенько натискають так, що з лона починає буквально сочитися. Він трохи відсуває руку і я бачу, як до його пальців тягнеться мокра ниточка, яку він тут же розтирає між пальцями, – і волого… – він кладе мокру руку на підборіддя Камінарі і повільно запускає пальці йому до рота. Кірі грається з язиком, натискаючи на корінь так, що у хлопця тут же виступають сльози на очах. Він привстає і цілує Денкі у шию, пальцями стискаючи його язик. Мокро, жадібно, сміливо. Як би ніколи не цілував сором’язливий доброзичливий хлопчик. Хоча він уже зовсім не хлопчик… Чорт. І коли це сталося? Мокрими пальцями Ейджіро малює доріжку по шиї, вниз, до ключиць, грудей, живота… Знову ковзає до лона. Притискає пальці до входу, погладжує, грається, натискає, але не входить. Він цілує і кусає тепер уже язик Денкі. Спускається до сосків і вилизує їх. Кусає. Дивиться хлопцю в очі, щоб вдосталь насолодитись його бажанням і нетерпінням. Кірі затискає клітор між своїми пальцями та злегка надавлює. Наполегливо розводить губи в сторони, потім знову лише ледь вагомо торкається ніжної шкіри. Камінарі буквально задихається, коли два пальці все ж таки проникають в нього. Він так жалібно стогне і розставляє ноги… Я б ніколи не подумав, що він так може. Пальці Кірішіми рухаються наполегливо, але поки що плавно. Хлопці й не дивляться у мій бік. Вони повністю захоплені процесом. Чудово. Мені не так соромно через це. Пальці Ейджіро рухаються всередині з відтяжкою, з хлюпаючими звуками. Він щось шепоче Денкі на вухо і я відчуваю як унизу мого живота затягується тугий вузол. Блять. Він вганяє пальці в Камінарі, а той тремтить і тиснеться до нього всім тілом. Усередині він продовжує плавно ними рухати, я бачу це по його долоні. Тепер я розумію, чому для нього «не має різниці». Він так наполегливо і твердо бере Денкі, що я не сумніваюся, якби у хлопця був член – він стелився б під Кірішіму так само охоче. Але ж це лише пальці… Я мимоволі на секунду уявляю, як він пестить ними «справжнього» хлопця. Кірішіма розводить ноги Денкі якраз так, щоб мені все було чудово видно. Рухи стають різкішими і ось він уже повноцінно трахає хлопця пальцями. Змазка стікає по стегнах, по руці, капає на ліжко. Камінарі в пориві щось шепоче йому на вухо, і я можу розібрати лише «…мені не вистачить». Кірішіма вдоволено хмикає.

– Тоді залазь вище і ставай на коліна, – ледве чутно. Трясця, це сказав Кірі? Ніхуя ж собі… З таким тоном навіть я без питань став би в ліктьову. Блять. Я осік себе на цій думці. Мене тут же відволікла футболка Кірішіми, що полетіла на підлогу. Тепер у м’якому світлі телевізора я чітко міг розгледіти всі м’язи його спини. Кожен шрам. Я бачив навіть темні вени і краплі поту, що стікали по його скронях. Він заправив волосся назад і почав стягувати з себе решту одягу. Його накачані стегна, ноги, прес, груди, широченні плечі… Про таких кажуть «оце він машина». Все його тіло начебто було відлито з мармурової ідеальної форми. А ці вогняні копиці волосся… Чому я раніше не помічав, наскільки він… Що? Рельєфний? Накачаний? Гарний? Гарячий? Бляха. Чортів виродок, це неправильно. Навряд чи я колись побачу щось більш мужнє, ніж цей вид зараз. Міцні руки, загострене червоне волосся, глибокий і жадібний погляд… Він здавався втіленням мисливства. Не зрозуміло лише, він зараз полював чи приваблював здобич і чекав, поки вона здасться сама. Його вигляд очевидно розпалив не лише мене. Камінарі вже стояв на колінах посеред ліжка, обличчям до телевізора, і трохи нахилявся вперед. Його коліна терлися один-одне і о простирадло, видаючи все його нетерпіння. Добре, що за підлокітником крісла не було видно мій стояк. Я надто швидко падаю цього вечора. Якщо не сказати, що тупо лечу в прірву. Я все ще тримаю у руках теплу склянку, боячись її відпустити. Мені здається, ця склянка – єдине, що тримає мене у реальності. Розіб’ється вона – розіб’юсь і я. Ейджіро залазить на ліжко і встає позаду Камінарі. Руками обхоплює його стегна і з силою притискає до себе. Пальці проминають м’яку шкіру. У відповідь почувся жалібний стон. Як же я невдало сиджу… Мені так добре все видно… Рукою Кірішіма охоплює хлопця під живіт і притискає до себе, змушуючи вирівнятись. Я бачу, як його гострі зуби в небезпечній близькості від шиї Денкі, як вологий язик проходиться його шкірою. Як палко і гаряче він дихає на вухо.

– Камінарі, стисни ноги разом, – і він беззаперечно стискає. Зводить свої коліна разом і трохи прогинається в спині, чим викликає у Кірішіми тихий рик. Я уявляю, як його зад зараз треться о член Ейджіро, розтираючи скрізь змазку. – Отак, молодець, – Бунтар плавно подається торсом вперед. Я бачу, як між підтягнутих стегон Камінарі проштовхується масивний член. Поволі так. Між його ніг з’являється волога головка. Блять, він все ще його дражнить і не входить… От же покидьок. Чому він так зволікає? Я мимоволі посміхаюсь. Кірішіма повільно штовхається, явно смакуючи момент. Член весь мокрий від природної змазки. Він волого ковзає вздовж лона і вислизає між ніг, щоразу змушуючи Денкі роздратовано хмикати. Член упирається всередину, розсуває губи, треться о клітор. І знову не входить. Камінарі підмахує стегнами, намагаючись хоч якось зблизитись, насадитись, але нічого не виходить. На його плечах горять поцілунки і дрібні укуси. Він тремтить і, здається, зараз заплаче.

