Під картаті сирени

Не бачила я, чула, як ти плачеш.

Я знаю, це навіть на смак.

Припини сльози і дай мені руку.

Будем слухати в темряві звуки.

Перетнути кордон і опинитися вдома – все, що треба, аби знову дихати на повні груди. Синьо-жовті прапори, ковток свободи і наймилозвучніше «Ласкаво просимо до України». Я повернулася з Грузії на декілька днів, щоб відзняти фінал «Голосу країни» – все було б набагато простіше, якби у цей самий час я не була учасницею «Танців з зірками» і не повинна була знаходитися у Тбілісі наступного ж дня після зйомок. 

Дорогу зі Львова до Києва я проспала – через постійні репетиції нагода виспатися випадала не дуже часто. Нарешті, рідні стіни: як же мені не вистачало мого будинку, як же добре бути вдома.

Дурна звичка – при найменшій можливості перевіряти свої соц.мережі та месенджері. Не встигнувши навіть переодягнутися, я одразу зайшла в інстаграм – Вадік бурмотів, що я навіть не роззулась, а вже сиджу в телефоні. Що? Маша виставила сторіз зі Львову? Коли? 22 години тому… Дивно, що вона нічого не говорила про це. Довго не думаючи тисну на «Відповісти»:

«Ти теж в Україні?»

«Так», – Маша відповіла майже одразу.

«А чого мені не казала?» – може здатися, що це звучало з докором, але зовсім ні.

«Я раптово приїхала – у Тимура з‘явилась можливість приїхати додому на декілька днів, а я вирішила не втрачати цю можливість))»

«Ясно))»

«Не ображайся 🥺 Я знала, що в тебе не буде часу на мене», – яка маячня, у мене завжди був час на неї. Ще одне повідомлення: «Ти в Києві?»

«Ага», – Вадіка вже почало дратувати те, що я ігнорую його прохання привести себе до ладу після дороги.

«Може, приїдеш, якщо хочеш? Я у себе в квартирі»

«Так у мене ж немає часу на тебе)», – переглянуто. Серйозно? Навіть без відповіді? Чи хоча б лайка на повідомлення? Чого мене взагалі це хвилює, наче я якийсь підліток.

    ⁃    Оля! – іноді (точніше, дуже часто) мені хочеться тріснуть свого чоловіка.

    ⁃    Та йду я, боже! – і я б, дійсно, пішла, якби не телефонний дзвінок. На екрані висвітилось ім‘я «Марійка ❤️»:

    ⁃    Добрий вечір, – я байдуже відповіла – у відповідь почувся лише сміх.

    ⁃    Мась, не вигадуй. Ти реально образилась на мене?

    ⁃    Ні, я просто втомилась, – це було неправдою, бо зараз я була бадьорою, як ніколи.

    ⁃    Тож, пляшку вина з піцою я сьогодні коштую наодинці? – з якою піцою? Вона її колись їла взагалі? 

    ⁃    Ще скажи, що ти збиралась її пити зі мною. 

    ⁃    Тимур не приїде… Принаймні, сьогодні. А я ще не дійшла до рівня «випивати насамоті». 

    ⁃    А ти спробуй – звикаєш.

    ⁃    Я можу приїхати до тебе, якщо можна.

    ⁃    Тобто варіанту здихатися від тебе точно немає?

    ⁃    Зараз я теж ображусь.

    ⁃    Ось на цьому і завершиться наша дружба, – ми обидві засміялись, а я вже подумки викликала таксі. 

    ⁃    О котрій тебе чекати?

    ⁃    А ти хочеш мене бачити гарною чи заспаною і з закуйовдженим волоссям?

    ⁃    Я просто хочу тебе бачити.

    ⁃    День тому ти так не вважала, – я не можу без підколів.

    ⁃    Оля! – я одразу почула це в слухавці від Маші і десятий раз у житті від Вадіка. 

    ⁃    Буду за півтори години, – я чомусь промовила це тихіше, наче хотіла приховати від чоловіка своє побачення із коханцем, а не збиралась на зустріч із улюбленою подругою.

    ⁃    Чекаю, – ми одночасно кинули слухавку.

