Про що говорив Джек.

Дисклеймер!

Авторка в жодному разі не намагається образити будь-яку релігію і зачепити чиїсь почуття у висловленнях Нілу. Не забуваймо, що він все ж таки демонічна істота і такі слова йому природні. Авторка, звичайно ж, так не вважає( відноситься до висловлювання Нілу)

У що вірити, а в що ні — вибір кожного. Кожен може вірити у те, що хоче.

До речі, не пам’ятаю, чи згадувала я в якомусь розділі чи ні, слово «лжебог». Пояснюю значення: так як Ніл відьмак, а відьмак це демонічна істота – це означає, що Ніл, як і всі відьми, поклоняється Сатані (тобто для них є богом саме він), а звичного для нас бога, вони називають лжебогом,

і саме тому, ніл трохи агресивно і неправильно висловлюватиметься у бік віруючих людей. Там я лише намагалася показати ставлення Нілу (як відьми) до бога.

Так мало бути,

Ти став Сонцем моїм.

Виходь сухим із води.

Я не назавжди.

Та зрозумій ти мене.

Це тільки моя вина.

 

Повертаючись з балу, Натаніель мріяв якнайшвидше опинитися в теплому і м’якому ліжечку. Рен під руку вів його на вихід із Академії, стояти на ногах хлопцям зовсім не хотілося – втома брала вгору і, здається, вони трохи переборщили з алкоголем. Розуміючи, що в такому стані вони навряд чи спокійно доберуться до гуртожитку, було ухвалено рішення зупинитись у готелі неподалік. Гості балу з далеких країн часто зупинялися у цьому готелі.

Наспіх заселившись, сунувши адміністратору на ресепшені кілька сотень доларів за люкс, вони нарешті дійшли до свого номера. Тепер Рен практично засинав в обіймах Джостена. Уважно оглянувши готельний номер, Нат ойкнув. Рен запитливо глянув на нього затуманеним поглядом.

– Можливо, я забув попросити два окремі ліжка, – він винувато почухав потилицю, дивлячись на двоспальне ліжко посеред кімнати. Рен теж перевів свій погляд на неї.

– Та плювати вже, я надто п’яний і втомився, – ворон плюхнувся на ліжко і блаженно заплющив очі. – До речі, як тобі вдалося сп’яніти?

– Та ми ж пили нібито “особливе” вино Блеквуда. Ну, принаймні, він так каже. Там навіть маг-алкоголік зі сторічним стажем сп’яніє після двох келихів. А звичайний смертний і те, після трьох валятиметься в ауті десь на задньому дворі Академії. Не знаю, що він там бодяжить, але радуйся, що ми взагалі на ногах стоїмо, – Ніл попутно розв’язував свого червоного метелика.

– Я в душ, не засни поки я митимуся.

Дочекавшись, коли Джостен сховається за дверима ванної кімнати, Рен розплющив очі і втупився в стелю. Оце так і день. Але чогось не вистачає. Згадався Натаніель. Його ідеальний профіль, вогняне волосся, глибокі блакитні очі з чорним окропленням. Ах ці очі… Ці блакитні очі були незвичайними, ніби вони блищали синім пекельним полум’ям. Вони привертали увагу, приваблювали…

Натаніель – мрія, але нездійсненна. Рен знову ловить себе на думці, що хоче Веснінського. Але це не кохання. Швидше прихильність та бажання. Тоді…

 

– Я закінчив, можеш іти, – голос Ната перервав внутрішні міркування Рена. Хлопець вийшов обернутим в один рушник, який був не особливо міцно зав’язаний навколо стегон і тримався він, мабуть, на одному доброму слові. Рен мимоволі затримав свій погляд на рудому торсі, зовсім не звертаючи уваги на шрами, що покривають у міру накачене, але все ще струнке тіло.

– Гей, – Нат клацнув пальцями перед вороном. – Ти в порядку?

Рен підвівся з ліжка і схопивши речі, заскочив у ванну кімнату. Швидко ополоснувся і натягнув на себе чистий одяг. Зупинившись перед раковиною, він зазирнув у дзеркало. Хм. А виглядаю я дуже привабливо. Може варто залишитися у вигляді людини?

Коли Рен вийшов, Натаніель сидів на краю ліжка і щось захоплено роздивлявся в телефоні. Ворон підійшов ближче, акуратно вішаючи костюм і ненароком зазираючи до телефону Ната. – Що читаєш?

– Та ось все думаю про слова Джека, – він задумливо озирнувся і постукав нігтем по екрану смартфона. – Вирішив розпочати пошуки вже зараз.

