Протистоння

Паличка з глоду сильніше вдавлювалася в пульсуючу вену на шиї Поттера. Сині,  палаючі холодним полум’ям рішучості очі вдивлялися в темну від злості зелень погляду суперника. Драко зневажливо піджав губи, коли паличка гриффіндорця втиснулась в його кадик. У незвичній тиші коридору чулися короткі видихи парубків: ні перший, ні другий не збирався опускати свою зброю. Обоє, закам’янівши від напруги стримуваної сили, були схожі на статуї, все більше примушуючи напружитися мимовільного свідка їх протистояння.

– Хтось йде! – крізь зуби втягнувши повітря, шепнув Забіні, напружено спостерігаючи за лютою суперечкою. – Драко! – зважившись на відчайдушний вчинок, він поклав руку на плече друга і стиснув його, сподіваючись, що той зверне на нього увагу.

Малфой не ворухнувся, ніби не помітив напруженої руки, не опустив паличку, так само як і Поттер, продовжуючи стримувати бажання зробити непоправну дурість, завдати болю.

– Якщо це Снейп, а це точно він, – Блейз визирнув з-за спин хлопців і невдоволено пожував губи,- то вас покарають!

Лоб Гаррі напружився, але він, стиснувши зуби, підняв вище голову на що Драко посміхнувся, розтягнувши бліді губи.

– Божевільні, о Мерлін! – змахнув рукою Забіні. – Уже близько! Вперед, повбивайте один одного в нього на очах! Це чудово позначиться на вашій репутації та на балах факультетів!

Стук підборів і шелест важкої мантії змусили Поттера і Малфоя прийти до тями, як по команді швидко опустити і сховати свої палички. За негласною згодою вони розступилися, продовжуючи випалювати один одного поглядом. Блейзу цього було достатньо, щоб протиснутися між ними. Тоді він благав Мерліна про одне: щоб ці двоє не просверлили дірку в його голові. Від того, як йому було некомфортно перебувати між двома вогнями, він нетерпляче переступив з ноги на ногу, і якщо Поттер його мало хвилював, то про свого кращого друга він турбувався так само, як і про престиж власного факультету.

Професор Макґонеґел з’явилася з-за рогу, ніби сова на гілці, стрепенулась, зупинившись перед учнями, і, глянувши з-під окулярів на хлопців, запитала:

– Сподіваюся, джентльмени, у такий пізній час ви вже прощаєтесь і збираєтеся розходитись по своїх кімнатах?

– Прощаємося, професоре Макґонеґел,- Гаррі подивився на жінку, і та підозріло прищурила очі.

– У вас все гаразд?

–  Пречудово, професоре,- відповів Малфой, дивлячись на неї таким же важким, як і Поттер, поглядом.

– Між кращими випускниками таке іноді буває, – чемно посміхнувся Блейз, не висловивши жарту: «Корона тисне обом».

– О так, розумію! — поблажливо посміхнулася професор. – Але прошу, щоб я такого,- і вона вказала пальцем на вирази обличчя хлопців,- більше не бачила. Свої інтелектуальні, мирні,- підкреслила вона,- бої влаштовуйте на заняттях.

– Певна річ,— кивнув Малфой, помітивши на собі зарозумілий погляд Поттера через блискуче стекло окулярів.

– Зрозуміло,- кивнув грифіндорець. – Ще дві хвилини і ми розійдемося!

Попрощавшись зі студентами, Макґонеґел пройшла між Поттером та Малфоєм. Темношкірий хлопець навіть захвилювався, щоб її не вдарило блискавкою, яку продовжували метати між собою хлопці. Грифіндорець знову глянув на свого суперника вже не так вороже, йому не хотілося виправдовуватися, але не висловитися він не міг.

– Я б ніколи так не вчинив! У нас з тобою домовленість! Тим паче пакостити тишком-нишком – це не по-грифіндорському,- зауважив хлопець.

