Піддослідний котик

– Доброго дня я записаний на о… Хан Джісон? Ти тут працюєш? – Відчинивши скляні двері темноволосий хлопець трохи здивувався побачивши знайоме обличчя.

– Здрастуйте містер Лі, та я вирішив піти на підробіток на літо – юний світловолосий хлопець з пухкими щоками пожвавився побачивши аспіранта з його університету.

Мінхо проходив практику в університеті, де навчався Хан, так вони й познайомилися.

Мінхо допомагав Джісону підтягнути один із предметів, щоб не злетіти зі стипендії. Також Лі був одним з небагатьох хто підтримав його коли всі довідалися та рознесли по всьому універу що Хан по хлопцях. Це був складний період, якраз і тоді Хан пропустив майже два тижні, через що довелося багато наздоганяти. Мінхо дійсно дуже допоміг йому не тільки в плані навчання виявившись дуже хорошим вчителем, а й у прийнятті себе і своєї орієнтації, більшою мірою в цьому допомогло те, що він і сам виявився бі, і знав як важко усвідомити та прийняти це. Він навіть дав свій особистий номер телефону, на випадок, якщо Хану буде погано чи важко, або якщо йому просто захочеться з кимось поговорити. І Хан справді дзвонив іноді, вони проводили по годині та більше просто розмовляючи. Але згодом Мінхо закінчив практику і йому довелося піти з університету. Ще кілька місяців вони іноді списувалися, але з часом їхнє спілкування зійшло на нуль.

– Я бачу ти все-таки вирішив спробувати себе в тій сфері, яка тобі дійсно подобається? – Мінхо говорив це паралельно знімаючи куртку і чіпляючи її на вішалку, що стоїть біля дверей. Не дивлячись на те, що зараз було літо, довелося по верх футболки одягати куртку через те, що йшов дощ і день був досить холодним.

– Так, я подумав чому б і ні, навчання немає і я все-таки зможу точно зрозуміти, що мені подобається більше.

Хан навчався на адвоката в одному з найпрестижніших університетів Сеула, куди його впхнув без його бажання власний батько. Аргументуючи це тим, що вже третє покоління чоловіків у його сім’ї були або адвокатами або суддями. Він навіть не хотів слухати сина в тому, що йому це не цікаво, а всі розмови Хана про те, що він не хоче бути пов’язаний з цією професією і що йому цікавіше творче русло, наприклад музика або знову таки робота стилістом відсікалися при самому корені.

– А ви зараз викладаєте десь?

– Ну, по-перше говори на “ти” мені всього 24 і я лише на два роки старший за тебе. І ні, поки що я не працюю за професією, не можу знайти нормальну пропозицію. Але зараз я працюю бариста в одній з місцевих кав’ярень.

– О я пам’ятаю що ви, ой вибач. Я пам’ятаю, що ти любиш каву, поєднуєш приємне з корисним?

– Так, можна й так сказати.

– Круто. Так що будемо робити? – Хан поставив стандартне питання накидаючи накидку на Мінхо.

– Ось так. – Лі показав фото на якому був хлопець з попелястим волоссям і короткою стрижкою з поголеними скронями. Тоді як у самого Мінхо практично все життя волосся було майже по плечі та ніколи не фарбувалося.

– Ти впевнений? – хлопець ставив це питання, дивлячись то на екран телефону, то на самого хлопця.

– Так, я вже давно думав і вирішив що варто щось змінити.

– Ну гаразд, але кажу одразу це займе багато часу.

– Так звичайно я розумію.

– Відмінно тоді почнемо з висвітлення. Ти не проти, якщо я включу музику? І я б хотів, що б ти сказав свою думку з приводу однієї пісні, добре?

– Так давай.

– Тааак, о ось вона.

Хан включив пісню яка була досить спокійною, але з елементами репу і приступив до змішування освітлювача, пройшовши в невелику кімнату де знаходилися полиці з фарбами та так само стояли мийки для волосся. Мінхо спокійно сидів у кріслі в передчутті нового образу, насолоджуючись музикою.

– Пісня така гарна, мені дуже подобається поєднання вокалу та репу. Скажеш як звуть цього виконавця?

– Так, вона мені теж сподобалася. Виконавець… Амм… – голос долинав з відкритих дверей сусідньої кімнати.