– Тобі й цього мало, я правий? – сильні долоні Кірішіми розводять ноги білявого ширше. – Тоді попроси мене про це, – шепоче на вухо, – ну ж-бо, я чекаю на запрошення, Камінарі, – я бачу як Денкі зовсім поплив від цих слів. Бля, а що не так із цим хлопцем? У житті він ніколи не говорив подібних речей. Його заводить таке? Хоча в цьому безперечно є щось…

– Будь ласка, Ейджіро, – він явно нетерпляче треться о член, але і це не дає бажаного результату.  – Ейджіро , прошу… – пауза, – Кірішіма… Встав мені, будь ласка… – блять, вони зовсім забули, що за кілька метрів від них сиджу я? Денкі опускає свою руку вниз, двома пальцями обхоплює губи і запрошуючи їх розводить. Я бачу задоволену усмішку Бунтаря. Знову. Кірішіма подається вперед і трохи змінює нахил. Я бачу, як його вологий від змазки член проникає усередину. Повільно, не кваплячись, натягує ніжну шкіру, проштовхуючись глибше. Він входить до кінця та заповнює собою повністю. Мені не видно цілком, але член у Кірішіми явно великий. Здається, на животі Камінарі проступає випуклість. Від цього з моїх губ зривається тихий стон. Я прикушую язик, щоб якнайшвидше це присікти. Піднімаю погляд і бачу, що Кірішіма дивиться на мене. Він дивиться прямо мені в очі. І весь цей час, мабуть, дивився. Нікуди не подітись. Бляха. Його голодний погляд вчепився в мене мертвою хваткою. Він робить перший рух, вибиваючи з хлопця гучний стогін, але не зводить з мене очей. І я не можу йому програти у цьому. Ще рух. Сильніший. Ще один. Він трахає Камінарі глибоко, з відтяжкою. Майже повністю виходячи, потім вганяючи назад. Денкі так голосно стогне… Це просто божевілля. Але моє серце стукає ще голосніше. Камінарі заводить руку назад і гладить м’які червоні пасма волосся. Трясця, про що зараз думає Ейджіро? Я бачу надуту пульсуючу вену на його шиї, але не наважуюсь опустити на неї погляд. Вперше я відчуваю щось подібне. Щось таке утробне, тваринне… Я ніби загнаний звір. Причому, сам себе загнав. Ніби, якщо я ворухнуся, мене помітять і розірвуть на  куски. Цей гострий погляд. Я не можу… Якщо він продовжить так дивитися, я… От сука. Я різко опускаю погляд і відвертаюся, піджимаючи під себе коліна. Я не витримую. Так, можливо я програв йому, але ще трохи і я б кінчив від погляду Кірішіми. Це було б набагато страшніше. Усвідомлення наздоганяє  холодною липкою хвилею. Я на секунду затримую дихання і озираюсь назад у спробі щось… Сказати? Або зробити? Виправдати себе? Натомість я бачу, як Ейджіро хапає Денкі за волосся і втискає обличчям у ліжко, нависаючи зверху наче дикий звір. Ні, мені не здалося. Він правда, як якийсь скажений звір втрахує це тендітне тіло в ліжко. Кірі почав рухатися швидше, різкіше, сильніше. Шаленіше. Ноги Камінарі роз’їжджаються, змазка тече по ногах. Його так сильно втискають у матрац, що я бачу, як він починає задихатися. Задихаюсь і я. Його ноги підкошуються і Денкі падає груддю на холодне простирадло. Його відразу притискають всім тілом до ліжка, навалюючись зверху. У Камінарі немає абсолютно ніякого простору, щоб ворухнутися, і Кірішіма користується цим сповна. Він вганяє до кінця і подовгу затримується всередині, по черзі змінюючи темп. Від цього Денкі підгинає пальці на ногах і жалібно скиглить-хрипить. І через відсутність повітря також. Блять, мені так гаряче в своїй футболці, а в шортах так тісно… Що Ейджіро робить? Він кусає за шию. Не прикушує, як люблять робити милі парочки. Він буквально зціпляє щелепи на шиї практично мертвою хваткою, як хижак, який добиває жертву. Камінарі не боляче? Хіба в нього не мала піти кров? А це не надто?… Я бачу, як з очей Денкі бризкають сльози, а його рот розкривається в безмовному крику. Блять. Ти навіжений, Ейджіро. Зірвало дах, чи що?
– Кірішімо, ти не переходиш через край? – не знаю, на який чорт я встряю. Він переводить на мене погляд, але не зупиняється.

– А як тобі здається? – він міцно стискає ногу Камінарі, там явно залишаться синці, і робить кілька особливо сильних поштовхів, підставляючи його зад зручніше під себе. Я не знаю, чи він переборщує. Але вирішую втрутитися. До того, як смикається перший мій м’яз, я помічаю, як Денкі раптом різко витягується дугою. Він зараз так голосно застонав, що, скоріш за все, зірвав голос. Дрібні конвульсії, тремтіння… Хааа. Він явно отримав неймовірно сильний оргазм. Мої зіниці розширюються. Ці засранці… Блять… Кірішіма одразу полегшує тиск і зупиняється, акуратно виходячи з нього. Денкі дуже часто дихає та хаотично мне руками простирадла. Але я бачу, як він поступово приходить до тями.

