Пташеня

– Я сказала, що не буду допомагати тобі! – Мег різко відштовхує від себе Бога, який опинився якось занадто близько до неї.
– Мег, моя пташечка, квіточка, лялечка ти моя. – Аїд знову стрімко зменшує відстань між ними і хапає дівчину за зап’ясток.
Дівчина знає, що не може нічого вдіяти. Всі її спроби суперечити, проваляться і залишаться темними слідами на її шкірі. І добре, якщо слідами, а не шрамами…
– У нас є лише одна малесенька проблемка, можна сказати, що вона зовсім незначна, – чоловік нахиляється до її шиї, проводячи по ній носом і втягуючи повітря. Він відчуває ледь солодкий запах дівочих парфумів і страх. Багато страху.
– Ти. Належиш. Мені. – підіймається до її вуха і шепоче. Майже ніжно. Але у наступний момент, його рука стрімко охоплює ніжну шию і відриває легке тіло від землі.
– Хіба ти забула про нашу угоду, люба? – муркотить, а в наступну мить з усієї сили кидає о землю.
Із грудей Мег виривається кашель. Впавши прямо на спину, вона не може вдихнути. Легені розриває від болю. Вона звикла до різкої зміни настрою господаря, звикла лежати на землі і намагаючись вдихнути, думати про те, яка вона жалюгідна і дурна. Дурна. Дурна. Дурна! Чи був вартий її колишній хлопець того, у якому пеклі вона опинилася? Звичайно що ні!
– Вставай. – Чує розлючений голос Аїда. Очевидно, бідолашному стало занадто нудно спостерігати за лежачою дівчиною.
Швидше ніж вона встигає що небудь, зрозуміти, хапає її за волосся і смикає угору, ставлячи на ноги. Мег жмуриться, але мовчить. Мовчить стискаючі кулаки і відчуваючи, як щоки поволі намокають від сліз.
– Скажи це. – Дивиться на неї мертвими очима, які не знають жалості.
Дівчина прекрасно знає, що хоче почути від неї Бог, але невинно кліпає очима, ввімкнувши простувату пані.
– Що ти хочеш почути?
Аїд хмурить брови. Його очі починають червоніти від прихованої люті. Схопивши Мег за плаття він притягує її до себе, все ближче і ближче. Аж раптом, та вдаряє його прямо поміж ніг, вириваючись і біжучі без огляду, подалі від її мучителя.
– О, Мег, Мег, Мег… Яку ж дивовижну помилку ти допустила, голубонько. – Аїд різко загоряється червоним полум’ям, а його лице тепер прикрашає звіриний оскал. Він пускається вперед, за дівчиною. Йому подобається ловити Мег. Подобається, коли у неї з’являється надія. Тоді він може розтоптати її, а потім стерти у порох.

Мег біжить вниз по кам’яному схилу. Пальці у сандалях регулярно б’ються о каміння а жах пульсує у скронях. Відчуття ніби тіло зараз паралізує, вона впаде і Аїд настигне її.
Схил поволі закінчується і у Мег відкривається друге дихання. Вона прискорюється, аж тут прямо перед нею з’являється чоловік.
– Вітаю із кінцем забігу, пташечко. Хотілося б тебе привітати з перемогою, але, ні. – Самовдоволено посміхається.

Дівчина намагається зупинитися, побігти у іншому напрямку, врятуватися,  але не встигає і влітає прямо у обійми Бога, які одразу змикаються у неї за спиною, стискаючи.
– Відпусти мене! – дівчина колотить руками по спині Аїда, намагаючись вибратися зі сталевої хватки, але той лише зміцнює тиск.
– Ні-ні-ні, ми не закінчили гру, пам’ятаєш? – його рука стискається на щелепі Мег, підіймаючи голову і змушуючи подивитися прямо в його пусті очі.
Дівчина жмуриться, намагаючись вирватися і тоді Аїд ричить від люті і припадає до губ полоненої, боляче кусаючи її за губу, гострими кликами. Мег намагається кричати, чи хоча б відштовхнути Аїда, але чоловік наче не помічає цього, лише поглиблюючи поцілунок.
– Твоя душа, а значить і твоє казкове тіло – мої. – ричить, на секунду відриваючись від поцілунку і спускаючись до шиї.
Бог буквально вгризається у неї, залишаючи кроваві сліди, а крик Мег, відбивається від кам’яних скель.

Ніхто не рятує її.

Вона зовсім сама, їй нічого протиставити Аїду. Вона всього лише людина, яка не може захистити себе.
Вона назавжди залишиться у цьому кошмарі і Бог підземного світу, нізащо не відпустить її.
– Я твоя. – шепоче від безвихідності. На останньому слові, голос ламається і дівчина закушує губу, щоб Аїд не зрозумів що вона плаче.
– Гарна пташечка.