– І ще одне, – Мінхо перебив Хана, – у тебе гарний голос тут. Особливо, коли береш високі ноти. – Мінхо сказав це вже виходячому хлопцеві з місткістю для фарб продовжуючи замішувати освітлювач у ній, підкріплюючи слова легкою посмішкою.

– Ти… Ти зрозумів, що це я? – Хан на пару секунд завис почувши фразу про голос.

– Звичайно зрозумів, я чув твій голос досить багато разів, щоб впізнати його. Ти все-таки музику вирішив спробувати?

– Угу. Я подумав що зараз саме час зрозуміти, що я дійсно хочу, тому я вирішив пробувати все, що мені цікаво.

– Значить у мене сьогодні буде можливість оцінити обидва твої хобі?

– Хах ну виходить, що так.

– Ну на рахунок першого, скажу, що хотів би почути більше твоїх пісень, якщо вони є буду радий, якщо ти дозволиш. А ось друге оціню трохи згодом. – Лі сказав це з тією ж усмішкою хлопцю який уже взяв до рук перше пасмо волосся для того, щоб нанести освітлювач.

Хлопці говорили багато про що поки Хан наносив освітлювач, в основному згадуючи часи з універа, розповідали цікаві історії зі свого життя і що в них змінилося за той час, що вони не бачилися і не спілкувалися. Ніхто з них не дивився на час, і сказати точно скільки часу пройшло поки Хан крутився біля Мінхо було неможливо. Але незабаром суміш була нанесена і настав час сидіти чекати доки вона подіє.

– А скільки мені так сидіти?

– 20-30 хвилин, а що?

– Ага. А ти вже їв сьогодні?

– Ні ще не встиг.

– Може, тоді давай я їжу замовлю, а то з ранку не встиг поїсти і якраз ти ще не їв.

– Ну, думаю можна.

– Чи є побажання?

– Ні, замов на свій розсуд, на скільки я пам’ятаю у нас схожі смаки в їжі.

– Добре тоді зараз зроблю замовлення.

Їжа приїхала досить швидко, приблизно за 15 хвилин. Хлопці вирішили одразу поїсти, бо час дозволяв. Хвилин 10 пройшли дуже швидко за смачною їжею та приємними розмовами, Хан пообіцяв показати інші свої пісні, а для прослуховування запросив його якось зайти до нього в імпровізовану студію облаштовану в орендованій квартирі. Орендована тому, що Хан посварився з батьком, оскільки той був категорично проти музики, і знайшовши роботу з’їхав на квартиру. А Мінхо своєю чергою пообіцяв Хану пригостити його найсмачнішою кавою, яку він готував за своїм рецептом.

Коли настав час змивати освітлювач хлопці перейшли в ту ж кімнату де Хан раніше змішував цей освітлювач.

– Сідай у крісло закидай голову. Слухай, я тут днями дивився техніки масажу для покращення кровообігу голови, типу для поліпшення росту волосся, але поки не було можливості його спробувати, ти не будеш проти, якщо я спробую на тобі?

– Типу піддослідний кролик?

– Ахахаха ти більше схожий на кота, але та сенс той самий.

– Ну раз так я не проти, побачу сьогодні всі твої таланти ну і відчую.

– Ураа, дякую тобі. – Хан трохи підстрибнув на місці та посміхнувся широкою усмішкою. Мінхо завжди трохи танув від неї. Це саме та посмішка, яку хочеться бачити щодня, саме така посмішка, яка дає сил підіймати настрій у найбільш похмурий день. Мінхо завжди здавалося, що у нього виникають дивні почуття коли він поряд з Ханом, і ця посмішка була одним із підтверджень. І заради неї він був готовий стати хоч піддослідним кроликом, хоч котом.

Розмістившись зручніше у кріслі Мінхо закинув голову в умивальник, а Хан став позаду нього так що його голова була над головою Мінхо. Лі дивився з низу вгору на Хана пару секунд з абсолютно серйозним обличчям, після чого розсміявся і заплющив очі чим насмішив і Хана.

– Так все, змивай, а то зараз у мене волосся відпаде. – так само посміхаючись додав Лі.

Посміявшись зовсім небагато Джісон почав змивати склад, після чого почав трохи масажувати шкіру голову перед цим заповнивши умивальник водою, щоб весь волосяний покрив знаходився у воді. Спочатку це були легкі рухи, дуже обережні, Хан рухався пальцями від лоба до потилиці, трохи масажуючи шкіру кінчиками пальців. Після чого зосередився більше на потилиці, було помітно, як Мінхо поступово розслаблявся під руками Хана.