    ⁃    Маша у Києві – запросила до себе на вино.

    ⁃    Нас чи тебе?

    ⁃    Мене. Тому я швидко перевдягаюся і біжу.

    ⁃    Оль, а це нормально, що ми тільки приїхали? Я думав, ми проведемо час вдома разом. 

    ⁃          От з «Танців» вилечу і приїду надовше в Україну. Тим паче, ми сім‘єю провели тиждень разом у Грузії та Англії.

    ⁃    З Машею ти теж лиш нещодавно бачилась.

    ⁃    Ти ж знаєш, що нам вічно не вистачає часу наговоритися. 

    ⁃    А ти хоч встигнеш завтра на «Голос»? 

    ⁃    Звісно, зараз же лише 16:00. Я увечері приїду додому. 

    ⁃    Добре, я тоді теж відлучусь по справам, – я бачила, що його це трохи засмутило, але я знала, що він пробачить. У цьому плані я іноді була сукою. 

    ⁃    Люблю тебе!

    ⁃    І я тебе, – Вадік цьомнув мене у щічку, а я підійнялась наверх, щоб розчесати своє волосся, як мінімум.

За півгодини я вже була одягнена у рожевий костюм і навіть встигла помити та висушити голову! Фарбуватися мені було лінь, тож я надягла зверху бомбер і викликала таксі. За годину я вже стояла біля квартири Маші.

    ⁃    Привіт, обіжуля, – Маша цьомнула мене в губи і обійняла. – Не очікувала, що ти дійсно приїдеш за півтори години. 

    ⁃    Вибач, я протупила і прийшла з пустими руками, – не знаю, чого я не додумалась заїхати і купити хоча б якихось фруктів.

    ⁃    У мене все є, заходь, – Маша зачинила двері за мною.

    ⁃    Видно, що ти чекала Тимура, – я подивилась очима на її да  розстебнуті верхні ґудзика чорної шовкової піжами.

    ⁃    А може, це я для тебе, – Маша любила фліртувати.

    ⁃    Ти вже випила, так?

    ⁃    Без тебе? Ніколи.

    ⁃    А що це сталося, що ти замовила піцу? 

    ⁃    Я сама приготувала.

    ⁃    Вибач, що?

    ⁃    Сама приготувала.

    ⁃    Це безпечно їсти взагалі?

    ⁃    Я точно ображусь на тебе, – я тільки посміхнулась у відповідь і закотила очі.

    ⁃    Ладно, я, чесно, не хочу поки що їсти. Тащи сюди вініще, – я впала на ліжко, хоч мене туди ніхто і не запрошував. 

    ⁃    Так-так, Ольчик, почувайся, як вдома, – Маша мене протролила і принесла келихи, пляшку та виноград. 

    ⁃    Сама винна, що запросила.

    ⁃    Дурне, – вона дала мені келих і ми цокнулись ними. – За те, щоб ми частіше збиралися разом у мирній Україні.

    ⁃    То чого Тимур не зміг приїхати? 

    ⁃    А це єдина тема нашого сьогоднішнього вечора, так?

    ⁃    Не хочеш – не розповідай.

    ⁃    Та ладно, його просто в останній момент не відпустили. 

    ⁃    Значить, за Тимура, завдяки якому ми зараз сидимо тут разом і п‘ємо вино без камер та операторів.

    ⁃    Це щось із розряду «шукати плюси у всьому»?

    ⁃    Типу того. 

    ⁃    Про камери та операторів, до речі. Може, сторі запишемо? 

    ⁃    Давай, – я ковтнула вино, швидко дожувала ягідку і піднялась трішки вище, щоб бути ближче до Маші.

    ⁃    Друзі, привіт. Я у Києві і… Та-да-да-м, – у цей момент вона перевела камеру на мене. – Ні, це не зйомки нового випуску «Дорослих дівчат». Ми з Олею випадково опинилися одночасно в Україні і вирішили, що це прекрасна нагода випити вінішка. 

    ⁃    Тож радимо того самого і вам – дзвоніть подружкам і біжіть до магазину, доки є світло та немає тривоги, – у цей момент, як на замовлення, у нас в квартирі різко стемніло. – А я казала тобі, шо я вєдьма.

