Підозрюваний

Система свята Джерона 16 червня 125 рік 42к

 

Леді інквізітрікс Ліллія Веласко дивились на сферу, яка знаходилася в системі святою Джерони сектора Коронус уже другий тиждень. Її намагалися оглянуту і магоси техножреців, і святі отци, і псайкери. Єдине що вони змогли дізнатись, ця сфера якось повв’язана з варпом. Тому було вирішенно состерігати. І чекати. Уже збираючись відвернутись від вікна та пройти на капітанський місток, Лілія побачила як сфера ледь помітно сбільшилась в розмірі, а потім повернулась до початкового стану. Лілія кинулась до воксу.

– Вітаю леді інквізітрікс, – Магос Грусс випередив її на півсекунди, – Ми фіксуемо зміну розміру об’єкту по всій його площині.

– Підтверджую зміни розміри візуальним спостереженням. – Відповіла Лілія. -Чи спостерігаєте ви зміни інших показників?

– Поки ні, проводимо інспекцію периметра… Виявлено об’єкт, експлоратори наближаються на нього, одну хвилинку – Магос відключився, та через короткий час знов вийшов на зв’язок навіть через вокс в його голосі чулося здивування. – Леді інквізітрікс, це людина.

***

 

Лілія міряла кроками каюту очікуючи поки завершиться огляд прибульця. Роздався стукіт і в каюта ввійшла Септа в звичній мантії техножреців. Окрім того що вона була рідкісним поеднанням техножриці та псайкера біоманта, вона ще й була хорошим хірургеоном.

– Я завершила огляд, пані інквізітрікс – Сказала вона входячи до каюти, та поправляючи каре. – Дозвольте доповісти?

Лілія кивнула жестом показуючи на стілець перед її столом.

– Знайдений прибулець є людиною, тридцяти-тридцяти п’яти років, був одягнений у воїд сьют дуже високої якості, можливо навіть виготовлений на Марсі, аугментації відсутні, також слідів мутації або порчі не виявлено. Наразі я точно можу сказати що він не являє собою ніяку небезпеку і може знаходитись на кораблі, зараз він без свідомості знаходиться в лазареті, в окремій палаті.

– Щось ще, можливо щось підозріле аколіт?

– Ну… – Септа трохи завагалася. – Він надто здоровий.

Лілія здивовано підняла брову

– Що?

– Розуміете пані інквізітрікс сучасна медицина… – Септа зупинилася на півслові.

– Недосканала. – Лілія трохи посміхнулась.

– Залишає сліди, я це хотіла сказати, сліди від операцій, ін’єкцій, ліків та іншого, також і самі хвороби залишають сліди в організмі, зміни в легенях, суглобах, особливо зубів, так чи інакше будь-яка людина що дожила до його віку мала б сліди від якихось хвороб та наслыдки лікування, але у нього нічого такого не має, його здоров’є можна назвати бездоганним.

– Може він з дикого світу, або благородний і в нього було гарне лікування?

– Він точно не з дикого світу не з його мускулатурої, а на рахунок благородних, навіть кращі лікувальні ритуали залишають сліди, звичайно, може він просто має сильне здоров’є від природи і нічим не хворів, але самі розуміете, вірогідність цього вкрай мала.

Лілія замислилась.

– А що на рахунок його псі потенціалу?

– Тут теж є дещо дивне, про це ще зарано говорити, треба оглянути його коли він буде у свідомості, але схоже він ніяк не взаємодіє з варпом, зазвичай навіть люди рівня “ро” взаємодіють із варпом, просто роблять це настільки слабко що цим можна знехтувати, але його мозок, схоже зовсім не відчуває варп, і разом іх цим він не є недоторканим, його душу ясно видно.

– Дуже цікаво, щось ще?

– Ні леді інквізітрікс, я можу іти?

– Так Септа ти вільна, сповісти мене будь-ласка коли він прийде до тями, та, після огляду передай його Касію для допиту.

– Слухаюсь.

Септа покинула каюти, а Лілія знов почала задумчиво міряти каюту кроками. Ясніше не стало, утім Лілія і не сподівалась що усе проясниться одразу, доведеться чекати допиту… Через півгодини леді інквізітрікс отримала на свій вокс два одночасних повідомлення, від магоса Грусса що загадкова сфера зникла не залишивши жоднго сліду, та від Септи, про те що прибулець прийшов до тями.

 

***

 

І знову Лілія міряла кроками каюту очікуючи допопвіді, зазавичай вона б сама особисто допитала б цю особу, але чомусь в цей раз інтуіція підказувала їй що це діло треба поручити Кассію. Знову роздався стукіт і в каюти ввішов Аврелій Кассій, двуметровий юстиціарій, майже повністю аугментований після того як одне з завдань пішло не по плану…

– Слава Імператору, – Він склав свої руки у формі аквіли, та витягнувся по стіці “струнко”. – Допит закінчено, дозвольте доповісти.