– Ммм це так розслаблює, можна я найму тебе власним масажистом голови?

– Ахах подивимося.

– Знаєш, адже я абсолютно не люблю коли хтось чіпає мою голову або волосся. Тому для мене трохи дивно, що зараз це дійсно подобається. А ще в тебе такі ніжні руки.

– Ти мене зараз прямо засипав компліментами. – Посмішка Хана стала ще ширше, а Мінхо розплющив очі, щоб подивитися на Джісона.

– Ти хочеш, щоб я зупинився?

– Ой як хочеш. – Хан трохи посміявся і продовжив свою справу, а Мінхо заплющив очі знову і так і лежав із заплющеними очима та усмішкою від того, що вдалося смутити Хана.

Але його посмішка практично різко зникла, коли Хан дійшов до області за вухами та низу шиї. Це було слабке місце Мінхо, і Хан достеменно про це знав. Тому, що в одну з їхніх розмов телефоном вночі, як це було зазвичай, зайшлося про це. Вони й самі не зрозуміли як до цього дійшло, але дізналися про найчутливіші місця один одного, і Хан тоді ще дуже здивувався тому, що у Мінхо чутливі саме вуха та зона біля них. Мінхо був упевнений, що Хан туди не лізтиме, але схоже Джісон забув…

– Амм, Хан, – Мінхо знову розплющив очі, щоб подивитися на Джісона і натякнути що варто припинити, але побачив замість звичної милої посмішки легку хитру усмішку по якій Мінхо зрозумів що Хан все чудово пам’ятав, – може перейдемо до наступного кроку, тонування або як там.

– Тобі не подобається?

– Я… Я не можу сказати, що мені це не подобається інакше це було б брехнею, але… Ти ж знаєш.

– Угу. – Хан ще пару секунд помасажував мочки вух змушуючи хлопця напружитися ще більше, тому що той не розумів що відбувається і що чекати далі, незабаром він взяв рушник і спустивши воду в умивальнику намотав його на волосся.

– Ходімо.

– Це що зараз було?

– Ти про що?

– Ти… Ти знаєш про що я.

– Ні, тобі не сподобався масаж?

Будемо чесні, Хан умів робити невинні очі, коли йому це було потрібно. Точно як у кота зі Шрека.

– Амм… Гаразд забий.

Мінхо сів у крісло, а Хан продовжив чаклувати над волоссям Лі ніби нічого й не було. А може й справді не було і Мінхо просто здалося.

Через хвилин 10 другий склад був нанесений і хлопцям так само довелося чекати деякий час, він минув так само швидко

– Я зараз ще нанесу вітамінний склад на корені та перейдемо до стрижки.

– Так добре.

Хан взяв з полички невелику баночку і наніс есенцію на руки розігріваючи її в долоньках, після чого почав втирати її в шкіру голову. Але на цьому він не закінчив. Поступово його руки опинилися на шиї хлопця, а потім на вухах. Трохи масажуючи мочки вух поступово переходячи на зону за вухами. Хлопець дивився у дзеркало на Хана доки не спіймав його погляд що був трохи іншим. Мінхо ще не розумів, що чекати далі, але знав, що він робить це не випадково. З кожним рухом пальців Хана Мінхо все більше напружувався, скрізь. Але він не поспішав зупиняти його. Було цікаво, що буде далі.

Здавалося його руки були настільки приємними що хотілося відчувати їх завжди. Ще через хвилину очі Лі закрилися, а дихання стало більш важким, і здавалося це саме те чого і домагався Хан який прибрав руки лише на мить, щоб прибрати накидку і відкрити собі більше простору. Крім простору Хан відкрив собі вид на явну опуклість під тонкою тканиною штанів хлопця, що сидить у кріслі.

– Знаєш є ще дещо, що я хочу спробувати вже давно на своєму піддослідному кошеняті, – Хан сказав це пошепки на вухо Лі, пускаючи натовп мурашок по всьому його тілу.

І Мінхо це подобалося, він був здивований поведінкою Хана через те, що ніколи його не бачив таким, але якщо бути чесним йому це страшенно подобалося, і інтерес брав гору над здоровим глуздом, а збудження йому в цьому допомагало.

