Фанфіки українською мовою

    Відень, Австро-Угорська імперія, літо 1900 року.

    Магічний Відень вирував – сьогодні у величезному приміщенні колишньої академії зіллєваріння проходив міжнародний фестиваль майстрів чарівних паличок, котрі ділилися досвідом та презентували свої дослідження.

    Юний Ґеллерт повільно піднімався сходами, що вели у цю масивну будівлю, згадуючи, що саме він повинен розпитати у Міко Ґреґоровича – відомого сербського майстра, котрий зумів заволодіти Бузиновою паличкою та вивчав її властивості. Юнак вже близько року працював кореспондентом газети «Магічний щосуботник», незважаючи на те, що він не закінчив Дурмстренг і ходили різні чутки про причини його відрахування. Ввічливість, гнучкий розум, вміння не лізти за словом у кишеню та природня цікавість Ґеллерта підкупили головного редактора, котрий доручив наймолодшому співробітнику взяти інтерв’ю в пана Ґреґоровича.

    Хлопець востаннє поправив елегантний костюм-трійку та капелюха і ввійшов у залу, де відомі майстри вже активно спілкувалися з магічною спільнотою, демонструючи свої нові винаходи.

    – Пане Ґреґорович, – Ґеллерту вдалося пробитися крізь натовп і він вже  тиснув руку майстру, котрий щойно закінчив розмовляти з якоюсь дивною на вигляд чаклункою, – мене звати Гельмут Шнайдер, я журналіст газети «Магічний що суботник» і хочу задати вам декілька запитань, ви ж не заперечуєте? – хлопець тицьнув посвідчення співробітника газети, супроводжучи свої слова широкою усмішкою.

    – Звичайно, синку, що ти хочеш знати? – мовив ламаною німецькою Ґреґорович, котрий не встиг прочитати ім’я, вказане на цупкій картці.

    –  Ви вже понад два десятки років займаєтеся виготовленням чарівних паличок, правильно?

    – Так, Гельмуте, я почав займатися цим мистецтвом – а я вважаю виготовлення паличок мистецтвом – майже одразу після закінчення школи, – ствердно кивнув чоловік.

    – Які серцевини ви вважаєте найнадійнішими? – Ґеллерт час від часу залишав якісь стенографічні помітки у записнику

    – Синку, серцевина – це те що визначає паличку. Я  не дуже люблю працювати з волоссям єдинорога чи пір’їнами фенікса – ці палички вірно служать в побуті, але для чогось більшого вони не годяться. Тому я надаю перевагу серцевим струнам дракона, вусам троля та пір’їнам гіпогрифа – потужні серцевини для сильних особистостей. Такі палички дуже темпераментні і вимагають потужної віддачі, не дуже підходять для тих, хто живе в маглівському світі та рідко використовує магію, але, повір мені, служитимуть вони на славу.

    – А як щодо деревини?

    – Останнім часом я став експериментувати з деревиною – вирішив спробувати дерева хвойних порід – у них більше первозданної сили, – захоплено вів Ґреґорович. – До речі, я не погоджуюся з майстрами, котрі підганяють розмір палички під розміри чаклуна чи чарівниці – чим довша та товща паличка, чим менше в ній гнучкості – тим більше в ній сили. Головне вміти правильно з нею обходитися.

    Запанувала тиша і Ґеллерт задав питання, котре цікавило його більше за формальні питання для роботи і заради котрого він, власне, і використав свій дар метаморфомага, щоб змінити колір очей на коричневий, колір волосся на каштановий, а прямий ніс тимчасово зробити викривленим:

    – Пане Ґреґорович, ходять чутки про те, що ви здобули ту саму саму знамениту бузинову паличку. Розкажіть про неї трохи більше, це стане сенсацією для нашої газети і послужить вам чудовою рекламою, – посміхнувся хлопець.

    -Гельмуте, ця паличка – це щось неймовірне, – відповів майстер тихим голосом, погладжуючи бороду. – Я планую вивчати її властивості і скопіювати їх, щоб ця паличка була не єдиним зловісним екземпляром, а звичайним робочим інструментом. Її я здобув, роззброївши одного відомого злочинця, котрий зараз відбуває ув’язнення – не хочу називати його імені, але я не чинив нічого протизаконного. Уяви собі, я змайстрував звичайну паличку з подібних речовин: деревини бузини та тестралового волосся. Просто так, для експерименту. Направив копію на цю знамениту паличку зі словами «Пріоре Інкантатем!»….

    – І що далі, невже не спрацювало і ви не побачили попередні закляття? – Ґеллерт, здавалося, забув як дихати.

    – Уяви собі, синку, копія вибухнула практично в мене в руці, я дивом відкинув її в першу секунду та відстрибнув в бік і залишився з цілими руками, а за секунду вибухова хвиля рознесла половину стіни позаду мене! – шепотом мовив Ґреґорович. – Ця паличка вимагає особливої уваги, тому я поставив її в золотисту коробочку окремо від інших, а в наступні місяці я планую детально її вивчити.

    Здавалося, що майстер та журналіст втратили дар мови. Першим оговтався Ґеллерт:

    – Радий був знайомству, пане Ґреґорович. Вельми вдячний за інтерв’ю, будьте певні – опублікуємо на першій шпальті.

    – Нема за що, Гельмуте, – майстер потиснув руку хлопцю, котрий вже поспішав вийти з гамірного натовпу.

    Отже це правда. Балакучий Ґреґорович заради слави готовий розповісти всі деталі, але мені цього тільки і треба, – тихо промовив сам до себе Ґеллерт, спускаючись стрімкими сходами. Його волосся знову стало золотистим, очі – блакитними, а ніс прямим. Він присів на сходинку і пролистав свої записи – прекрасно, просто прекрасно. Так вбити одним ударом двох зайців – це під силу тільки Ґеллерту Ґріндельвальду.

     

     

    0 Коментарів