Під зорею австрійського світанку

Десь на півночі Австрії, наступної ночі.

Ґеллерт повернувся у батьківський дім наступної ночі. Ґустав та Ґеорґіна мирно спали у свої спальні, поки їхній син зачаровував свій саквояж зменшувальними чарами. За батьків він не думав, так як часто пропадав з дому через свою журналістську роботу. Зрештою це ж батько змусив його піти працювати у “Магічний щосуботник”, щоб його норовливий син сам заробляв собі на хліб після вигнання з Дурмстренгу.

Хлопець продумав все до деталей – гроші у нього будуть і магічні, і маглівські – хто знає, куди його заведе дорога? Тут навіть його дар віщуна нічого не підказував.

Він передбачливо заздалегідь звільнився з редакції, забравши гонорар за вдале інтерв’ю. Хай там як, але робочий досвід у нього був неоціненний, знання та вміння він отримав колосальні і хлопець був щиро вдячний редакторові, чиїм іменем назвався перед Міко Ґреґоровичем.

Ґеллерт востаннє поглянув в дзеркало на своє ефектне відображення, посміхнувся сам до себе, одягнув капелюха, проте вирішив посидіти в рідних стінах ще хоч трохи– ніхто ж за ним не женеться і часу вдосталь. Він дістав карту Європи, ще раз уважно вивчивши всі магічні локації, котрі розглядав упродовж останнього року. Заварив собі міцної кави та повільно випив, згадуючи як нерозумно підпалював сигару наймогутнішою паличкою у світі – від цього спогаду нападав сміх.

На вулиці вже сірів досвіток, коли Ґеллерт Ґріндельвальд вийшов з будинку з саквояжем в руках. Віяв холодний вітер і хлопець, спершись на ворота, викурив останню сигару на території рідного двору.

– Албусе Дамблдор, який же ти дурень, що відмовився від наших ідей. Але з твоєю допомогою чи без неї – магічний світ лежатиме біля моїх ніг і магли коритимуться чарівникам як вищим. Ми більше не ховатимемося по норах як ті боягузливі щурі. Заради Загального Блага я пориваю з минулим життям, – Ґеллерт востаннє глянув на рідний дім, заправив під капелюха світлі пасма, стиснув вкрадену паличку, посміхнувся та розз’явився.

За кілька секунд він стояв на Віденському вокзалі – своїй першій відправній точці, де вже під’їжджав його потяг.