Фанфіки українською мовою

    -Зітріть пам’ять,- Пірс роздратовано відштовхує стілець, встаючи.
    -Але він пробув у кріогені надто довго,- застерігає лаборант, протираючи підбиту Солдатом руку.
    -Зітріть йому пам’ять і все спочатку,- холодний вирок. Пірс був непохитним.

    Брок знав, що це значить. Але раніше він цього не бачив. Джек Роллінс постійно ,,охороняв” солдата під час цих процедур та по секрету розповідав командиру, які жахи відбуваються у лабораторії. Що насправді криється за вбивчим холодом Зимового солдата та чому насправді його очі такі пусті і наче постійно наповнені слізьми.
    Рамлоу переглянувся з напарником, той опустив очі, зазвичай беземоційне обличчя хворобливо зблідло. Командир сам заскрипів зубами, бо по спині пробігли мурахи.

    ,,Що відбувається? Що за скорбна покора?”

    В тихій паніці стріляв очима по підлозі, мразотно спокійним обличчям лаборантів і тирана Пірса…І раптом втупився поглядом прямо у очі Солдата. Серце перевернулося, пропустило кілька ударів і закалатало десь у шлунку. Рамлоу занудило. Це було наче його кохання до болю з першого погляду, тільки кохання до слабкості й беззахисності. ,,Врятуй мене, прошу!”

    Щось з голосним клацанням перемкнуло всередині Брока, він відкрив для себе новий відтінок людського болю. Таким болем не хотілося насититися.
    Солдат дивиться на нього з благаннями,але без надії.Його очі…. Глибокі блакитні озера, мокрі від сліз, що самі собою навернулися. Переповнені страхом, болем та німим:,,Будь ласка, не треба”. Мабуть, Солдат би це і сказав, якби до рота йому не запхали затичку, яку він слухняно затис між зубами. Мабуть, що б не так голосно кричав чи не проковтнув язик.
    Зараз ця машина для вбивств як ніколи виглядала людиною. Нещасною, закатованою до безсилля, скаліченою людиною. ,,Маленький бідолашний Бакі”.

    ,,Ми забули хто він…Ми забули , що він людина…Хоча ні, ми забули, що він особистість…”

    Чому серед усіх людей у цій кімнаті Солдат вчепився поглядом саме за нього, за Брока? Бо він Командир? Чи може тому, що він тут єдиний боєць без зброї ? Чи тому, що відчуває щось всередині Рамлоу? Занадто багато ,,чому?”

    У Брока було мало часу, щоб думати. Поки він отямився після погляду Солдата, того вже вклали на крісло, а до голови зі зловісним тріском наближалися лапи електрошокового апарату. Він тремтить. Солдат тремтить та важко дихає. Брок був готовий заприсягнутися, що через шум лабораторного обладнання почув тихі схлипування.

    Час обігнав думки горе-командира.
    Повітря розрізав голосний,придушений нестачею повітря крик, що ніби витискав мізки Брока зсередини. Крик що не містив у собі нічого, крім пекельного болю. Залізна рука Солдата голосно затріщала.

    Рамлоу завмер. Не дихав, не кліпав очима. Пірс наказує йти, а Брок не може.Вірний доберман перестав слухати хазяїна, скинувши невидимий нашийник.

    Згадалося власне життя, власний біль, власні сумніви. Зручна та завжди вдала робота з Солдатом, його спокій та слухняність. Не зрозуміло, чому саме тут і зараз. Спогади швидко промайнули в голові, не затримуючись навіть і одразу ж перетекли у набридливо-нудотне: ,,Заради чого, заради чого, заради чого?”
    Дійсно, заради чого, він, Брок Рамлоу, тоді вступив у Гідру ? Заради чого загалі ступив на напівкримінальний шлях? Заради чого взагалі це все?
    Такі сентиментальні думки не були властиві Рамлоу. Він завжди вважав їх чимось дурним та нікчемним. Тому розчарування швидко перейшло в агресію. З самого початку і Гідрі знали, що у Брока Рамлоу ще той angry issues…
    -Ні, досить !,- гаркнув наче сам собі, заряджаючи кулаком в найближчу стіну. Лаборанти розбігаються, наче сполохані таргани. Роллінс спереляку стріляє в повітря, ніби попереджує:
    -Командире, що ви робите? Я буду стріляти, якщо ви зараз не підете за паном Пірсом!
    Пірс хапає Рамлоу за лікоть та тихо питає:
    -Вам погано, командире Рамлоу? Схоже, наша робота над циєю зброєю вас занадто вразила…Пробачте.

