П’янкий пунш

Розділ 7. П’янкий пунш
Дискотека мала початися о восьмій годині вечора.  Лишалося двадцять хвилин. Дівчата наряджалися в вечірні сукні, а я досі не могла допетрати нахіба вони їм потрібні. Вдягнувши прості шорти та футболку я збиралася йти, як побачила Чоніна.
-Ти не йдеш на вечірку?
-Нейду.
-Чому?
-Не люблю такі місця. І до речі, будь обережною я чув, що хтось хоче підлити в пунш алкоголь.
-Справді? Хоча я не думаю, що це всі причини через які ти не хочеш іти туди.
-Наприклад.
-Дай подумати. Ти хочеш уникнути з кимось зустрічі.
-Що?
-Можливо варто піти туди?
-Це нічого не зміне.
-А сидіти і нічого не робити зміне? Ми всі боїмося наважитися на крок, а тоді жалкуємо, що не зробили цього.- я вдавано пішла до дверей.
-Зачекай. Як мені це зробити?- на моїй мармизі переможна посмішка.
-Заспівай. Я чула ти гарно співаєш, а на сцені буде мікрофон і колонки. Щясти!- я попрямувала до виходу. Там мене чекала наша ватага, що тепер поповнилася Хьоджіном.
-А Чонін з нами не йде?- запитав Хан але одразуж почули.
-Зачекайте мене, я звами.- Чонін біг на всій швидкості, зупинившись він відхекався.
-Дякую, Полі. Я зроблю це.- звернувся він до мене.
-Зробиш, що?- спитався Фелікс.
-Побачиш.- відповіла я. Ми попрямували до великої альтанка. Наша пряця була не марною. Те місце стало казковим. Прожектори та світло музика додавали чарівності. Грала пісня. Одна з моїх улюблених. ( традиційно назва пісні: “Company”) Чан стояв поруч з Синміном. Ми підбігли до них. Невдовзі розпочалася вечірка. Грала чудова музика. І нарешті настав час виступу Чоніна. Я бачила як тряслися його руки, що тримали мікрофон. Його голос був зполоханий.
-Ам, вітаю я Чонін. Наступну пісню я заспіваю. Хлопцю який мені подобається. І він зараз тут у залі.- якийсь хлопець з натовпу закричав.
-Фууу.- та Чан вдарив його по потилиці і сказав зтулити рота. Я знала хто подобається Чоніну. Він мені нещодавно розповів, про хлопця через якого поїшав у цей табір. За іронією долі це був Чан Бін. Його партнер з гри на якого той звалився. Чонін поглянув на мене. Я лиш стисла кулачок і промовила “Щасти!”. Заграла музика, один, два, три і Чонін почав співати. Він дивився на Біна аби той зрозумів, що ця пісня для нього.  Він співав так щиро та гарно, що в його очах можна було помітити сльозу.  Усі були заворожені його виступом. Коли Чонін завершив він спустився зі сцени та підійшов до Чанбіна, який трохи приголомшено стояв серед натовпу.
-Сьогодні одна людина сказала мені, що спочатку ми не можемо наважитись на вчинок, а тоді жалкуємо про те, що не зробили. Тому я не хочу шкодувати, я діятиму. І ось у чому правда. Ти мені подобаєшся Чанбіне. Я не змушуватиму тебе прийняти мої почуття. І якщо вони не взаємні ти можеш мені відмовити.
-Ні.
-Що?- трохи спантеличено запитав Чонін. Він не очікував такої відповіді.
-Я тобі не відмовлятиму.- Чонін на радощах обійняв Біна. Я не буду іделізувати людей. Не всі присутні були задоволені такими змінами подій. Та принаймні ніхто не говорив про це відверто. На вечірці всі веселилися пили пунш, в який і справді хтось долив алкоголь. Майже кожен спробував пуншу тож усі стали трішки п’яні а дехто не трішки. Чан помітивши проблему накричав на всіх та відправив до своїх кімнат.