– Бля… Це було щось…

– Ти в порядку? – Ейджіро нахиляється і ласкаво цілує його у скроню, – а то Бакуго так за тебе розхвилювався, – хмикає в мій бік. — Невже ти думаєш, що я можу так просто зірватися, Кацукі?

– Я не … Ах блять, іди ти до пизди! – але він лише посміхається від такого несподіваного каламбуру. Кірі перевертає Денкі на спину, хапає його стегна і піднімає трохи вгору, підставляє ближче до себе. Він дивиться на нього наче на якусь смачну страву, якій не можна дозволити охолонути.

– Вибач, але я ще не все. Та й ти, я дивлюся, одним разом сьогодні явно задоволений не будеш. Готовий продовжити? – закидує його ноги собі на стегна. Притискає Камінарі ближче до себе, треться об нього членом, трохи надавлюючи.

– Ти як завжди маєш рацію, – Денкі посміхається і знову спускається рукою до свого лона, легенько гладить, томно видихаючи. Потім охоплює член Кірішіми і направляє його в себе. Один різкий поштовх – і він уже всередині. Камінарі опускає свої плечі на простирадла і повністю віддається у владу верхнього. От блядство. Та що такого в Кірішімі, що Денкі так стелиться під нього і відкрито пропонує себе витрахати? Невже червоноволосий настільки добре трахається? Чи це тому, що він такий красивий? Чи дбайливий? Чи все разом? Бля, навіть у порно актори не настільки відкрито насолоджуються процесом, як ці двоє. Я не помітив, що вже давно стискаю себе через одяг. Але цього мало. Член болить від такого тривалого збудження. Кірішіма тримає цього хлопця, ніби він зовсім нічого не важить. Так ще й примудряється трахати його з такою амплітудою. По обличчю Денкі видно, що він усім задоволений і йому ще й як добре. Цікаво, як це? Коли тебе тримають мертвою хваткою і так вдовблюються, що ти й слова сказати не можеш, лише приголомшено стогнеш і просиш ще… Цікаво, мені може бути так само добре? Жар унизу живота розливається з новою силою і я розумію, наскільки похабною була попередня думка. Яке неправильне збудження. Я не хочу думати про це. Але його пальці так втискаються в стегна Денкі… Вони навіть твердіють на кінцях і я бачу маленькі подряпини, що залишаються від них. Це має бути приємним. Напевно? Я не знаю.

– Хей, не відключайся. Потрібно зменшити оберти, так? – Кірішіма сповільнюється, цілує його кудись у скроню і виходить із хлопця. Плавно відхиляється назад і лягає спиною на ліжко, випрямляє ноги. Закликаючи плескає по своїх стегнах. – Іди-но сюди, попрацюй своїм тілом для мене, – я мав рацію, Камінарі точно заводять такі розмови. Так. Бісові пошляки. Перевівши дихання, Денкі відразу моститься зверху, охоче сідаючи на член. Повільно, із натяжкою. Коли Камінарі все ж насаджується по самі яйця, то завмирає від переповненості. Здається, на його животі можна побачити приблизні контури члена, що зараз в ньому. Він трохи стискає ноги, здавлюючи зсередини. І, о господи, по обличчю Кірішіми можна побачити, наскільки це приємно. Його руки стискають сідниці Денкі до багряних синців. Блять, скільки вони можуть ще трахатись? Вони роботи, чи що? Рухи вгору-вниз, плескання вологої шкіри, хлюпання вже доволі затраханного Денкі. А ще міцні руки Кірішіми, що стискають цей підтягнуте тіло до почервоніння і саден. Я бачу гострі кігті, що часом проступають і так солодко впиваються в шкіру. Денкі так добре виглядає на ньому верхи… Наче Ейджіро завжди повинен хтось сідлати, завжди має бути хтось на його члені. Бля… Те, як він дивиться на хлопця, що стрибає на ньому, це… Таке дивне почуття… Це точно вже занадто для мене. Чи буде дивно, якщо я зараз просто встану і вийду, спробую подрочити десь у туалеті? Бля… Мені не вистачає вже просто стискати себе. Я хочу… Блять, я не знаю, чого я хочу. Я запускаю руку під свою футболку та торкаюсь себе. Трохи агресивніше, ніж зазвичай. Я весь мокрий, волосся липне до лиця. Кров б’є у скронях. Мені стає різко похуй, якщо Кірішіма мене побачить. У будь-кого встав би від такого видовища, правда? Він має це зрозуміти. Я ледве помітно прогинаюсь від приємних відчуттів, але одразу ж ловлю на собі голодний погляд Кірі. Бля, як він може бути голодним, коли на його члені хтось так активно стрибає? Я дряпаю нігтями низ живота і заплющую очі. Тепер я закушую зап’ястя, щоб не стогнати. Я чую як Кірішіма змінює позу назад на ліктьову, бачу як він цілує Денкі і при цьому все ще дивиться мені в очі, не відриваючись. Блять, знову. Досить, я більше не винесу… Це вище за моїх сил. Я встаю з крісла.

– Так ти все ж таки передумав? – га? Це він мені? Про що він? Так незвично чути його звернення до мене зараз. Особливо таким голосом… А… Бляха. Замість того, щоб вийти з кімнати, я завмер біля ліжка. Буквально за пару сантиметрів від мого паху знаходиться обличчя Камінарі. Я не знаю, що мені далі робити, не можу зрушити з місця. Я прикриваю долонями обличчя у спробі приховати цю ганьбу. Вони точно вже помітили мій стояк.