    ,,Лицемірна сволота….”

    А Солдат кричить. Голосно кричить, вже захрип, вже кров виступила на губах. На фоні цього пекла голоси Роллінса та Пірса губляться, все це виглядає як пекло або божевільня. Насправді Брок не міг чути більше нічого, тільки ці крики. Бо в цих криках він бачив свою провину, наслідок своєї дурості та бездіяльності.Вперше в житті він,Бінго Брок, засумнівався та розчарувався в самому собі.

    Скільки Рамлоу вбивав за своє життя…Скільки калічив, скільки знущався…Він любив біль, він ним насолоджувався. Садист, справжній мисливець та боєць.
    Але те, що він щойно побачив,те, що зараз чув…Воно не було цим болем, який він любив. Це було щось страшніше. Зимовий наче чує думки Брока, починає колотити ногою по підлозі і кричить ще сильніше.

    ,,Порядок через біль…Порядок приходить лише через біль! Але ж тут болю повно, а порядку зовсім немає!”

    Рамлоу навіть не зрозумів, що останню фразу викрикнув вголос.
    І стало гидко. Пірс дивився на Рамлоу так само, як хвилин п’ять тому дивився на Солдата: як на шмат м’яса,як на іграшку,як на свою власність. Із зверхнім розумінням та награним співчуттям. Господи, на кого він весь час працював…
    А Бакі все кричав та здригався від електричних розрядів.
    -Досить, зупиніть процедуру!,- Брок затулив собі вуха,- Зупиніть, мені треба дещо сказати!
    -Досить, Рамлоу. Процедуру зараз неможливо зупинити. Вийдіть геть та заспокойтеся.
    -Ні!,- Брок вихопив ніж. Немає вибору. Просто ще одне вбивство заради порядку. Порядку через біль.

    Пірс гаркнув:
    -Денейтралізувати!!!,- і саме тоді скінчилася ціла епоха. Скінчилася епоха злісної Гідри.

    Брок був готовий до того, що зараз впаде замертво від кулі в лоба, яку випустить Роллінс зі своєї гвинтівки. Але Джек не стріляв. Опустив зброю та дивився на Командира з розумінням та собачою вірністю. Вірний добрий Роллінс, справедливий та суворий, але такий покірний….

    Зате інші радо почали стрілянину.
    Прилетіло у плече, Рамлоу скрикнув, але на ногах втримався.Гвинтівки, якими охороняли солдата були заряджені легкими калібрами, що мали спричиняти більше болю, ніж фізичної шкоди. Високий больовий поріг Брока тут його рятував.

    Одним махом кинувся вперед, як змія, перерізав Пірсу шию, наче блискавкою вдарило Капітана Гідри.
    Фонтан крові прямо в обличчя лише додав азарту. Брок став ніби акула, що відчула кров…

    При цьому впіймав дві кулі прямо у вухо(ще б трохи і пробило б скроню) та живіт. Тіло швидко слабшало та боліло. Рамлоу закусив губу до м’яса,потім розійшовся кулаками. Скрутив одного, потім іншого відкинув, третьому розквасив обличчя ногою. Набігли нові охоронці.
    Вихопив з-за поясу Роллінса, що прикривав зі спини, шумову гранату, зубами витяг чеку та кинув свій та Солдатів порятунок в куток лабораторії. Джек ледве встиг потягнути Командира вниз та прикрити залізні двері до сусіднього приміщення.

