Прізвисько

Дана робота є перекладом іншомовного твору, здійсненим за наявності дозволу від автора. Оригінал.

Пройшло вже чимало часу, відколи Генрік востаннє бачив себе зі світлим волоссям. Він не один рік фарбувався у темно-карий, тож тепер, випадково бачачи своє відображення у дзеркалі чи склі, ненадовго зупинявся, аби знову подивитись на себе зі своїм новим-старим кольором. Він навіть і не усвідомлював, як робить це, доки хтось не зауважив цього, на що він сором’язливо спробував удати, що нічого не було.

Йоганнесові, який застав його за цим перед дзеркалом в їхній спальні чи не в соте за день, це видавалося досить кумедним.

— Гаразд, принцесо, годі.

Здивувавшись, Генрік перевів свій погляд на Йоганнеса. Він стояв, спершись на дверний прохід, готовий до виходу і дивився на Генріка з легкою усмішкою на обличчі. Сказаним ним словам знадобилося кілька митей, аби вкластися у Генріковій голові, а тоді його лице набуло легкого рожевого відтінку.

— Що?

Йоганнес гигикнув.

— Я сказав: “Годі, принцесо”. Ти виглядаєш чудово. Тепер ходімо, Тім вже чекає на нас.

Тепер, геть знічений, Генрік зробив болісну спробу відновити залишки своєї гідності.

— Не називай мене так.

— Так, добре. Давай, ми вже спізнюємось.

Було досить наївним з боку Генріка думати, що все отак закінчиться. Він дав Йоганнесу дюйм, а той тепер візьме милю, бо чи не сам Бог заборонив, щоб його хлопець давав йому хоч колись відпочити. Увесь наступний тиждень не було ні дня, щоб Генрік не чув “Ваша кава, принцесо” тут і “Гарно виглядаєш, принцесо” там, і він збрехав би, якби сказав, що насолоджується цим значно більше, ніж трішечки. Однак він не збирався визнавати цього ані перед Йоганнесом, ані перед самим собою. Які б почуття не викликало в нього це прізвисько, воно назавжди залишиться замкненим у вологих фантазіях і ніколи не побачить світла, якщо це буде в його силах.

Так він принаймні планував, але Йоганнес мав свої способи залізти йому під шкіру і витягти будь-що, чого йому захочеться, не важливо, як далеко й надійно це було сховано і як міцно замкнено.

Він застав Генріка в його найвразливішому положенні: пришпиленим спиною до ліжка під його вагою, із розсунутими ногами, поки Йоганнес їбе його так, ніби він лише для того і був створений. Не буде перебільшенням сказати, що Генрікові мізки були трохи затьмарені під час сексу. Йоганнесів член був великим і заповнював його повністю, тиснув на всі найкращі точки. З кожним рухом, глибоким і грубим, він вибивав з Генріка повітря. Відверто кажучи, він не був в ясному глузді, і Йоганнес це знав. А як же він міг мислити тверезо, коли Йоганнес притискав одну ногу йому до грудей, і новий кут був ще навіть кращим за попередній, коли він запитував своїм низьким та грубим голосом: “Тобі добре, принцесо?”.

Запитання ледве встигло відлунити в його голові, перш ніж його охопив оргазм, а разом з ним й сором. Генрік намагався затулити обличчя руками, але Йоганнес завадив цьому і притис його зап’ястя обіч від голови, споглядаючи як він кінчає в зніяковінні від вчергове вимовленого дурного прізвиська.