– Камінарі, я думаю, він теж хоче, щоб ти зробив йому приємно, – що?…  Я не встигаю нічого усвідомити, коли  відчуваю тяжкість пальців на своїй ширинці. Звуки розстібання блискавки. Денкі не знадобилося багато часу, щоб дістати мій член. Розуміти це так приємно і так соромно. Я не знаю куди себе діти, але я і не можу змусити себе чинити опір. На моїй білизні мокрі плями від великої кількості змазки, а налитий кров’ю член буквально пульсує. Хуй ще коли я погоджуся на подібну авантюру, бісові збоченці. Денкі кладе руку на мій член і я гублюся у відчуттях. Я буквально втрачаю рівновагу, але Ейджіро ловить мою руку за зап’ястя. Ха, блять… Я і справді як незайманець. Денкі лише посміхається у відповідь. Він притискається губами до мого паху, цілує, спускається нижче. Кінцем язика проводить по члену. Цього так мало. Цього злочинно мало. Він кладе важкий член на язик, злизуючи змазку. Потім так спритно бере мій член до рота, що я буквально шиплю на нього у відповідь. Міцно стискаю руку і пальцями до болю впиваюся в долоню Кірішіми, яка все ще тримає мене.

– Тихіше, – він гладить великим пальцем моє зап’ястя і я відволікаюся на цей рух. Трохи приходжу до тями. Розслабляю пальці. Волога теплота затягує мене, це так нестерпно приємно. – Поклади долоню йому на голову, – ласкаво.

– Не вказуй мені, – якого я зараз огризаюся… Заради звички? У відповідь лише тепла посмішка. Кірі перехоплює руку інакше і бережно кладе мою долоню на голову Камінарі. Я відчуваю його м’яке волосся між пальцями. Це так приємно.

– Отак. Бачиш, нічого поганого, – від цих слів пливу вже я. Як він може бути таким… Владним і таким ніжним? Хіба це не протилежності? Я неодмінно про це подумаю. Потім. Колись. Зараз я відчуваю тепло язика на своєму члені та близькість розрядки. Мені так добре, що я не можу це до кінця прийняти. Кірішіма так відверто непристойно посміхається мені. Чи це мені здається, і він посміхається так завжди? Ха, він почав рухатися. Блять. Тепер Камінарі бере ще глибше. Я відчуваю, як тремтить його горло при особливо сильних поштовхах. Ха, цікаво, чи він робив «це» Кірішімі? Я не зможу довго протриматися. Ейджіро задає свій темп, а я лише підлаштовуюсь. Але мені цього достатньо. Я ледве стою на ногах і весь тремчу. Я говорю щось Денкі про те, який він у цьому до біса талановитий і яке у нього миле обличчя. Що за ніжність? Він мені «подобається»? Нэ-а. Я лише хочу дотримуватись правил, які встановив Кірішіма. Я хочу все зробити правильно. Так, саме так. Щоб Ейджіро побачив, що я також можу бути таким. Можу бути дбайливім, лагідним, уважним. Можу бути слухняним… І на цій думці я ловлю оргазм. Такий приголомшливий, що блять, я на мить вирішив, що втратив зір. Я кінчаю на язик Денкі, але він чомусь не відсторонюється. І бляха, чомусь це все не має нічого спільного з порно. Він починає кашляти і я запізно відпускаю його волосся.
– Вибач, я щось захопився, – здається, щойно я вибачився вперше в житті. Але задоволена усмішка на обличчі блондина дає зрозуміти, що все гаразд. Гаразд на ту секунду, поки Кірішіма не хапає його за волосся і не розвертає до себе, жадібно впиваючись у його губи своїми. Здається, від шоку я ловлю невеликі іскри у своїх долонях. Кірішіма мокро цілує, без краплі сором’язливості чи огиди. Він кусає язик і дивиться прямо мені в очі. Чекає. Я бачу як між їхніми губами натягуються ниточки слини та моєї сперми, коли вони на мить відсторонюються один від одного. До болю у животі приємно, брудно, гаряче. Приголомшливо дико. Блядський Кірішіма, ти вирішив мене сьогодні добити? Я осідаю на ліжко, якщо не сказати падаю. У прямому та переносному сенсі. Бунтар так посміхається, коли бачить, як у мене підкошуються коліна і як від приємних спазмів я стискаю ноги разом. Але я не хочу, щоб він бачив мене таким. Ще мить, і Кірішіма кінчає з тихим утробним гарчанням. Хлопець під ним вискулює якесь благання, я зовсім не можу зрозуміти що, та воно й не важливо. Я бачу, як Денкі підставляється назад і дає себе наповнити сповна, покірно приймаючи все, що йому дадуть. Вони трахались без презервативу. Блять! Я буквально на секунду відчуваю дикі ревнощі. Йому так добре з ним… Але чому це ще й так збуджуюче? Тому, що він кінчив у нього? Тому, що наповнив когось собою? Цікаво, чи це приємно… Така тепла в’язка рідина, що розпирає зсередини, там, внизу… Наповнює і обволікає. Я відчув, як здригнувся мій член. Може я просто хлопець і мені тупо подобається дивитися на секс як такий? Яка тут різниця? Я не розумію. Мої очі застилають сльозинки, настільки довго я не моргав, намагаючись не упустити жодної миті. На мою голову лягає тепла важка рука. Так приємно. Я нарешті заплющую очі.

– Хей, ти живий?