    ⁃    Це був спойлер нового випуску. Гарного вам усім вечора. Запалюйте свічки і проводьте час із собою та рідними, – Маша цокнула своїм келихом об мій і залишила публікуватися сторі, адже без вай-фаю це займає набагато більше часу.  ⁃    Бррр, – вона відкинулась назад і поклала голову на мене. – Треба свічки, мабуть, знайти, так? – я бачила її обличчя у дуже тьмяному світлі від екрану телефону, але я відчувала, що вона дивиться на мене, адже ми були дуже близько одна до одної.

    ⁃    Може, я поїду? – тупішої пропозиції у той момент вигадати не можна було.

    ⁃    Полякова, ти знущаєшся? 

    ⁃    Та жартую я, заспокойся, – будемо вважати, що я викрутилась.

    ⁃    Присвіти мені ліхтариком сюди, – Маша злізла з ліжка, а я пішла за нею.

    ⁃    Блять, – я вдарилась головою об поличку. – Шо ви тут набудували? – я посвітила ліхтариком, щоб дізнатися, через що завтра на зйомках я буду із шишкою на лобі. 

    ⁃    Лід прикласти чи будеш на «Голосі» із родзинкою в образі ? – Маша засміялась.

    ⁃    Я тебе приб‘ю колись, ай. Дякую, – Маша дістала щось із холодильника і приклала до мого обличчя, попередньо запитавши, де болить.

    ⁃    Тепер знайти б запальничку для цих свічок.

    ⁃    У тебе що гірлянди на батарейках немає?

    ⁃    А я схожа на людину, яка одразу по приїзду додому купує гірлянду на батарейках?

    ⁃    Ну, загалом, так.

    ⁃    Доведеться тебе розчарувати.

    ⁃    Все, можеш забирати, – я віддала пакування з льдом назад.

    ⁃    Ходімо туди запалимо все. Тільки, благаю, обережно, – Маша притулила своєю долонею мій лоб до своїх губ і цьомнула його туди, де я вдарилась – вона завжди була дуже тактильною людиною. 

Ми запалили свічок 10-ть – чесно кажучи, мені було б достатньо і однієї,  але Маша була естетом і їй треба було заставити ними усю кімнату.

    ⁃    Та куди ти їх ще палиш, уже весь Київ освітлений твоїми свічками.

    ⁃    Я хочу сторі зняти.

    ⁃    Мм, спочатку викладаєш нас, де ми п‘ємо вино, а потім – романтичну вечерю при свічках. Ти, я бачу, любиш скандальні заголовки.

    ⁃    Хто б оце казав, подай телефон, – я не була проти того, що вона активно вела інстаграм, бо я була такою ж – у цьому ми точно зійшлися.

    ⁃    Досить вже там вифоткувати, я вже пів пляшки вина випила сама, доки ти там вибудовуєш натюрморти.

    ⁃    У мене є ще одна, – Маша продовжувала переставляти предмети у кадрі.

    ⁃    Так, – я встала і забрала у неї телефон, – іди сюди, – я потягнула її за руку на ліжко і подала келих. – Хто кричить, що «я не ідеальна Маша», а сама хоче зробити ідеальну картинку.

    ⁃    Там не ідеально вийшло, я не встигла видалити і опублікувалась якась крива фотка.

    ⁃    Ну то хай буде, забий і налий вина.

    ⁃    Ще й тривога увімкнулась. Ласкаво просимо у реальність, Марійка, – вона побачила сповіщення у телефоні, який я забрала і поклала на ліжко між нами. 

    ⁃    Ну, що ж, якщо помирати – так разом, – одразу ж завила і тривога на вулиці.

    ⁃    Ти шо дурна? Сплюнь, ти ж вічно каркаєш не те, шо треба.

    ⁃    Тьфу-тьфу, – я засміялась, а мої очі вже блищали від певного градусу алкоголю в організмі. 

    ⁃    Вадік, напевно, дуже зрадів тому, що ти поїхала від нього.

    ⁃    Він звик.

    ⁃    І він не ображається, реально?

    ⁃    Він же не ти.

