Пірс

Шість ранку. Місто починає прокидатися. Люди збираються працювати. Але ж не ти. Ти вже з ранку зібралася йти на пристань, щоб замалювати ранковий порт. Надворі було прохолодно. Ти одягла джинси та білу футболку, а зверху накинула утеплену сорочку оверсайз. Взявши свій рідний планшет, ти попрямувала до кафетерії, щоб замовити теплий латте.

Під час перебування в Кореї ти вирішила малювати щодня, щоб розвинути свої навички. Вони тобі були потрібні для вступу до елітної академії мистецтв. То була твоя мрія. Але ти була не з тих людей, які мріють і нічого не роблять. Ти йшла прямо до своєї мети. А.Ніконов має цитату: «Талант — це один відсоток геніальності, а решта 99 % — важка робота». Їй ти дотримувалася все своє життя. Хто б міг подумати, що твої роботи висіли на міжнародній виставці сучасного живопису в Німеччині, Україні, Англії. Без старанної праці було б неможливо цього досягти.

На пірсі було небагато людей. Сьогодні був понеділок. Робочий день. Корейці – дуже працьовитий народ. Вони дуже багато часу присвячують своїй професії. Від того країна і є однією з найпрогресивніших.

Ти присіла на сходинку і, попиваючи теплий латте, шукала свою нову “жертву”. Через хвилин п’ятнадцять тобі пощастило помітити шикарний силует молодого чоловіка. Він стояв, спершись ліктями об огородження, і спостерігав за хвилями, що плескалися об пірс. На тому були надіті чорні штани, вільна біла сорочка із чорним пальто середньої довжини. На голові був одягнений капелюх із середньої величини полями. Естетика трохи похмурої погоди і такого класичного стилю шалено надихнула тебе. Ти, озброївшись олівцем, почала малювати цю картину. Молодий чоловік нікуди не йшов і так само спокійно спостерігав за водою. Завдяки цьому ти змогла детальніше замалювати його образ.

Однак хлопець повернувся, щоб озирнутися довкола і помітив тебе, захоплену своїм малюнком. Ти підняла погляд, щоб розглянути деякі деталі в ньому і, зустрівшись поглядами, ти впала в ступор.

“Це він… Боже, зараз знову подумає, що я стежу за ним!” – Ти опустила свій погляд, вдаючи, що не помічаєш його.

Ти довго боялася підняти погляд, щоб не зустрітись з ним знову. Однак твої старання пройшли порожньою, бо цей хлопець попрямував до тебе. Помітивши його наближення, ти напружилась.

“Чорт!”

Він зупинився за два метри від тебе і мовчки спостерігав, як ти проводиш штрихи по паперу. Ти намагалася не дивитись на нього. І трохи прикрила планшет рукою.

– Мене малюєш? – посміхнувшись, спитав хлопець.

– Ні… – ти все ще не підводила погляд на нього.

– Просто, я не бачу більше людей у ​​схожому одязі, крім мене, – хлопець акуратно спробував взяти твій планшет, але ти міцно тримала його рукою, – Тобі шкода?

– Це грубо без дозволу брати чужі речі, – відповіла ти.

Зрештою, глянувши на нього, ти змогла побачити його обличчя. Тепер ти бачила його глибокі карі очі з гарним розрізом. Хлопець цього разу був спокійним. Його обличчя не було таким злим і напруженим.

– А ти без дозволу малювала мене. Тож чи можу я подивитися на свій портрет?

Ти зітхнувши, послабила хватку і дала хлопцю взяти планшет. Він сів поруч із тобою. Хлопець уважно вивчав твій малюнок, кожен твій штрих.

– У тебе талант… – сказав він.

– Талант це мала частина досвіду, – процетувала ти слова автора.

– Дякую тобі, – раптом сказав він.

– За що? – Здивувалася ти.

– Це ж ти позавчора повернула мені ключі? – Він глянув на тебе.

– Я…

“Невже він пам’ятає? Що ж, це приємно”

– І ще, вибач що нагрубив, – він узяв твою руку і відсунув рукав сорочки. Побачивши синець на твоєму зап’ясті від його рук, він вибачився і за це.

-Ти був не в настрої. Все гаразд, – ти сховала руку.

– Чи можу я дізнатися твоє ім’я? – поцікавився той.

– Для чого?

– Ну… Знатиму рятівницю моїх ключів, – він усміхнувся. – Якщо соромишся, то я представлюся першим. Я Мін Юнгі, – хлопець простягнув тобі руку.

– Т/І… – незграбно підібгавши губи, ти потиснула йому руку.

– Що ж… Будемо знайомі. Ну, а зараз, я маю йти, – хлопець підвівся, обтрусився і вклонився, ніби герцог, який залишає бал, і пішов.