– Та пішов ти. Ніхто ще не вмирав від мінету, – я чую щирий посміх від них обох. Бунтар поступово вирівнює дихання та виходить з гарячого тіла Денкі.

– Ви можете поки продовжити, а мені треба на хвилинку відійти, дещо… Зробити, – Кірішіма заправляє своє стирчаще волосся за вуха. Це так сексуально. Краєм мозку я дорікаю собі за цю думку. Він справді встає, накидає собі на стегна рушник, зав’язує  і прямує до дверей.

Чого блять? Він це серйозно? Щось трапилося? Денкі заспокоює мене поглядом. Типу, так треба? Окееей… Я досі чогось не знаю. Двері зачиняються з того боку. Не страшно, адже він повернеться. Так? З думок мене виводять чиїсь рухи. Я відчуваю на собі теплі торкання. І я відчуваю в собі нові сили, що тільки наростають.

– Камінарі, ти… Як ти можеш так багато трахатись? – я посміхаюсь.

– Ось таке лібідо мені дісталося бонусом, ха-ха, – я теж задоволений, дивлячись як він сідає на мене зверху і розставляє ноги. Ніхуя собі, як швидко переміняється погода. – А я ще й за дівчатами бігати встигаю, – облизується. В принципі я тепер розумію, чому для Денкі важливо трахатись багато і «класно», як він уже сказав. За ним хрін вженеться звичайний хлопець… Бля, він так легко бере те, що хоче. Як і цей рудий придурок. Один я тут соромлюся своїх бажань. Це так іронічно. Я опускаю руку на живіт Камінарі і трохи надавлюю. Вони просто захотіли і потрахалися, а я намагаюся розвести тут якусь драму… Все тому, що це він? Я не усвідомлюю щось в собі, мабуть. Мої пальці сковзають униз. Так гладенько. Я намагаюся якомога м’якше пройтися подушечками пальців по ніжній шкірі лона. Тим не менш, у мене мало досвіду в цих справах. Зазвичай я не дуже дбаю про партнера. Роблю все швидко та без всякого. Зрештою, це завжди були одноразові побачення з малознайомими фанатками. Але Денкі дозволяє мені все. Так мокро, так палко. Я обережно проникаю пальцями всередину і відчуваю гарячу в’язку рідину. Бля, це Кірішіма. Мій член наливається кров’ю і це ще більше неправильно, ніж усе, що вже сталося за цю ніч. Я акуратно розвожу ніжні стінки пальцями і кілька крапель сперми стікає по моїй руці, по ногах Камінарі, капає мені на живіт. Мої зіниці звужуються і я перестаю дихати. Але треба контролювати себе, контролювати свій квірк. Звісно, нічого поганого не станеться без мого бажання, але навіть невеликий шанс такого мене дуже збуджує, виявляється. І не лише мене. Денкі оцінив те, що його трахає пальцями найсильніший хлопець академії. До того ж, чия зброя – ці самі пальці. Він охоче приймає. Він довіряє.
Я кладу руки на стегна Денкі і повільно натискаю, давши зрозуміти, чого хочу. Він тямущий, відразу розставляє ноги ширше. Я входжу повільно, всередині все горить вогнем. Так податливо, так м’яко, так вузько. Я закушую до крові губу і входжу до кінця.

– Не рухайся, Камінарі, – я максимально притискаю його стегна до своїх. Щільно, міцно. Усередині так добре і незвично, що я мимоволі ще сильніше закушую губу та відчуваю металевий смак. Я прикладаю долоню до його живота і відчуваю, що там справді відчувається випуклість. Денкі бачить цей мій погляд і, здається, каже щось на кшталт “Збоченець”. Я починаю рухатися, лише потроху набираючи темп. Мені здається, я вже нікуди не збираюся поспішати. Але мені замало. Мені не вистачає. Це до божевілля приємно, але не так, як мені хотілося б. Я починаю рухатися сильніше. Все одно мало. Сильніше.

Коли повертається Кірішіма, ми трахаємось вже по-собачи, на самому краю ліжка. Я вдовблююсь в Камінарі так, що хлопець голосно схлипує. Долонями розвожу його зад ширше, мну, мацаю, підставляю під себе. Мені все ще не вистачає чогось. Бракує відчуттів. Я голосно і важко дихаю прямо перед собою, поки не помічаю на підборідді Денкі чужу руку. Нарешті. Ейджіро стоїть навпроти нас, впритул до ліжка. У руках він тримає пляшку мінеральної води.

– Я дивлюся ви непогано проводите час, – я не можу вловити, з якою емоцією він це вимовляє. – Камінарі, відкрий рота, – він відкриває пляшку. Я уважно дивлюся, але продовжую трахати Денкі. Лише трохи збавляю темп. Хлопець слухняно відкриває рота і висовує язик, опиняючись прямо навпроти паху Ейджіро. Бунтар приставляє пляшку до його губ і акуратно починає поїти, притримуючи того за шию. Блять, звідси це виглядає як дуже гарний мінет. Ця пляшка… Чому він тримає її наче член? Чому він робить це так непристойно? Навіщо він взагалі зараз ходив по цю їбучу воду? Я не помічаю, як здригається мій кадик. Як цей виродок може бути навіть зараз таким дбайливим?