– А раптом він збрехав і ніякого пророцтва нема? Він же завжди намагається зачепити тебе, Нат, ось і цього разу наплів всяку нісенітницю.

– Може, так і є, але перевірити варто. Раптом це щось справді небезпечне? Я не можу наражати “Лисів” на небезпеку, – втомлено зітхнув Веснінські і знову почав щось друкувати в телефоні. Поки Нат копався в гаджеті, Рен пішов на кухню і накинувся на пляшку води, жадібно поглинувши вміст. Алкоголь все ще вирував у крові, значно уповільнюючи думки та дії. Душ особливо не допоміг. Ось воно – диво-вино Блеквуда. Ворон повернувся назад до кімнати і сів поруч із Натаніелем. Той, у свою чергу, відкинув телефон подалі від себе і шумно видихнув.

– Нічого. Зовсім нічого, – пробубнів він. – Хоча на що я сподівався. Звісно, ​​в інтернеті такого не знайдеш. – Нат перевів погляд на Рена.

– Потрібно поритися в архівах.

Ворон судомно проковтнув і кивнув, дивлячись у блакитні очі навпроти. Він лише на мить перекинув погляд на губи Ната, але це не залишилося поза увагою.

Веснінські в мить скоротив відстань і вп’явся в губи свого друга, жадібно смоктаючи нижню губу. Рен спритно перекинув свою ногу через ноги Ната і опинився на колінах. Він запустив свої руки в шовковисте руде волосся Натаніеля, стискаючи його і відтягуючи. Веснінські тим часом продовжував перетворювати губи Рі на месиво. Гарячий язик ковзнув у рот фамільяра і провів по піднебінню, отримуючи тихий стогін у відповідь на цю дію.

– Ти ж не гей, – задихаючись промовив Рен, між поцілунками.

– Аж ніяк, – так само задихаючись промовив Нат. – Але це не заважає мені трахатись з хлопцями.

– Ти п’яний.

– Ти теж. Це “ні”?

– Це “так”.

Він знову заткнув рот Рена, жорстоко терзаючи його губи. Відчувши член, що упирається йому в живіт, Веснінські різким рухом відсторонився, залишаючи за собою лише тонку ниточку слини. Він пересадив Рена на край ліжка, а сам відійшов. Через кілька секунд на підлогу прилетіла подушка і Нат плюхнувся колінами на неї, сідаючи між ніг фамільяра. Він поцілував внутрішній бік стегна Рена і відчув табун мурашок, що пробігли його шкірою. Повторивши цю дію на іншому стегні і залишивши пару багряних слідів, він одним рухом стягнув з нього боксери. Набряклий і налитий кров’ю член Рена притулився до живота, виділяючи предеякулят. Ніл провів язиком по всій довжині, викликаючи хрипкий стогін з рота Рена. Нат став повільно смоктати голівку, граючись язиком з уретрою хлопця, постійно натискаючи на неї язиком. Рен простогнав ще голосніше. Веснінські узяв у руку свій орган, стискаючи його і грубо рухаючись по всій довжині. Рен мало не задихнувся, видаючи протяжний стогін, коли Нат різко взяв його повністю.

– О, диявол… – простогнав він.

Натаніель поклав вільну руку на основу члена Рена, роблячи характерні рухи туди й сюди, одночасно смоктаючи решту і рухаючи іншою рукою свій прутень. Ворон уже видавав найгучніший стогін. Нат відсторонився на кілька секунд і прошепотів:

– Silentium.

Він знову взяв Рена повністю, втягуючи щоки. Фамільяр запустив свою руку у волосся Натаніеля, допомагаючи йому насаджуватися.

– Я зараз … зараз закінчу, – уривчасто сказав Рен. Нат відчув, як член трохи набух над його язиком, відсторонився на стільки, щоб тільки голівка залишилася в роті, а потім Рен кінчив. Зробивши ще кілька рухів рукою по своєму органі, Натаніель фінішував собі в руку. Він підвівся на ноги і витер рота тильною стороною долоні. Натягнув боксери назад і спиною плюхнувся на ліжко, втомлено зітхаючи.

– Спати хочеться, – тяжко повертаючи язиком, сказав він, а потім повернувся до Рена. – Це нічого не означає?

– Аж ніяк.

Тепер Рен був певен, що це не кохання. Це було лише одноразове бажання, яке вони успішно задовольнили.