    Вибух. Ударною хвилею вибило сумніви та неадекватний адреналін. Електроблендер затріщав та затих. Солдат кричати перестав, схоже, його теж оглушило. Купа обм’яклих тіл лежить на підлозі.
    Рамлоу схопився першим,забувши про власні поранення, підбіг до Солдата. Той бився в припадку.На підлогу з шумом впав кляп. Зимовий ногами вдарив по підлозі, здригаючись всім тілом з голосним:,,Аргх!”,- ніби струсив з себе залишки електричних розрядів.Раз, другий,третій.Важко вхопив повітря сухими скривавленими губами з хворобливим полегшенням, ніби його щойно знудило.
    Брок присів коло Солдата, не зміг стримати тихий стогін: його добряче нашпигували кулями,просякнута кров’ю футболка бридко липла до тіла.
    -Роллінс, дай води…
    -Командире, треба дістати з ваших ран кулі…
    -Не зараз, Джек!,- Брок наче соромився власної жертовності та дурості,- Дай йому води, хоча ні, я сам!,- вихопив у напарника,а тепер і товариша по зраді й дизертирству вже відкриту пляшку та почав відпоювати постраждалого, бурмочучи:
    -На, на води…Тихо-тихо, я знаю… Захлинешся так, обережніше. … Пий, пий Солдате…Уже все добре, все добре , не бійся мене,я з тобою…Бакі…- а той що, боявся? Схоже що так, бо тремтів усім тілом та втиснувся у крісло так, ніби хотів, щоб воно його проковтнуло. Його світ теж зламався. До того ж, пам’ять схоже відбило трохи, це було видно по його туповато-розгубленому погляду очей.

    Обличчя Брока було все у крові Пірса і його власній. Його скривавлені руки смерділи смертю та зрадою. Але зрадили не його, Солдата, зрадили когось іншого. У світлі лабораторної лампи, з оскаженілим від болю та шоку очима Рамлоу був схожий на божевільного чи якогось демона без рогів. Але зараз він здавався Бакі найкрасивішим та найдобрішим. Найпрекраснішим на світі. Найкращим Командиром. Єдиною ниточкою, що незмінно лишалася з ним, Солдатом та зв’язувала його з реальністю, не зважаючи на стирання пам’яті. Бо Брок завжди забирав біль.Наказував чітко та ясно,що і як робити. Щиро хвалив та підтримував. Бінго Брок.

    Роллінс підійшов до тумби з бинтами, по дорозі пнувши ногою одного з лаборантів, дістав з шухляди чистий рушник. Завмер. Обдивився лабораторію: кров, вм’ятини від вибуху…Та картина маслом: Командир, ледве не плачучи , поїть живу зброю водичкою, сам ледве не втрачаючи свідомість від ран. Що сталося? Що сталося за ці десять хвилин?

    ,,Це якесь божевілля”

    Ще десять хвилин тому все було нормально. Ще десять хвилин тому у них була робота, трошки небезпечна, але вона була. Була классна команда та статус. Був суворий та сильний Командир Брок Рамлоу, що нікого не щадив. Був Зимовий Солдат- їх жива зброя, з якою команда чудово працювала.
    Але й були страшні та неприємні процедури заради блага людства.
    А тепер що? Все знищено. Одним рухом Командира.
    Чи, Командир насправді нічого не знищив, лише зняв рожеві окуляри зі своїх очей та з очей Роллінса? Наче в підтвердження рефлексії Джека погрозливо заскрипів електро-тортурник.
    Солдат хрипло,злякано скрикнув та кинувся прямо Броку в обійми. Точніше, зіскочив з крісла та впав на підлогу поряд з Командиром, притискаючись головою до його плеча, наче пес, що лащиться. Рамлоу скривився, стримуючи стогін болю та погладив Бакі по голові:
    -Все добре, ця штука тобі більше ніколи не зробить боляче. Ніколи.

    ,,Це провина усіх. І моя теж”

    Роллінс підійшов ближче та став витирати голі, мокрі плечі Солдата від холодного поту :
    -Треба його привести у порядок та одягнути. Потім обробити вам рани.
    -Роллінс!,- хрипло гаркнув Брок,- Сюди в будь-який момент може вноситися підкріплення!Не самій мною командувати! Весь штаб збіжиться! Я його одягаю і ми тікаємо. А ти, Джек…Ти знаєш, що робити. Ти гарно зіграєш жертву, я впевнений.
    -Ні, Командире, я маю піти з вами.
    -Це мій наказ. Ти потрібен мені тут. Як рушниця, що вистрілить в кінці вистави.
    -Так точно, Командире,- Брок забрав рушник у Джека з рук та обережно став витирати мокре волосся Солдата, а обличчя його світилося дивним, зовсім незвичним для нього виразом співчуття та ніжності. Джеку здавалося, що це сон або паралельна реальність. Хоча і до нього Брок теж подобрішав:
    -Джек, тут ще лишилася вода, тобі треба? Ти не поранений?,- м’який погляд, тривожний. Тигрові очі Брока віднайшли новий відтінок емоцій.
    -Ні, я в нормі, трохи голова болить після вибуху….