– Хей, тобі також не завадить попити. Інакше потім буде погано, повір, – вірю. Пити хочеться до неможливості. Напевно, зараз мені варто було б двічі подумати, перш ніж зробити. Але вже пізно. Він простяг мені пляшку, явно пропонуючи самостійно випити, на що я лише призивно відкрив рота і злегка висунув язик. Його обличчя треба було бачити. Нарешті цей виродок зніяковів. Не знаю, чому я зараз це блять зробив, але тепер я тріумфую. Я суперничаю чи поступаюся йому? Не знаю. Просто роблю те, що хочеться. Я помічаю, як він тепер хижо посміхається мені. Кірішіма приставляє до моїх губ голівку пляшки і кладе руку мені на горло, ненав’язливо притримуючи. Холодна вода ллється мені в горло. Він просто бісів чарівник. Де він дістав таку смачну воду? Як же мені стало добре. Бля… Він щойно погладив мій кадик пальцем чи мені здалося? Не важливо… Ха… Він прибирає пляшку і кілька крапель падають на спину Камінарі, через що той здригається. Я нахиляюся і відразу злизую краплі з його спини. Я знаю, що Кірішімі це сподобається. І йому подобається. Він дивиться наче заворожений. Нарешті мені стає достатньо. Невже справа була в… Кірішімі? Я бачу, як його пальці лягають на губи Денкі, поки він сам п’є воду. Пальці проникають всередину, граються з язиком, з силою притискають його до нижньої щелепи. На зап’ясті Кірі починає стікати чужа слина. Як відкрито, як брудно. Я хочу так само обхопити губами його пальці. Можливо, не лише пальці. Трясця, що зі мною не так? Я тяжко видихаю. Акуратно обхопивши Камінарі під живіт, я зміщую нас вище на ліжко. Відкидаюсь назад. Спину холодить дерев’яне узголів’я. Я притискаю Денкі спиною до своїх грудей і розвожу його ноги, трохи піднімаючи. Він і справді дуже легкий. Я притуляюсь губами до його шиї і тихо шепочу.

– Вставиш його в себе? Ти ж це любиш? – прикушую мочку його вуха і чую схвальний стогін. Камінарі однією рукою тримається за мої плечі, а другою тримає мій член. Гладить, пестить, ледве вловимо дряпає нігтями. Вставляє. Я штовхаюся і одним ривком проникаю усередину, повністю. Кірішіма дивиться на нас, я впевнений. Я чую його збите дихання. І він явно задоволений тим, що я поводжуся так. Так, як встановив він. Відчувати на собі його погляд дуже приємно. Я трахаю Денкі не так глибоко, але набагато швидше  ніж раніше. Я відчуваю, як на мої ноги і ліжко капає його змазка. Він вигинається, стогне, приймає. Але в цьому немає нічого блядського. Він не хвойда, не блядь, ні. Я ніколи про нього такого не подумаю. І я його зараз не використовую. Не використовує і Кірішіма. Денкі був абсолютно правий щодо моралі. Кому яке діло? Потрібно бути чесним із самим собою. Всі тут просто отримують те, що хочуть. Хоча б цієї ночі. Я відчуваю, що невдовзі буде розрядка.

– Хей, у мене є ідея, – я чую, як під Кірішімою прогинається ліжко. Він сідає між наших ніг і кладе руки на коліна Денкі, трохи грізно нависаючи. Рушника на ньому більше немає, і я вперше так близько бачу його член. Блять, треба не дивитись. Але після побаченого багато запитань відпадає. Розміром природа все ж таки нагородила, м’яко кажучи. М’ясистий товстий член, устелений венами та увінчаний акуратною голівкою ідеальної форми. Ледве помітна темна щетина, що йде тонкою смужкою вверх по лобку. На мить я думаю, що зовсім не дивно, що до нього в ліжко так охоче стрибають. Кірі нахиляється ближче.

– Ейджіро, стій… Я не впевнений, що зможу… – Денкі трохи ніяковіє і я зменшую темп. – У вас надто великі… – він трохи сором’язливо ховає очі.

– Не хвилюйся, ми не збираємося трахати тебе вдвох, – він піднімає підборіддя Камінарі вгору. – Тобі це буде занадто, я знаю, – ледве відчутний поцілунок у куточок губ. Вони явно мене дражнять подібними ніжностями. Або провокують. Кірі очевидно бачить той вогник незрозумілих ревнощів, який я ледве сам можу в собі розгледіти. – Я думаю Бакуго мені тимчасово поступиться. Так, Кацукі? – я дивлюся на нього з-під лоба. Хочеться врізати йому по зубах, або вкусити, та якнайболючіше. Я зовсім зменшую темп і повільно виходжу з Денкі. Хоча я був близько. Дідько. Член мокро маже по нозі Камінарі.

– Притримаєш його для мене, Бакуго? – він явно мене віпробовує, але я розумію про що Ейджіро говорить. Я кладу руку під коліно Денкі і піднімаю його трохи вище. Так, щоб Кірішімі підходило за зростом. Другою рукою я спускаюся до паху блондина, огладжую і злегка розсуваю мокрі від змазки губи в сторони, ставлячи два пальці рогаткою. Там так слизько і гаряче… Блять, та й ця поза… Вона якась двозначна. Я начебто на місці Денкі.