 

***

 

Зависаючи в бібліотеці вже годину, Ніл так нічого і не знайшов. І який біс смикнув його шукати такі речі в університетській бібліотеці, в оточенні купки ботанів? Зараз, сидячи в оточенні схиблених на науці зануд, які навіть уночі готові зубрити купу матеріалу, великий відсоток якого їм сто відсотків не знадобиться в майбутньому, Ніл з кожною витраченою хвилиною все більше і більше виходив з себе. Вже через кілька хвилин, він роздратовано закрив чергову марну книгу і втомлено зітхнув.

– Аргх, як же я це все ненавиджу, – Ніл нервово провів рукою по волоссю. – Всі ці літописи, євангеліє чи що там у них, демонології та інше лайно, написане людьми, які навіть нічого не знають і ніколи не бачили бодай чогось надприродного, повного марення. Аби у щось вірити і прикриватися “лжебогом” за будь-якої зручної нагоди. Але це їхня справа, нехай роблять, що хочуть. Чортове пророцтво, чортів Джек, чортові люди. Як же все це набридло! – остання фраза була явно сказана голосніше, ніж належить, за що на Джостена одразу зашипіли незадоволені відвідувачі. – Собі в сраку пошикайте!

 

“Добре, остання книга і я звалюю. Ну його нахрен.” 

 

Діставши наступну книгу в його досить великій стопці, він подивився на її назву: “Сабріна, маленька відьма”.  

– А це сюди як взагалі потрапило?!

 

***

 

Гуртові двері з гучним гуркітом зачинилися, ледве утримуючись, щоб не розлетітися в тріски. Ніл із силою жбурнув свій портфель на підлогу. Юн одразу ж видерся з шафи і натхненно побіг обнюхувати її. Ніл лише відмахнувся від нього. Істота засмучено забурчала.

– Зараз не до тебе, Юне.

Чудик похнюпив голову і погупав назад у шафу, сумно заскигливши. Ніл відчинив вікно і закурив. Гіркий дим миттєво наповнив легені, обдаровуючи хоч якимось спокоєм. Багато всього. Дуже багато всього навалилося на Джостена. На два фронти працювати складно. Це дивне пророцтво, Джек, Моріями. І все одразу й одночасно. Ще й Міньярд постійно дошкуляє. До ворожки не ходи, очевидно – спокій у його житті явно далеко за горами.

– О Сатана, – Ніл застрибнув на підвіконня і заплющив очі. – Чому мені здається, що мою білу смугу життя хтось вдало знюхав? І взагалі, чому саме я маю розгрібати та розгадувати цю херню, як чортів головний герой книги. Хоча кому, як не мені цим займатися?

Його роздуми перервав гучний стукіт у двері. Джостен розплющив очі і прислухався у бік звуку. Юн також висунув голову з шафи.

– Дивно, я нікого не чекаю… Так, ну це точно не хтось із Лисів. Метт і Сет вмотали в кафе разом із дівчатами, Кевін та Ендрю напевно на стадіоні. Нікі швендяє в торгівельному центрі, а Аарон зависає в бібліотеці, Ніл сам бачив, як останній зависав за одним із підручником з анатомії. Тоді хто?

Джостен неквапливо рушив до дверей, намагаючись якомога безшумніше підійти. Серце бігунка підказувало, що настав час стрибати з вікна. Та яке вікно, Ніле, ти що, взагалі пришибнутий? Третій поверх. Внутрішній діалог не склався, а страх уже поступово охоплював хлопця з ніг до голови, занурюючи у темну безодню. Зберися! Ніл стиснув кулаки, здається, до посиніння, і, нарешті, смикнув ручку дверей. Нікого.

– Що. – здивовано дивився у дверний отвір Джостен. – Мені ж не здалося, що хтось постукав у двері?

Юн, що все ще виглядав з шафи, помахав головою.

– Дивно…

Ніл уже хотів піти перевірити, хто ж це так пожартував, але мало не спіткнувся про щось, що лежить прямо перед дверима. Він опустив погляд і вивчаючи поглянув на предмет. Це виявилася величезна товста чи то книга, чи то блокнот: у чорній шкіряній обкладинці, трохи погнутій й скрученій від старості, в деяких місцях здерта фарба; жовті листи, що віддають запахом старовини, вказуючи на явно великий вік, та величезний червоний напис “Мемуари професора Миколи Крауча”. Що це за книга? Хто такий Нікола Крауч? Хто її підклав? Хтось допомагає Нілу? Але навіщо комусь допомагати йому? Стільки запитань і знову жодної відповіді.