    ,,Їм обом набагато гірше”

    Брок погладив Солдата прямо по червоній зірці на залізній руці:
    -Стояти можеш? Ну то вставай, нам треба вшиватися звідси…
    -Командире…Від вас дуже пахне кров’ю…,- У Солдата не було закінченої думки. Він просто говорив те, що думав, цитуючи очевидні факти. У нього дійсно були великі проблеми з мисленням.
    -Я поранений, Солдат, сильно поранений. Але ми впораємося,- Брок ніби робив словесну афірмацію для себе, для Джека , для Солдата, та для чогось, що зависло у повітрі. Але високий больовий поріг не рятував від втрати крові. Рамлоу відчував, як обливається холодним потом, як тіло стає важким та холодним,- У нас дуже мало часу. Джек, швиденько готуй виставу! Солдат, тримайся коло мене, ми йдемо до західних воріт…Вдягайся у свою форму по дорозі, нічого світити торсом,- підійшов до Джека, дістав із тумби ампулу з адреналіном, приклав до плеча. Легенько здригнувся після того, як поршень клацнув , вводячи речовину в кров,- Все, тепер жити буду…Мабуть…,- узяв Солдатову форму, розправив її та надягнув на ,,зброю” , з якимось неадекватним старанням затягуючи ремені, наче підтверджуючи ,,Ти повністю мій, Солдате, ми все робимо правильно, я все виправлю”.
    Брок уже розвернувся, щоб йти, бо розумів, що наверху гідрівці от-от роздупляться та підіймуть тривогу. Дивно, що вони вибуху не відчули.
    Та Роллінс вхопив Командира за лікоть:
    -Брок…,- вперше назвав Командира по імені.
    -Слухаю.
    -Я у вас вірю. Бережіть себе,- кивнув на Солдата,-І його теж. Я не розумію, для чого ви це робите…Але я вам довіряю.
    -Молодець, Роллінс,- Брок криво усміхнувся, чи то скривився від болю.
    Джек міцно обійняв Командира, так, щоб не зачіпати ран. Власний одяг швидко набрався Брокової крові. Це лякало до чортиків. Але була надія на підготовку та фізичні дані Рамлоу. Він був більш життєздатний за середньостатистичну людину. Звісно до Солдата йому як до неба рачки, але і від однієї кулі він помирати не стане. Наче читаючи думки Роллінса, Брок обійняв того у відповідь:
    -Ну що ти нюні розпустив, напарнику, все буде чудово, мені ще Роджерса ловити!!!,- ага…Наче він ще зможе колись бути в Гідрі…Наче йому не доведеться шукати допомоги і підтримки у Стіва. Наче він не поставив хрест на усьому, до чого йшов багато років.

    ,,Нічого не буде як раніше”

    Двері до лабораторії голосно зачинилися і Роллінс спостерігав за двома високими фігурами, що,хитаючись та тримаючись одна-за-одну, йшли по підземному коридору. Ось вони зникли за поворотом, тільки було видно, що Брок нахилився, кашляючи кров’ю.

    ,,Хоч би обидва вижили…Інакше все це дарма…”

    Джек стиснув кулаки , розвернувся, ніби і не було тут ніяких прощань і страхів. Почав готувати реквізит для свого спектаклю.

    Перевірив, чи всі в приміщенні достатньо у відключці,чи достатньо наляканим та постраждалим він, Роллінс, виглядає, чи залишилися сліди їх з Броком домовленості…
    Та ні, нічого не лишилося. Навіть розплющені після смерті очі Пірса не могли бачити нічого зайвого.

    Іронія яка, га? Точніше, кривава сатира.Хоча він, Джек, просто другорядний персонаж у цій драмі.

     

    2 Коментаря

    1. Mar 4, '23 at 02:26

      Ура, я нарешті сіла прочитала те, що ви мені в тт кинули!
      Брок і Бакі тут наче соулмейти) Дуже цікаво, що буде далі та як складеться ї
      ня доля та доля Роллінса.
      Дякую, чекатиму продовження🤲💗

       
      1. @Floral CaptainMar 7, '23 at 22:03

        Щиро вдячна за фідбек!!! Буду старатися з усі
        сил та писати далі<3
        З приводу теми соулмейтів- я дуже її люблю і робила уклін на неї, рада, що це відчувається, оскільки ї
        зв'язок слід розкрити 😉