Ейджіро притискається між його стегон і з легким натиском треться о лоно, попутно кілька разів ненавмисне торкаючись моїх пальців. Я тремчу. Він дивиться. Він бачить. Я опускаю погляд, але ніде не сховатися. Член з хлюпаючим звуком проникає всередину і я відчуваю, як тепер тремтить у моїх руках Камінарі. У мене великий член, але у Кірішіми ще більший. Денкі починає задихатися рівно тоді, коли Бунтар робить свій перший рух. Він так на мені вигинається… На мить мені здається, що це мене трахають. Я прибираю пальці, але мимоволі тягнусь рукою вперед, до Ейджіро. На секунду притуляю долоню до його паху, жадібно, але майже невагомо дряпаю шкіру. Кінчиками пальців піднімаюся аж до преса, гладжу, але тут же відсмикую руку, як від удару током. От блядство, що я роблю? Але моя витівка не залишилася непоміченою. Я чую гарчання. Утробне. Кірі до побіління стискає свої пальці на колінах Денкі і розводить їх ширше, входить на всю довжину. Він рухається розгонисто, сильно, різко. Я відчуваю, як по ногах Камінарі тече змазка.
Кірішіма нависає над нами. Однією рукою він схопився за узголів’я ліжка поряд із моєю головою, другою впирається в матрац, поряд із моїм стегном. Він дивиться на мене зверху-вниз і, блять, як це красиво. Масивна шия, гострий кадик, вогняне волосся, що липне до лоба. Його погляд не залишає мені жодного шансу. Тепер це справді схоже на те, що зараз трахають мене. Чи тільки мені так здається? Він нахиляється, і я відчуваю гаряче дихання на своїй шиї. На своїй вологій шкірі. Його зуби поруч із моїм горлом. Але він не кусає мене. Він мене не цілує. Він взагалі не торкається мене. Він бачить, що для нас це ще рано. Він розуміє, що я зараз не готовий поступитися йому чи собі. І він розуміє, що це є питанням часу. Ми зустрічаємось поглядами і мені стає страшно від його пронизливості і зворушливості. Як би грізно я не намагався зараз виглядати, він бачить мене наскрізь. Мені здається, він читає в моїх очах все, що я намагаюся глибше сховати. Як і завжди. Між нашими губами жалюгідні сантиметри, але ми лише волого і палко дихаємо, обпалюючи один одного диханням. Ми відчуваємо, що це зовсім не так, як із Денкі. Це зовсім інакше. Зараз мені чомусь здається, що ця ніч – це лише початок. Від цієї думки приємно скручує низ живота і я розумію, що в цьому житті зможу кінчити без рук. Я бачу як Кірішіма облизує свої гострі зуби, бачу як виблискує його язик. Коли я чую прямо над своїм вухом томне і таке хрипле “Бакуго”, я все ж таки не витримую і кінчаю. Досить раптово і до біса приємно. До темряви в очах, до судорог у стопах ніг. Я кінчаю на свій живіт і груди, кілька білих смуг потрапляють мені на обличчя. Блять… Я не знаю як так вийшло і що мені з цим робити. Я задихаюсь від відчуттів. Наступне, що я відчуваю – тепла рука, що заправляє моє волосся за вухо. Яка в дідька турбота! Це аж смішно. Я розплющую одне око і розумію, що в його куточку зібралася сльозинка, настільки мені зараз було добре. Потрібно перепочити. Я міцніше обіймаю Камінарі. Помічаю мутний погляд Кірішіми незаконно близько до себе. Здається, я не помітив, що Денкі теж щойно кінчив. Він так обм’як, розслабився… Навіть мені стало тепло та добре. Моє волосся ще раз ласкаво поправляють. Я запитливо підіймаю очі і, о мій бог… Те, що я побачу, змушує мене закусити губу до крові. Кірішіма схилився над нами, залізши трохи вище, і з відтяжкою собі дрочить. Він з питанням дивиться на мене і як тільки я розумію, чого він хоче, мій живіт скручує приємним легким спазмом. Я ледве вловимо йому киваю. Узголів’я ліжка скрипить, тріскаючись під затверділими пальцями Бунтаря. Я чую низький важкий стон. Кірішіма кінчає нам на груди. Декілька крапель випадково потрапляє мені і Денкі на обличчя. Гаряче. В’язко. Брудно. Божевільно. Чортів збоченець… Не знаю, про кого з нас трьох я це подумав. Ми так важко дихаємо. Мені здається, що я зараз помру. Але в Денкі ще вистачає сил повернутися до мене і спробувати поцілувати. Декілька гарячих крапель красується на його губі та підборідді. Ха, блять, даєш мені можливість повернути борг, Камінарі? Ти теж не такий простий. Я на секунду завмираю, не наважуючись, після чого все ж слухняно розтискаю губи. Ми мокро та глибоко цілуємося. Вилизуємо рота один одного. Я не можу собі відмовити у насолоді побачити реакцію Ейджіро на це. І вона вартує всіх зусиль. Що, не чекав, що я теж так зможу? Чортів позер, ха. З губ Кірішіми зривається щось лайливе і захоплене. Потім я розрізняю своє ім’я, вже лагіднішим тоном. Я переможно посміхаюся йому у відповідь. Але більше нічого не пам’ятаю. Занадто добре та солодко.
Я прокидаюсь і бачу м’які промені світанку. До мене зовсім не одразу доходить де я. Лише помітив велику кількість тренажерних установок я розумію, що знаходжусь в кімнаті Кірішіми. А, точно… Збоку під ковдрою мирно сопе Камінарі. Судячи з усього, він одразу ж відрубився. Яке приємне почуття під пальцями на дотик… Що це? Нова постільна білизна… Коли Кірі, бісів син, встиг її поміняти? Я піднімаю край ковдри та помічаю, що повністю чистий. Він ще й вологими рушниками нас обтер… Стоп. Я цього не пригадую. Невже я теж відрубився? У ніс б’є приємний запах трав’яного чаю.