Ніл нахилився, щоб підняти книгу, але його руки різко відштовхнули. Юн підвівся між ним і мемуаром, глухо загарчав. Джостен знову спробував дотягнутися до предмета, та істота знову не дала йому це зробити.

– Чого ти хочеш? – сердито гаркнув Ніл. – Просто дай мені взяти цю чортову книгу!

Юн роздратовано пирхнув і закрутив головою.

– Та що з тобою?! – Ніл повторив ривок і нарешті схопив мемуар. Потужна енергія відразу накрила хвилею все тіло юнака. Вона була настільки потужною, що змогла приголомшити і засліпити його на кілька секунд. Після оглушення пролунав гучний дзвін у вухах, Ніл сильно заплющив очі і прикрикнув від такої величезної сили. Але Джостен бачив і відчував багато сильних та потужних енергій за все своє життя. Але це була не така. Ця була настільки темною, що кімната раптом занурилася в непроглядну темряву. Піднявся сильний вітер, демонічним голосом нашіптуючи:

Mortem. Silentium. Malum. Mortem. Silentium. Malum. Mortem. Silentium. Malum.

 

Голос все продовжував і продовжував це повторювати. Ніл упав на спину, стискаючись якнайбільше і судомно затикаючи вуха. Але голос продовжував бити набатом по голові, здавалося, він став ще гучнішим, проникаючи прямо в голову. Вітер підхопив Юна і закружляв його по кімнаті, несучи з собою. Голос почав нашіптувати якесь заклинання. Ніл щосили намагався почути хоч щось, але луна і шум тремтячих вікон ускладнювали процес, змушуючи хлопця корчитися від болю, як від найпотужнішого закляття.

 

… viri civitatis illius filii Belial id est absque iugo 

sermo Velial venit in eum, cubitum duxit et non excitare mox…

 

Все стихло так само, як і почалося. Немов по клацанню кімната знову занурилася в тишу. Голос стих, ніби його ніколи й не було, вікна перестали тремтіти, а вітер віднісся в далечінь через відчинене вікно. Ніл повільно відтягнув руки від вух, розплющив очі і тяжко проковтнув, намагаючись змусити внутрішню нараду піти.

– Ну і що це, твою мать, було? – Нерівно дихаючи поцікавився Ніл. Юн самовдоволено пирхнув, усім своїм виглядом кажучи: “А я попереджав” і зник у шафі, залишаючи Джостена наводити лад і в кімнаті, і в голові.

 

 ***

 

Веліал – один з останніх занепалих ангелів. Вважається найсильнішим занепалим ангелом, що перевершує навіть Люцифера. Виступає в ролі спокусника людини, яка спокушає до злочину. Цей демон зазвичай з’являється в прекрасному поставі, він лютий і лицемірний, але його юний, прекрасний, чарівний образ змушує в цьому сумніватися.

У «Гоєтії» демон описаний як шістдесят восьмий дух, який має титул короля. Згідно з гримуаром, демон з’явився до Люцифера. На небесах був чи не найсильнішим ангелом. Під його керівництвом перебувають 50 легіонів демонів. Вважалося, що Веліал командував 88 легіонами демонів по 6666 демонів у кожному. 

Перед магом, демон, згідно з «Гоїтією», з’являється у вигляді двох прекрасних ангелів, що сидять на вогняній колісниці, і має приємний голос. Але вже давно спростували цей “міф”. На даний момент вважається, що він приходить на заході сонця у вигляді високої людини в чорному балахоні, тримаючи в руках рубіновий меч і обмазаним амортенцією медальйоном, за допомогою якого, він заманює до себе жертв.

Також Веліал є богом розпусти, хаосу та руйнувань. Здатний знищити не лише Сатану, а й самого Бога.  

 

“Inimicitiasponam inter te et mulierem, semen tuum et semen illius. Ipse te percutiet incapite et confodere te in talo…”

 

Переклад:

 “І ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між насінням твоїм і між насінням її; воно буде вражати тебе в голову, а ти жалітимеш його в п’яту”.

 

“urbani, pravi homines”. 

 

Переклад: 

“мешканці міста, люди розпусні”.  

 

sermo Velial venit in eum, cubitum duxit et non excitare mox, et cum evigilaverit nemo, bene faciet…

 

– Ось! – радісно вигукнув Ніл. – Це воно!

 

“Слово Веліала прийшло на нього; він зліг; і не скоро прокинеться; а коли прокинеться; нікому не приборкати …” 

 

Значить, це було не заклинання, а пророцтво … Це багато чого пояснює. Але зрозуміло лише одне, якщо Джек має рацію, то…

Нам кінець.