– Доповідайте.

– Прибулець назва себе Девідом МакКаланом, 32 роки. По його словам він досліджував аномалію, що за описом збігаеться з аномалією, що спостерігаемо ми, і був єю поглинутий. Також він каже що це було у цитую “системі Джеремі”, я звірився з картами що є на цьому кораблі, такої системи не знайшов. Свою професію він назва я знову процитую “інженер”, з його слів він лагодить машини, про техножреців він не чув хоча знову таки з його слів, “Я сам іноді готовий приносити жертви аби усі ці залізяки працювали”. Найголовніше він нічого не знає про Бога-Імператора і на питання чи готов він увірувати вдповів: “Вибачай друже, але ваші секти мене не стосуються”. Також він цікавився аномаліею та сподівався що скоро його доставлять туди звідки він прибув. Вів себе спокійно, в певній мірі навіть зухвало, але агресії або спроб приховати чи викривати інформацію помічено не було. Також його мова хоч і зрозуміла, але незвична, чимось схожа на високий готік, але відміностей багато. Доповід закінчив.

Лілія піднялася зі стільця.

– І які в тебе думки щодо цього?

Аврелій знизав плечами

– Я припускаю що ця аномалія була якимось “мостом” між двума системами, можливо по варпу, можливо по павутині, можна припустити що це одна з загубленихколоній, це б пояснювало і його незнання культів і дивний діалект.

– І що далі?

– Ви прекрасно знаете Леді Інквізітрікс, за статутом святих ордосів ми маемо доставити його вищій інстанції.

– Тобто Лорду Інквізитору Горо. Враховуючи його пурітанскі погляди, він стратить його як тільки почує що він називаю Імперський культ сектою.

– Ви пропонуете щось інше  Леді Інквізітрікс?

Лілія задумалась. З одного боку інструкції були однозначними, але з іншго боку, якесь дивне відчуття підказувало їй що відправляти цю людину до Горо не варто…

– Поки почекаемо до завтра. – Нарешті сказала Лілія. – Він зараз в камері?

– Як ви і наказали.

– Добре, поставь до нього охорону, з камери не випускати, нікого крім членів нашої группи не пускати.

– Слухаюсь, дозвольте ідти?

– Ідіть

Аврелій покинув кімнати, а Лілія знову поринула у роздуми. Що це за прибулець і чому розум Іларії так не хотів щоб він відлітав? Лілія зітхнула, і повернулась до роботи, окрім всього іншого, їй ще треба скласти звіти.

Ніч пройшла у Іларії неспокійно. Вона бачила сон. Вона стояла у вогні, і не було нічого окрім цього вогню та самої Лілії, але цей вогонь не обпікав, Лілія озирнулася, наче шукаючи щось, але не побачила нічого окрім вогню. І тут вона почула голос:

– КТО ВІН? – питав голос, голос що, як і вогонь, заповнявший собою все, і здавалося, могутності його немає меж.

– ДЕ ВІН?  – Голос підсилився, хоча не став гучніше, звучав, задвалося прямо в голові, вогонь почав поглинати Лілію почавши з ніг поступово підбираючись вище “Чи можно задихнутись у вогн?” – подумала інквізітрікс, дивлячись навколо, вона не ворушилася, бо розуміла, що опиратись цьому немає сенсу.

– ЧОМУ ВІН? – Голос пролунав коли вогонь поглинав Лілію всю, застилаючи їй очі, і коли вогонь поглинув її до кінця не стало нічого, лише темрява і пустота. І туту Лілія прокинулась і хоча вона не могла назвати цей сон кошмаром вона прокинулась у холодному поту.

На ранок Лілія зайшля в кают-кампанію, яка була пуста за виключенням Ішмаеля, могутнього бойового псайкера, храмовника каліксіди зі схоластики псайкана, який наче чекав саме на неї.

– Слава Імператору, леді Інквізітрікс. – Привітався він як тільки вона зайшла. – Як вам сьогодні спалося?

Лілія завмерла.

– Що? – Запитала вона. – Як ти… Тобі щось відомо?

– Ви бачили дивний сон так?

Лілія кивнула

– Можете не казати що саме ви бачили мені не обов’яково це знати, і можливо, навть шкідливо. Але, я санкціонований псайкер, я був біля Його престолу, і вчора вночі я відчував Його пристуність у Вашому розумі.

– Ти певен в цьомі?

– Абсолютно леді інквізітрікс, відчуття присутності Імператора я ніколи не з чим не переплутаю.

Лілія замислилась, те що цей сон стосувався прибулця не викликав у неї жодного сумніву. але що саме від неї хотів Імператор?

– Леді інквізітрікс, – Знову заговорив Ішмаель. – Дозвольте запитання.

– Слухаю.

– Вчора я проходив повз камеру, ви доручили допит Аврелію, а не провели її самі, чому?

– Інтуіція.

