Про пісок

Я сиджу на піску

і дивлюсь на життя,

що стікає крізь пальці вниз.

Повертаючи голову,

я дивлюсь в небуття,

в монотонність піщаних риз.

Всі зернини в руці,

то дарунок небес,

та не довго триматимусь їх.

Вони падають вниз,

і з бажанням чи без,

швидко сипляться з рук моїх.

І в той час, коли нас

забере океан,

простягаючи руки свої,

є піщаний каркас,

дивних цих берегів,

Я залишусь сидіти на нім.

Ці сипучі піски,

що лежать навкруги,

це єдине, що бачив я.

Ці крупиці несе в океан течія,

вони схожі на моє життя.

Мою думку заповнюють сизі піски,

що так схожі на роки мої.

Вони теж не мовчать,

вони хижі й складні,

як долоні моєї руки.

Оригінал

I’m kneeling on a beach

watching my life slide

through my hands returning to the ocean

blue like grains of golden sand

The grains I hold are plentiful

each one is like a gift.

But I can’t hold on forever,

they’re falling far too swift.

In time, we’ll all be swallowed up

by waters cold and clear

, but ’till that day we tightly cling

to that which we hold dear.

This crumbling beach around me

is all I’ve ever known.

The sand lost in the ocean is

no different from my own.

I think about the sand around me

as I cling to my youth

It’s course and rough and irritating,

but here, it’s soft. And smooth

взято для перекладу з відео https://www.youtube.com/watch?v=axYc-NpvZWg

коментар https://www.youtube.com/channel/UCjB7usfiZesx8xp04tVqxxA

і поки автор ледь не божеволіє від сесії ( жартую, я переживаю тільки через 1 екз), але все ж дуже вигораю із середини . Вірш публікую…. ну тому що ти ж майбутній перекладач, встидно ні разу за життя вірш не перекласти