– Хей, Кацукі, спи. Ще дуже рано, – я підіймаю голову і бачу Ейджіро. Він стоїть в одних шортах, спираючись на ручку тренажера, та попиває теплий чай. Він виглядає таким… Домашнім, чи що. Зізнатися, мені дуже важко думати зараз. Я простягаю руку і щось хочу сказати. Напевно. Сам не знаю, що. Але в горлі сухо і я просто безмовно відкриваю рота. Він підходить ближче, нахиляється і цілує мене в лоба. Хоча швидше, просто торкається губами. Я дивлюсь йому в очі і не можу зрозуміти, чому цей ранок стає таким щасливим… Най. Але ж він ще навіть не почався. Кірі м’яко усміхається мені у відповідь.

– Потім. А зараз спи, – втома у тілі тягне мене назад у теплу постіль. З останніх сил я укладаюся, простягаю руку і вкриваю Денкі, з плеча якого сповзла ковдра. Я несподівано усвідомлюю, що приймати турботу від когось може бути приємним.

Остаточно прокинувся я багатьма годинами пізніше. Сонце вже стояло набагато вище, але небо все ще було яскраво-рожевим. Ні Камінарі, ні Ейджіро поруч не було. Чомусь, я здивувався цьому. Я повільно підвівся з ліжка. Все тіло приємно і не дуже саднило. Збоку від подушки лежав мій одяг, акуратно складений у стопку. Весь, окрім футболки. Замість неї лежала чиста футболка Кірішіми. А, ну так… Моїй вчора неабияк дісталося. Одягнувшись, я помітив на підставці у телевізора чашку ледь теплого чаю та сендвіч у закритій упаковці. Поруч була записка.

«Я не знаю з чим любить Бакуго, тому взяв йому з лососем. Потім розкажеш, чи сподобався йому :Р»

Причому, смайлик був розміром на 2/3 записки. А знизу вже маленькими буквами, що не влазять, дописано:
«Якщо він викине його, стукни його за мене >:(  »

Це очевидно від Денкі. Я іронічно сміюся. Пиздець у них тут ніжності. Але їсти й справді дуже хотілося. Я почав розмотувати  упаковку сендвічу і почув якийсь шум на балконі. Я напружився, обережно підійшов ближче. Це виявився Кірішіма. Чомусь, усередині мене розлилося тепло. Але ж я ще не пив чай. Я цикнув на себе, взяв кружку і підійшов до скляних дверей балкона. Ейджіро лежав на підлозі в одних шортах і робив уже не перший підхід на прес. Тц. Я жую сендвіч і неквапливо виходжу на балкон.

– Ти їбуча машина, чи що? – він здивовано обернувся на мій голос, підвівся на один лікоть.

– А, ти прокинувся? Як себе почуваєш?

– Як побита собака, – роблю ще один укус. – А ось ти, я так розумію, взагалі ніколи не втомлюєшся, – він трохи ніяково посміхається. Зараз би робити щось ніяково, після такої ночі, ага.

– Зараз дороблю підхід і спустимося вниз, візьмемо чогось похавати. Я теж уже зголоднів, – лягає назад продовжити вправу. Тепер, у яскравому світлі сонця, я добре його бачу. Вкладене волосся, трохи червоні очі, темні синці на плечах і спині. Блять, він виглядає страшенно добре. Мені подумалося, як було б добре залишити на ньому стільки укусів, скільки взагалі може уміститися на його величезному тілі. Та чи дозволить? Ха. – Не проти потім прогулятися десь? Сьогодні так прохолодно на вулиці, – я не помічаю, що він уже закінчив підхід.

– Валяй, – простягаю йому руку, щоб підвестися. Він мить дивиться на мене знизу-вверх, хапається за руку і встає. З грацією кота спирається на поручень балкона спиною і потягується всім тілом. Він дивиться на мене по-новому тепло, хоча я був певен, що тепліше ця людина бути вже не може. На його губах ледь помітна усмішка мені, наповнена чогось надто приємного. Я відводжу погляд. Мовчки простягаю йому половину свого сендвіча.

– О, це ти залишив мені?

– Ні блять, голубам, – у його обличчі читається невинна радість. Він уплітає його за кілька укусів. Я мимоволі затримую погляд на його, все ж таки, місцями розпатланому волоссі. Нас обдає холодним ранковим вітром із запахом сонця. Цей паршивець… Я раптом усвідомлюю, що дарувати турботу також може бути приємним.

***
З тієї ночі минуло багато часу, але для мене нічого не змінилося. І ні, я не став якось інакше дивитися на Денкі, збуджуватись при його вигляді як якийсь школяр чи щось таке. Нє. Того ранку я не прокинувся іншою людиною, не переосмислив життя, аж ніяк. Жодної сопливої маячні. Але іноді я уявляю, що якби мене запитали про важливий для мене день – я назвав би той самий. Або будь-який наступний день. Для мене абсолютно точно все залишилося без змін. Навіть коли ми простояли того ранку з Кірішімою на балконі ще хвилин 30, у повній тиші. Навіть коли я спустився до спільної їдальні у його футболці в той день, ловлячи на собі здивовані погляди. І пізніше, через певний час, коли сказав коротке «Вітаю», почувши від Денкі про початок його стосунків з Міною. І коли спромігся ні на кого не вилаятись на знайомстві з батьками Кірішіми. І коли вперше дозволив Кірі взяти себе. Спочатку грубо, як хотілося мені. Потім ніжно, як хотілося йому. До знемоги, до сльозинок в очах, до слідів по всьому тілу і сплутаних копиць цього м’якого червоного волосся. Для яких, до речі, ми потім обирали разом нову фарбу. Навіть тоді, коли я вперше все ж таки дозволив йому поцілувати мої повіки перед сном. І врешті, коли вперше в нього про щось попросив. До цього, звичайно, минуло чимало часу, але я знав, що це все є неминучим.