    ⁃    І не ти, – Маша лежала у мене на плечі і стукала нігтями по келихові.

    ⁃    Ти теж це чула?

    ⁃    Що?

    ⁃    Оце, – віддалено почувся звук, який був схожий на звук мопеду. 

    ⁃    Тільки не кажи, що окрім вимкненого світла ще й почалася атака дронами.

    ⁃    Не кажу, але краще піти у коридор між двома стінами. 

    ⁃    Мені щось не по собі, – я бачила, що вона дійсно почала хвилюватися, тож я взяла її за руку.

    ⁃    Все буде добре. Куди йти?

    ⁃    Сюди, – Маша взяла ковдру, щоб було зручніше сидіти.

    ⁃    А це для чого? 

    ⁃    Не знаю, ти взяла ковдру, а я автоматично схопила подушку.

    ⁃    А чому не дві?

    ⁃    Я не знаю, для чого я й одну взяла, а ти за дві питаєш.

    ⁃    Допоможи розстелити це.

    ⁃    Давай.

Ми кинули подушку під стіну і обіперлись на неї у напівсидячому положенні.

    ⁃    Можна я тебе обійму?

    ⁃    Моя хороша, – я просунула свою руку так, щоб Маша опинилася у мене на грудях, а вона обійняла мене за талію, притуляючись сильніше – я бачила, що вона дійсно стривожена і налякана. – Не бійся, – у той момент вона здавалася найбеззахиснішим дитям на світі. 

    ⁃    Я не знаю, як люди живуть під обстрілами 24/7. Мені так соромно за те, що я зараз боюся якоїсь тривоги та вибухів за декілька кілометрів. Це вперше, щоб я чула їх, будучи в Києві у квартирі, без Тимура, а не на нашій дачі разом.

    ⁃    Я з тобою.

    ⁃    Дякую за те, що ти тут зараз, поруч. І, вибач, що не говорила про свою поїздку в Україну. Почуваю себе останнім стервом. Вибач, будь ласка, я така егоїстка. Нічого не сказала, так ще й змусила тебе приїхати одразу сюди, а не провести вдома час із чоловіком.

    ⁃    Ну, у Тік-Тоці часто жартують, що ми дружини, тож проведу час із тобою, – ми обидві засміялись. – Та і я сама погодилась, ти ж не силою та приворотами мене сюди затягнула.

    ⁃    Чого ти погодилась?

    ⁃    А що, не повинна була?

    ⁃    Просто ти завжди все плануєш, а тут так раптово за годину зірвалась і приїхала до мене.

    ⁃    Не знаю. Може, я просто тебе люблю.

    ⁃    А рік тому казала, що тобі непотрібні подружки.

    ⁃    Ти гарно на мене впливаєш.

Ми проговорили ще близько 20-ти хвилин, доки звуки вибухів не почали лунати все ближче.

    ⁃    Ти чуєш? – Маша підняла свої очі на мене, дихаючи прям в мої губи.

    ⁃    Чую… – мені ставало моторошно, але я чогось взяла на себе відповідальність триматися в руках.

Раптово ми почули потужний поштовх і неймовірно гучний звук (добре, що ми загасили свічки, бо не вистачало ще пожежі зараз) – штукатурка зі стіни посипалася, а двері сусідньої кімнати відчинились і захлопнулись назад. 

Не знаю, що трапилося у той момент – я не встигла нічого усвідомити, але Маша взяла моє обличчя своєю правою рукою (лівою торкалася кінчиками пальців до моїх ребер і все так само знаходилася в моїх обіймах) і одразу пристрасно поцілувала мене в губи, облизавши їх своїм язиком. Я не знала, як реагувати, тому ми просто продовжили цілуватися, доки на вулиці пролунало ще два вибухи, від яких тіло Маші здригнулося, подих перехопило від страху, а я відчула смак її солоних сліз на своєму язиці. Близько двох хвилин я не розуміла, що ми робимо і чи взагалі ми досі живі, але думки перерватися і запитати щось не виникло у жодної з нас. Ми зупинилися лише тоді, коли на вулиці запанувала мертва тиша, окута мороком, а згодом – сиренами.

