проміжок знакосталості

для них проміжок між ліжками — це межа розталості

вікно між зубів гієни — це проміжок знакосталості

вікно між зубів гієни, мов між кривавими шторами

відстань між ними — як між поетами та акторами

«мені подобається морфій твого забуття. справді

я залишаю це все тобі і тій підземній гранаті

що звалась ніби на «к»… згадати б букву останню…

останню… точно! гранаті, що називалась — кохання

мені подобається

дерево.

нівроку таке собі дерево

воно росте за вікном, між очей і за сценою

пускає коріння. мільярди мільярдів корінь

мені подобаються ночі, які ти називаєш — героїн

мені подобається героїн, який я називаю ночами

як чоловік, я будую

будинок

і брами,

щоб тих, прийдешніх, селити в будинок, а себе – за ґрати

чорнила плачуть грачиним медом

ха-ха!..

як смішно

я навіть уже не вмію

писати…

писати — хуйня! це може кожен нарік і дурень

зима… холодна зима… я йожусь…

«який ти похмурий»

мабуть, я похмурий: бо ж це наді мною повзають хмари,

немов таргани, чи…

ти мариш, поете

ти, курва, вже

мариш.

не можу піднятись. занадто вузька підлога

це точно безумство

скелети

у шафі Бога

подай мені руку, Ісусе! скелете, подай мені руку…

вікно у вікні

тихий вітер

твій голос

сука!

чому ти не вийдеш разом із моєю тверезістю

із пам’яті? із душі? із легень? із поезії?

знайди собі в комусь іще

ці трикляті притулки

тягнуся до дерева

дерево… дай ми’ пігулки»

для нього відстань до щастя — це слід на руках

від гранули.

він різко вдихає сніг

хоч сніги вже давно розтанули

для нього відстань до кладовища — це власна межа розталості

«мій янголе!

любий!

ти проміжок

знакосталості..»