П’яте завдання

Залишок тижня Масумі знову було просто огидно на душі. Брехати Ріріні, або ж Нацукі було просто жахливо. В душі він ненавидів себе за це, проте поки що інших ідей в нього просто не було. Дівчина бачила настрій детектива. Масумі так змінився саме після зустрічі з тим напарником Сотою. Вона намагалася усіляко підняти йому настрій: корчила смішні гримаси, висіла на його спині як коала та тикала пальцями в його щоки. Але нічого не допомагало. Іно як і був сумним так і залишався. Сам собі він дав слово, що обов’язково розповість їй все…коли прийде час.
Ось і прийшов понеділок. Настав час повертатися на роботу та почати своє власне розслідування, так щоб ніхто інший про це не знав. Він прокинувся досить таки рано. На годиннику не було ще й 7 ранку. Нацукі все ще мирно дрімала в його ж спальні, тому він вирішив не будити її.
Із-за спання на дивані шия почала боліти неймовірно. “З такими темпами я на підлогу переїду”. Обережно розім’явши шию, Масумі встав та пішов у ванну. Холодний душ не дав провалитися знову в сон, а зубна паста зі смаком полуниці змусила трохи вичавити собі на язик. “Дякую Нацукі за смачну пасту” – усміхнувся від своєї ж думки він.
Після усіх ранкових процедур, він одягнувся та пішов на кухню. Зробивши порції смачних тостів та філіжанку кави, Масумі приступив до сніданку. Половину тостів детектив вирішив залишити дівчині, щоб і їй було чим снідати.
Після сніданку він написав їй записку з тим же проханням не виходити з квартири та поводити себе тихо. Взявши сумку, Масумі вийшов з квартири, на всяк випадок закривши Нацукі на ключ.

– Ну як ти бро? – посміхнувся Сота, зайшовши в кабінет Масумі під час обідньої перерви.
Іно відклав документи від себе та подивився на друга.
– Таке собі, – зітхнув він, – я вже відвик від цього всього.
– Розумію, – кивнув напарник, – може ходімо на обід. Я пригощаю тебе.
– Ну раз пригощаєш, то ходімо, – трохи посміхнувся Масумі та встав із-за столу.

– Як справи у Еджі з цим розслідуванням? – поцікавився детектив, жуючи рамен.
– Ну, судячи по незадовільному Сатору, то кепські справи, – знизав плечима Моґамі, жуючи ґьозу.
– Що вже таке?
– Ну, розумієш, Отака-сан благає аби швидше знайшли, а Еджі тільки но почав цю справу. Але поки що доказів немає та всі нитки обірвуються.
– Погані тоді справи у Еджі, – зітхнув Іно, продовжуючи їсти рамен.
Після обіду, коли він йшов по коридору то помітив, що двері в кабінет Сатору відчинені, проте його самого там не було. “Можливо ця папка з ділом там…і Нацукі, і цього Ґаджі…”
Не гаючи часу, Масумі зайшов в кабінет та поліз до полиці з різними папками. Декілька хвилин він шукав потрібну та знайшов. Відкривши її, детектив побачив на фото солідного чоловіка років 50-ти. На першій сторінці була вся інформація про цього Отаку-сана. Схоже що тільки це Еджі встиг зібрати. Взявши телефон, Масумі швидко зробив світлину та перегорнув сторінку. На наступній сторінці був оригінал заяви Отаки-сана щодо пошуку його падчірки. Вивчати часу не було, тим паче в коридорі вже почулися кроки та ледве чутний голос Сатору. Швидко зробивши світлину, Масумі закрив папку та повернув її на місце. Кроки ставали все ближче. Що робити? Адже тоді шеф все зрозуміє!
Масумі сів у крісло навпроти стола Сатору та спокійно сидів наче нічого й не сталося. Шеф в ту ж мить зайшов до свого кабінету. Акаші був здивованим, побачивши Іно навпроти його бюро. Детектив же піднявся та зробив невеличкий уклін.
– Сатору-сан, – мовив Масумі, – вибачте що шокував вас. Я просто йшов до вас, але вас тут не було і я вирішив почекати.
– Вибачте детектив Іно, – суворим тоном мовив шеф, сівши за свій стіл, – але я не маю часу щось зараз з вами обговорювати. Якщо це щось несерйозне, то я прошу покинути зараз мій кабінет та повертатися до роботи.
Акаші зціпив руки перед собою в замок та уважно подивився прямо в очі детективу. Але Масумі лише знову зробив уклін та пішов до дверей.
– Гаразд, – мовив він, вийшовши з кабінету.
Повернувшись до свого бюро, Масумі закрив двері. Підійшовши до полиць, він вийняв звідкіля нову порожню папку та поклав на стіл перед собою. “Щось тут точно не чисто…” міркував він, дивлячись на порожню папку. Взявши ручку він зробив напис на тонкому довгому шматочку паперу: “Накамура Ріріна або ж Нацукі?”
Детектив встав листочок в боковину пластикової папки та відкрив її. Взявши чистий лист паперу А4 він зробив пару дірок та вклав його в папку. Взявши ручку він почав описувати всі дивні речі, котрі він за цей час встиг помітити. Масумі намагався по максимуму згадати всі моменти, але поки що було лише нервовість дівчини, її недовіра до усіх та занадто близькі дії як міцні обійми.
Відклавши папку, детектив дістав телефон та знайшовши потрібні світлини, почав ретельніше їй вивчати. Взявши ще один листок, він почав писати усі важливі моменти цього Отаки-сана: місце роботи, домашню адресу, номер телефону та адреси його студії та агентства. “Те що потрібно!”
Видаливши світлину, Масумі відкрив другу світлину із заявою чоловіка. Він декілька годин поспіль розбирав почерк чоловіка, помічаючи та записуючи кожну зачіпку. Проте судити по фото було дуже важко, треба було мати оригінал або хоча б ксерокопію. Бо все ж таки на фото не було добре видно всіх деталей. Але майже одразу в голові Масумі з’явився план. Можна ж зробити копію так, аби ніхто не почавив. Проте це краще робити або пізно ввечері або ж рано вранці. В такий час нікого немає і зробити копію буде не важко. Добре поміркувавши, він вирішив завтра рано вранці приїхати, бо все ж таки залишати Нацукі до пізньої години не хотілося.

Масумі так погрузився в своє власне розслідування, що не з першого разу почув стук в двері.
– Друже! Ти там заснув чи що? – за дверима почувся голос Соти.
Детектив швидко закрив папку та заховав її сумку. Відкривши двері, він побачив здивований погляд напарника.
– З тобою все добре? – він уважно роздивився друга, – ти чого взагалі зачинився?
– Хотів в тиші попрацювати, – знайшов виправдання Масумі, – після хвороби не хочеться падати і цю рутину.
– А, ну добре, – мовив Сота, – ти додому збираєшся?
– А що день закінчився вже? – “нічого собі він засилівся”.
– Ну так, ти що не помітив цього? – засміявся Моґамі.
Масумі тихо підтримав його сміх та плеснув друга по плечу.
– Добре, я буду вже збиратися.
Сота вийшов із бюро, а детектив почав тихо збиратися. Одягнувши своє чорне пальто, він все ще обмірковував ситуацію. Схоже що колись доведеться під час обіду навідатися до Отаки-сана або ж проникнути в бюро Еджі аби дізнатися які зачіпки він встиг знайти.
– Ти готовий? – із-за дверей виглянув Сота.
– Так.
Взявши сумку він разом з напарником вийшов із їхнього бюро. Через декілька кварталів, кожний з них звернув до свого будинку…