Прототип 2 Prototype

-Я все уже знаю! Як і казав я про все дізнався.
-Бачу правда тобі не сподобалась. – походжаючи туди-сюди відповів Мерсер.
-Ти творець вірусу! Ти його розповсюдив! Ти вбивця! – Хеллер.
-Вони намагалися мене вбити. Ну і по правді вбили як ти уже знаєш. Я був розлючений! Всі мої роботи, всі мої досягнення…Я посвятив цьому усе моє коротке життя, а вони просто позбулися мене і привласнили мій винахід.
-Через тебе загинуло багато людей, в тому числі і моя дружина.
-Я дуже співчуваю. – Алекс глянув на Джеймса і тут же опустив голову. – Мені справді шкода…Ще тоді я хотів усе це зупинити, допомагав знищувати вулики з найбільш небезпечними монстрами, але зараження відбувалося надто швидко і все, що я робив виглядало нікчемним.
-Це було тоді, а тепер ти знову розповсюджуєш вірус, але на цей раз спеціально. Навіщо? Знаєш скільки я вбив нам подібних?
-Ти знищив мої плани…але я не покараю тебе за це! Ти ж знаєш як ти заразився?
-Що?
-Це був я. Я тебе створив заново! Ти славний хлопець. І ти мені сподобався. Думав разом ми зможемо досягти багатого. Інші, з якими ти уже познайомився були створені лише, щоб зробити тебе сильнішим і кращим. Я знав, що не помилився у виборі. Ти виправдав мої очікування.
-Я так і не можу зрозуміти твоїх мотивів. Навіщо тобі це зараз робити? Той район уже заражений, але його очищували! Ти знищував кожен раз очищувальні станції і руйнував мільйони життів.
-Хоча я поглинав усіх цих людей, монстрів у моєму серці була пустота і самотність. – Алекс наблизився до Джеймса. – Тут. У твоїх грудях ще б’ється людське серце. – Алекс простягнув долоню до місце на грудях Хеллера, де розміщувалося серце.
Джеймс не зміг відвести погляду від його погляду сповненого пронизуючого жалю і розчарованості. Алекс не відводив погляду, а долонею піднімався до шиї Джеймса, де намацав його сильний пульс сонної артерії, продовжив рух і зупинився лише на його потилиці…
-Ти знаєш, що я в тобі знайшов? – промовив Алекс. – Ми з тобою схожі. Думаю тепер ти це теж розумієш…
-Ти не повіриш кожен, кого я переслідував говорили мені те саме: “Тепер я знаю, що Мерсер в тобі знайшов! Ти такий же впертий!”
-Ось бачиш ми нічим не відрізняємось. – Алекс простягнув другу руку до обличчя Хеллера і звів брови.
Джейсон лише стояв, очікуючи атаки від Мерсера, але на його здивування удару не було. Натомість Алекс обняв його міцно-міцно, що той аж закрив очі від задоволення. Коли Алекс наблизився до губ Джейсона, щоб поцілувати той його зупинив ударом лезами. Алекс лиш здивованим поглядом провів Джейсона, коли його тіло більше не підкорялося йому.
-Ми будемо разом… – сказав Джейсон, остаточно поглинувши Алекса.