    ⁃    Що це було? – я наважилась запитати це одразу після того, як її губи від‘єдналися від моїх, а наші погляди перетнулися.

    ⁃    Коли я була на «Пожежі» то Дурнєв запитав, чи цілувались ми з тобою. Я відповіла, що ні. І я чогось подумала, що це було б тупо померти, не поцілувавши тебе. 

    ⁃    Поцілувавши? Та ти мене засосала, – я засміялась, змінивши тембр голосу в той момент.

    ⁃    Вибач, це було так тупо, – Маша закрила обличчя руками, обіпершись ліктями об свої коліна, а потім поглянула на мене, зітхнувши. 

    ⁃    Все нормально, мені сподобалось, – я усміхнулась і знизала плечима. – Можеш їхати знову на свою «Пожежу» із оновленою інформацією.

    ⁃    Боже, треба перевірити, чи всі живі, ми ж самі ледь не померли.

    ⁃    Точно, є зв‘язок? – світла так і не було.

    ⁃    Є, але нічого не грузить, – Маша свайпала телеграм пальцем вниз, щоб оновити хоч щось, але безрезультатно.

Пролунав відбій.

    ⁃    В принципі, тепер можна і поїсти. Сподіваюсь, це була перша і остання тривога за сьогоднішню ніч. 

    ⁃    Ти залишишся у мене?

    ⁃    Я… Звісно, – як написати Вадіку, що я жива і знову не виконаю обіцянку переночувати вдома?

    ⁃    Дякую, що ти є.

    ⁃    Ходімо вже коштувати твою піцу.

    ⁃    Нагріти ніде, тому доведеться їсти холодну. 

    ⁃    Мені не принципово.

    ⁃    Блять… – ми проходили повз кімнату, в якій пили вино, і побачили, що пляшка впала і все розлилося на маленький білий килим біля ліжка. – Ладно, доведеться це викинути.

Маша поставила піцу на стіл і підсунула до мене. Сама сіла навпроти. 

    ⁃    Мені страшно.

    ⁃    Вже вимкнулась тривога. Думаю, поки що точно не варто хвилюватись.

    ⁃    Та ні, я не за це. Страшно, що ти зараз спробуєш мій «кулінарний шедевр».

    ⁃    Я й забула, що ти сама це зготувала. У тебе хоч таблетки від отруєння існують в квартирі? – Маша подивилась на мене, звівши очі до переносиці, як вона це часто робила, усміхнувшись, а я в той час відкусила шматочок піци.

    ⁃    За виразом твого обличчя я не можу сказати, що це найсмачніша страва, яку ти коли-небудь куштувала.

    ⁃    Да, Машка, – я запила їжу ковтком нової пляшки вина, яку Маша відкоркувала перед тим, як ми сіли за стіл, – цілуєшся ти набагато краще, ніж готуєш. Але не смертельно, їсти можна. 

    ⁃    Це що, похвала від самої Ольги Юріївни?

    ⁃    Я нічого не їла з дороги, тож, можливо, я не дуже об‘єктивна. 

    ⁃    Ти серйозно зараз? Давай спробуємо замовити щось, якщо десь є світло і зв‘язок дозволить хоча б зателефонувати кудись. Ми вже декілька годин у мене, а ти голодна увесь цей час.

    ⁃    Ну, по-перше, я не голодна, – Маша здивовано підійняла брови, адже знала, що я завжди і всюди їм, – а, по-друге, не треба нічого замовляти – ти ще не так погано готуєш, я очікувала гіршого. 

Маша прибрала з кімнати розлиту пляшку вина і брудний килим, ми знову запалили свічки – цього разу декілька, для себе, а не для інстаграму. Знову лягли на ліжко, Маша

накрила нас ковдрою, адже без світла не було опалення – в квартирі стало прохолодніше, вона лягла на бік, обіпершись головою на руку і повернувшись до мене – я зробила так само. 

    ⁃    То що ти там на «Пожежі» розказувала?

    ⁃    Ну, Льоша постійно жартував про тебе і  запитав, чи спали ми разом – просто ночували, не в тому сенсі, шо ти подумала. А потім – чи цілувались ми з тобою.

