рідлджоукс

джокер був худий. худий такий, що аж кістки боліли. рукою дригав безглуздо та невпопад. його тверда, шершава шкіра царапала, а рвані рани відкривалися, замазуючи член еда кров’ю. він був не проти – йому подобалося. він уявляв, що в брюса руки всі в мозолях, шершаві. заплющував очі, домислюючи замість джокера – бетса. джей теж був не проти. поки пальці нештона чіпали його найвразливіші точки, поки долонь їздила по, на диво, акуратному члену – джею було пофігу, кого уявляють замість нього. едвард ліз цілуватися невпопад, коли не просять – коли не треба. з джокером не було треба ніколи, але загадника це не зупиняло. він обціловував всі його шрами та посміхався, наче дурень. рвані губи облизував, язиком пихаючись. джокер йому дозволяв – не хотів, але дозволяв. ед тихо постанував, обпалюючи диханням все, що зажило та не вспіло. починав товкатись в руку скоріше – терпінням в сексі він пославитись не міг. джокера дивувало, як людина, що стільки років чекала на здійснення свого плану, не могла стриматись на звичайній дрочці. хоча, дивувало – це голосно сказано. джокера не дивувало нічого. йому було цікаво. був цікавий едвард нештон. той, що тільки-но кінчив в його долонь, стонучи прямо на вухо. “загадник” не був настільки загадковим – ні, зовсім ні. джей читав його, наче відкриту книгу, – але в ній були ще купа приписок карявим, незрозумілим почерком. він хотів вивчити почерк та розібрати їх, всі до однієї. тонкими пальцями він обволік долонь еда на своєму члені, заставляючи рухати рукою швидше, допоки сам не кінчив, забруднивши футболку нештона. дзвін кайданків стих, залишаючи двух психів в глухій тишині. рвано дихаючи вони двоє засміялись майже в унісон, утикаючись друг другу в плечі. джокер прикусив шию еда, залишаючи багряний слід та підняв його подборіддя, дивлячись в очі через розбите скло окулярів.
– хороший хлопчик, – сказав на видосі, вряди-годи цілуючи едварда першим.