– Саме так! У нас домовленість, Поттер! — піднявши підборіддя, підійшов до нього Драко, знову спопеляючи того поглядом, за яким приховував хвилювання про постраждалу дівчину. — Ніякої магії та приворотів! Через тебе Герміона тепер у лікарняному крилі! Чим ти її напоїв?! — Він перегородив рукою шлях Блейзу, який знову спробував стати між ними.

– Я цього не робив! – запротестував Гаррі. – Так, я маю перевагу, Малфой. Я її однокурсник, друг, тому ближчий їй ніж ти! — Гаррі навмисно вдарив у саме серце слизеринця. При цьому він знав, що після того, як Драко почав залицятися до  Герміони, вона з кожною новою зустріччю ставала задумливою, іноді усміхненою, потай щось згадуючи. Бачачи її такою, він зводився ревнощами, бажаючи наплювати на домовленість з Малфоєм щодо Грейнджер, але угода є угода. Кожен сам вибирає методи і засобі як закохати у себе, але не використовуючи магії та проворотного зілля. Все має бути чесно і до того ж: Герміона не повинна дізнатися про угоду, інакше програють обидва раз і назавжди. – Я б не наважився завдати їй болю!

Драко пом’якшав, повіривши Поттеру, скам’яніле тіло розслабилося, погляд не колов, але змушував триматися насторожі.

Гаррі нервував, представляючи дівчину поруч із Малфоєм. Незважаючи на вроджену гордість слизеринця і відстороненість, він якимось чином притягував до себе людей, наче магнітом. До того ж, за останні три роки став більш лояльним до таких, як Герміона, тих, хто не був чистокровним. Навіть спочатку поводився як справжній аристократ: був байдужим, але шляхетним по відношенню до неї, не кривдив і не ображав. Обнадіювало і вселяло більше впевненості лише те, що Гаррі з Герміоною мали довірливі стосунки, а ось рідня Малфоя ніколи не допустить, щоб єдиний спадкоємець обзавівся сумнівними зв’язками. Але незважаючи на це, вони зі слизеринцем якимось чином все ж таки стали суперниками.

Слухаючи і розглядаючи Поттера, у голові у Драко засіло лише дві фрази: “я б не посмів завдати їй болю” і “я їй ближчий”. Перша – змусила повірити в те, що Герміона мучиться не з його вини, друга породжувала нові ревнощі. Поттер їй ближчий. Від цього саднило душу та серце. Але Малфой не збирався здаватися. Він звик домагатися бажаного самостійно, своєю працею та завзятістю вибудовувати шлях до успіху. Але Грейнджер… вона була чимось більшим, ніж метою чи мрією. Чимось таким справжнім і відчутним, чого в нього, здається, ніколи й не було.

– Значить, дізнаюся, хто це зробив – прокляну! – відрізав Малфой, намітивши нову мету, і, розвернувшись, пішов у підземелля, не збираючись далі розмовляти з Поттером.

– Ух! Слава Мерліну! – видихнув Блейз, наздогнавши друга.

– Я не збирався його вбивати,- спокійно, навіть знудившись, уточнив Драко. – Якщо ти про це.

– Ну, круціатус ти ж хотів застосувати?

– Ти що, не бачив, що я хотів зробити? – усміхнувся той, поглядаючи на Забіні.

– Ага! – чорні очі відразу зрозуміли наміри друга, хлопець зашепотів, коли вони зайшли до кімнати, – хотів проткнути йому горло!

Малфой промовчав, тільки неоднозначно переглянувся з другом. Їхні сусіди по кімнаті вже були в ліжках, щось обговорювали і спробували втягнути у свою розмову хлопців.

– Я спати, – плюхнувся на ліжко Блейз.

Драко мовчки почав перевдягатися. Як тільки всі заснуть, він піде до Грейнджер, щоб переконатися, що з нею все гаразд і вона більше не страждає від зілля. Він більше не витратитб жодної хвилини, даючи фору Поттеру.