про травень, занадто гучну музику і перший поцілунок

в травні вечоріє пізно – вже за десяту годину вечора перевалило, а небо все палає рум’янцем, ніби хтось нашепотів йому компліментів на вушко. щоправда, весняне тепло тягнуло за собою неприємні наслідки у вигляді щорічних іспитів, до яких єсен і намагався підготуватися. намагався тому, що в сусідній кімнаті якісь невеликого розуму особистості влаштували вечірку під хард-метал. або не хард-метал, нахіба йому той жанр клятий – що б то не було, воно не давало запам’ятати ні єдиного слова.

бог любить трійцю, і єсен просив стишити музику рівно тричі, до того ж з такою впертістю, ніби за це йому платять гроші. втім, міг би і не рипатися, бо тихіше не стало ні на децибел. можна було б розізлитися, заскрипіти зубами і поскаржитися куратору, але відчувалося чітко: це так само не допоможе. тому єсен закотив очі, кинув потрібні конспекти та підручники у вимучений життям чорний шопер і взяв напрямок до кімнати даниїла.

двері, як завжди, не замкнені; по кімнаті, як завжди, неначе пройшовся ураган. даниїл зовсім не виглядає стурбованим прийдешніми іспитами – він самовдоволено всміхається власному поцяткованому ластовинням відображенню у дзеркалі і невдоволено обсмикує на собі футболку queen. коли побачив, купив у секонді, навіть не примірявши, а тепер виявляється, що вона закоротка. майже клятий кроптоп.

незважаючи на бездротові навушники у вухах, на гостя даниїл реагує одразу – усмішку тягне ще ширше, так, що можна роздивитися, як праве ікло трохи наїжджає на зуб попереду.

– що, єсенчику, не дають тобі спокою?

єсен пропускає власне спотворене ім’я мимо вух і змучено зітхає, буквально падаючи на чуже ліжко і дістаючи-таки з шопера підручники.

– та це жахіття якесь. хто ж знав, що через стінку від мене житимуть якісь особливо буйні?

смикнувши плечима, даниїл лише тихо сміється: незважаючи на музику в навушниках, співрозмовника він чув прекрасно, при цьому встигаючи ще й гармонічно рухатися в такт пісні.

– тобто мене ти до розряду особливо буйних не записуєш?

єсен не хоче цього визнавати, але його погляд прикутий не до сторінок книги, як мало бути вже давно, а до плавних рухів даниїла; до його стрункого тіла; до оголеної смужки шкіри між ременем джинсів та краєм футболки. цей погляд, безперечно, даниїл відчуває, проте не каже нічого.

– ти принаймні не вмикаєш ту гидоту на максимальну гучність.

губи кривить дещо знічена посмішка – добре, що хоч лице не палає. слів не вистачає, щоб собі принаймні зізнатися в тому, що даниїл є тою людиною, через яку щось невиразне щемить в грудях – здається, щось подібне відчувають закохані?

– це моя єдина перевага? – зводить брови даниїл, але одразу ж посміхається грайливо.

це треба було спитати принаймні для того, щоб побачити, як єсен ніяковіє сильніше за всіх першокурсників разом взятих. здається, він серйозно замислився про переваги даниїла.

– та ні ж… ти…

– гарно цілуюся! – підказує даниїл, приземляючись поруч на ліжко і не без задоволення спостерігаючи за реакцією єсена.

– ну і звідки мені це знати? – пирхає єсен, здмухуючи з очей біляву гривку.

даниїл вмощується на ліжку і знову веде плечима, мовляв, нізвідки – тільки зараз до єсена обличчям повертається, в блакитні очі заглядає, ніби намагається там щось невидиме розгледіти.

– то тобі потрібні докази?

в даниїла гарне лице – гострі риси, яскраві очі та візерунки веснянок. а ще насмішливий погляд, від якого навіть язик починає заплітатися. проте природна впертість вже не дає спинитися – от трясця, гальма заклинило.

– а якщо і так?

повторювати двічі єсену не доводиться – даниїл трохи нахиляється вперед і цілує палко, пристрасно, глибоко. пальці вплітає в біляве волосся, поки друга долоня лягає на талію. єсен на поцілунок палко відповідає, навіть не замислюючись.

губи даниїла віддають гіркотою цигарок “прилуки”; губи єсена мають легкий присмак кави без цукру та молока.

вони цілуються, поки не забракне повітря в легенях, поки серце в грудях не закалатає вдвічі швидше норми – легкий коктейль з пристрасті та ніжності, приправлений тою іскоркою, що проскочила між ними.

відсторонюючись, даниїл сміється та легенько прикусує єсена за нижню губу.

– тепер віриш?

єсен вірить на всі сто десять відсотків, але все одно тягне даниїла на себе і цілує знову.

просто для впевненості.