Залишивши Мінхо на деякий час Хан підійшов до дверей і провернув засувку після чого закривши жалюзі підійшов назад до хлопця, який так само сидів у кріслі в очікуванні того, що буде далі.

Хан став так само як і раніше за спиною Лі, повертаючи крісло до дзеркала, а руки повернулися назад на голову, але тепер до рук додалися ще й губи, які періодично невагомо проходили ззаду вух обпалюючи гарячим диханням. При черговому такому русі з губ Лі зірвався легкий стогін, що тільки заохотило Хана.

– Сгхаа Х. Хаані, може не треба.

– Ти хочеш, щоб я зупинився?

Хан сказав це зовсім тихо на вухо Лі паралельно опускаючи руку на член під тканиною злегка стискаючи, а після прикушуючи мочку вуха.

– Мгхх я… Я не… Я не знаю.

– Мені зупинитись? – так само на вухо тихим голосом промовляв Хан, продовжуючи масажувати член.

– Ах… Ні. Ні не зупиняйся.

– Ти впевнений, що мені не потрібно зупинитися? – Хан сказав це так само тихо, але при цьому прибравши руку з промежини та поклав її на стегно Лі також злегка стискаючи.

– Ні, ні не зупиняйся.

– І все? Хто ж так просить? – Хан все далі прибирав руку від члена Мінхо змушувавши того бажати більшого.

– Х..Ханіі, не зупиняйся, будь ласка.

– Ось, так краще.

 

Хан повільно запустив руку під тканину штанів і білизни охоплюючи стовбур і трохи розмащуючи біловату рідину, що виступає, по головці. Лі на це лише трохи піднявся, щоб приспустити штани для того, щоб Хану було простіше. Очі хлопця були закриті, а з губ періодично зривався стогін. Особливо коли Хан прискорювався і при цьому активно працював із вухами та шиєю, але при цьому не цілуючи, ніби для нього це була якась грань. Він то прискорювався то уповільнював темп легенько водячи ніжними пальцями від головки до основи члена змушуючи бажати більшого від чого Лі смикав стегнами в спробах отримати більше. Так тривало близько 5 хвилин. Поки тишу не перервав голос Хана.

– Розплющ очі, – долинуло біля вуха хлопця який здавалося вже був на межі.

– Розплющ очі та подивися на мене або я зупинюся. – все ще рівним тоном говорив хлопець. І Мінхо нічого не залишалося окрім як подивитися в дзеркало ловлячи погляд Хана, якому здавалося подобалося  дражнити його. Погляд Лі був затуманений, і ось ще через хвилини дві хлопець вилився в руку Хана видаючи найприємніший стогін який тільки чув Хан.

– Мінхооо розплющ очі.

– Мм? Що трапилося??

– Ти заснув. – Мінхо знову сидів у кріслі для миття голови, не розуміючи, що відбувається.

– Заснув? Коли? І ти нічого нее?

– Що я не? Я почав робити тобі масаж голови про який ми говорили та напевно ти розслабився і заснув я не став тебе відразу ж будити, а просто продовжив тренуватися, так би мовити. А ти про що?

– Я? Ааа так, не бери в голову.

– То що ж тоді перейдімо до фарбування.

Так само як і уві сні Мінхо Хан наніс фарбу, після чого вони почекали деякий час і змили.

– Так, я зараз нанесу вітамінний склад він зміцнить волосся і воно буде краще рости.

– Ні! – Мінхо підскочив з крісла дивлячись на Хана, який явно не розумів що відбувається.

– Ой, ам… Вибач. Давай краще одразу перейдемо до стрижки, будь ласка.

– Ну, гаразд.

Після закінчення стрижки хлопці ще перекинулися парою фраз більшістю з яких була похвала Хана за чудовий результат і за те що це саме те що хотів Мінхо. Розрахувавшись з Ханом і вже думавши йти, Лі зупинився біля дверей.

– Слухай. Я вже не твій учитель тому, ти погодишся сходити зі мною на вечерю?

– Я? О, це так несподівано. Нууу так. Сходімо якось, я не проти.

– Що правда? Ну вечеря якщо що я мав на увазі побачення.

– Таак і я це зрозумів. Напиши мені коли, куди і на котру годину.

– Так звісно, я тебе заберу. В тебе ж номер той самий?

– Так, так той самий що і був.

– Добре тоді я напишу тобі. До зустрічі.

– До зустрічі.