    ⁃    А якби «Пожежа» була вже після сьогоднішнього дня, то ти що б відповіла?

    ⁃    Те ж саме. Я не хочу, щоб хтось знав, що у нас із тобою така цікава дружба.

    ⁃    Ти соромишся цього?

    ⁃    Масік, у мене є чоловік, у тебе – теж. 

    ⁃    Я реально забула на хвилину про це, – ми розсміялись. 

    ⁃    Я правда круто цілуюсь?

    ⁃    Так. 

    ⁃    Фух.

    ⁃    А Тимур тобі про це тобі не казав ніколи чи що?

    ⁃    Казав, звісно. Але одна справа – цілуватися зі своїм чоловіком, а інша – з жінкою, так ще й з близькою подружкою.

    ⁃    Ти ніколи не цілувалась із дівчатами? – мене це здивувало, адже від Маші точно не віє стовідсотковим гетеро-вайбом.

    ⁃    Років 20-ть тому.

    ⁃    Боже, як нудно.

    ⁃    Ну, вже як є. Ти теж класно цілуєшся, до речі. 

    ⁃    То шо, хочеш повторить? – я пожартувала і готувалася сміятися, але Маша сприйняла пропозицію серйозно. – Вибухів уже немає, тобі необов‘язково цілувати хоч когось перед смертю. 

    ⁃    Ніякого підтексту, у тебе просто занадто солодкі губи. 

    ⁃    Ти не їси солодке.

    ⁃    Сьогодні зроблю виключення. 

Ми були п‘яні, але у свідомості.

Ми змішували поцілунки з вином.

Наша дружба ґрунтувалася на взаємному флірті так само, як на довірі одна до одної.

Ми були сонними і щасливими – не лише від того, що відчували смак одна одної, а й від того, що живі. 

Світло так і не з‘явилось. Маша обійняла мене за талію і закинула свою ногу на мене – я не дуже люблю таке, але для неї я готова була зробити виключення і дозволити робити сьогодні зі мною все, що завгодно. У такому положенні ми і проспали всю ніч. Незручний момент відбувся вранці, коли ми прокинулись не від будильника, а від того, що нас збудив Тимур. Точніше – він тихо говорив до Маші, але я теж це почула і пробудилась від міцного сну.

    ⁃    Доброго ранку, – я привіталась із ними обома і це була максимально незручна ситуація, знаючи, що я всю ніч цілувалась із жінкою, чоловік якої зараз сидів біля ліжка, на якому ми з нею спали разом в обіймах.

    ⁃    Привіт, – сказав радісно Тимур. – Вам приготувати щось: кава, чай?

    ⁃    Ні, дякую.

Я подивилась на Машу і усміхнулась, опустивши очі. Вона, звісно ж, зрозуміла причину мого зніяковіння, тому одразу поклала свою руку на мою і хитнула головою, немовби говорячи цим, що все нормально. 

    ⁃    Можна я викличу з твого телефону таксі? Бо мій розрядився повністю.

    ⁃    Звісно, – Маша простягнула мені айфон. – Можу зарядку тобі дати. 

    ⁃    Та ні, не треба.

За 10 хвилин таксі під‘їхало, я одягла верхній одяг. Маша сказала, що проведе мене, але я заперечила:

    ⁃    Хіба що до вхідних дверей.

    ⁃    Хоч якось.

    ⁃    Дякую за запрошення і за точно незабутній вечір.

    ⁃    Тобі завжди раді у цьому домі, – Маша усміхнулась.

    ⁃    Усі? – я поглянула на Тимура і теж усміхнулась.

    ⁃    Усі.

    ⁃    Захочеш з кимось ще поцілуватися перед смертю – пиши, – я нахилилась до Маші і сказала це на вухо, цьомнувши її у щічку на прощання.

    ⁃    Ти ще довго будеш мене тролить цим, так?

    ⁃    Просто користуюсь нагодою, – я махнула рукою Тимуру і надіслала повітряний поцілуночок Маші, зачинивши за собою двері.

У такі часи дрімає втомлене сумління,

У такі періоди усе втрачає сенс,

І завтра – не існує,

Існує лиш момент.