– Гадаю ви маете довіритися їй знову пані Інквізітрікс.

Ішмаель склав руки в знак Аквіли та залишив кают-компанію, а Лілія включила вокс.

– Касій?

– Юстиціарій Касій на зв’язку, пані інквізітрікс.

– Негайно прямуй до камери де утримуеться прибулець.

– Слухаюсь, уже прямую туди. – Майже без паузи відповів арбітр

Коли вона підійшла до камери прибульця, на неї вже чекав Аврелій, також там були присутні два арбітри, що охороняли прибульця, вона жестом наказала охоронцям залишити їх на одинці.

– Як прибулець?

– Прокинувся, прийняв їжу, виказуе ознаки нервування та страху, схоже він дійсно очікував що ми ще вчора доправимо його до його рідної системи та відпустимо.

Лілія кивнула.

– Допитаемо його вдвох, дозволяю провести доповідь другого або навіть третього рівня, з застосуванням насилля, але не перестарайся

– Слухаюсь, але що саме ми намагаемось дізнатись?

– Довірся своій інтуіції.

– Осмілюся доповісти що це… незвичайний наказ.

– За всі ці роки служби інквізиції ти не встиг звикнути до незвичайних наказів?

На лиці юстиціарія не повурухнулось жодного мускула.

– Після Вас леді Інквізітрікс.

Лілія увійшла до камери. Прибулець, якого вона бачила вперше, виглядав як звичайна людина і встав як тільки побачив відвідувачів.

– Якого дідька я все ще тут? – Розлючено запитав він. Його діалект був дійсно, в якійсь мірі, застарілий, але зрозумілий.

– Будь-ласка сядьте громадянин. – Спокійно промовив Касій. – Нам треба задати вам декілька запитань.

– Запитання? Знов запитання? Я вже розповів вам усе що знав, якого біса я все ще стирчу на цьому кориті?

– Громадянин, згідно з чинним законодавством, я іменем імператора…

– Да плювати я на твого Імператора хотів. – Перебив прибулець Юстиціарія. Касій миттево змінився, він з силою вдарив кийком який, здавалося, виник у нього в ркуах ні звідки по столу, за яким сидів прибулець. Лілія знала що якби Касій вдарив би з усіею силою стол би просто зламався б.

– Сісти!

Прибулець побілів та сів, схоже він тільки зараз зрозумів що до нього можуть застосуввати насилля.

– Повне ім’я.

– Девід МакКалахан. – Тремтячим голосом відповів прибулець.

– Дата народження.

– 25 квітня 95-го пане я честно не розумію…

– Відповідати на питання, повна дата народження.

– 25 квітня, 95 року… І, а так, 22-й мілленіум.

Касій на мить здивовано глянув на Іларію, а потім знову поглянув на прибульця.

– Повтори що ти сказав.

– 25-те квітня 95-го року, М22, здивовано сказав прибулець.

– Поглянь на мене, – Касій подивися в очі прибульця. – Яка по твоєму зараз дата?

– Ну я туту уже другий день, а значить 17-те ні вісімнадцяте червня 125-го року

– Мілленіум?

– Що за питання 22-гий звичайно.

Тепер Касій дивився на Інквізітрікс не приховуючи здивування.

 

***

 

Лілія, дивилась як Касій наливає рекаф у кают кампанії намагаючись осягнути що вона тільки що почула.

– Ти певен що він не бреше Касій?

– Абсолютно, пані інквізітрікс. – Відповів арбітр подаючи ії чашку з рекафом. – Але я хочу зазначити, я певен що він вірить у те, що зараз 22ий мілленіум, але це зовсім не означае що він дійсно прибулець із майбутнього.

Лілія промовчала. Через декілька хвилин в кают кампанію ввійшов Ішмаєль, а за ним і Септа.

– Септа, – Звернулася до механукуса Ілларія. – Скажи чи могла б ти припустити, що прибулець з далекого минуллого, з темної епохи технологій? Я бачу ти не здивована моїм запитанням?

– Я розглядала цей варіант леді інквізітрікс, точніше, я припускала що якимось чином прибулець мав доступ до медицини з темної єпохи, але, звиччайно, я не припускла що він з минулого.

– Тобто якиось підствердити що він з минулого неможливо?

– Ми не знайоме як мандрувати часом, а значить і не знайемо як це може вплинути на організм, хоча, леді Інквізітрікс, якщо дозволите, Ішмаель, що скажешь ти про його псі здібності.

– Ти була права Септа, він не пустий, але його розум аномально низько чутливий до варпу.

– Давно я читала труди Хірургіона Верилія, він припускав що в минулому кількість псайкерів у людьскій популяції було набагато менше, і самі люди були нечутливі до варпу, це можна розглядати як непрямий доказ того що він з минулого.

– Що ж. – Сказала Ілларія. – Схоже ми тепер знаемо хто він. Залишилось відповісти на ще два питання…