Пролог

В цьому університеті багато зразкових студентів, але Кім Техьон.. цього хлопця люблять усі, крім одного єдиного Чон Чонгука.

Техьон завжди був найкращим у всьому, всі думають, що йому до снаги будь-яке заняття, але все-таки одне йому не вдається вже третій рік. Чонгук.. він.. ах.. він не може терпіти цього ідеального хлопчика, бо знає, що той має велииких скелетів у шафі.

– Техьоне!!! міс Кьонхі просила, щоб ти скинув їй рейтинговий список першокурсників. – прокричав з іншого кінця холу Джей.

– О.. так точно, дякую, що підгадав. – відповів Техьон з своєю ідеальною посмішкою. – До зустрічі!!.. Давай Чіміне, ми маємо ще заїхати до Юнгі хьона.

Чімін, найкращий друг Техьона, який з ним ще від середньої школи. Тільки він знає, через що довелося пройти Кіму в цьому житті. На їхню дружбу рівняються усі їхні знайомі, тому що вони завжди разом, завжди.

– До Юнгі?? Чувак, що за підстава? Ти ж знаєш, що я не зможу..

– Чіміне, я знаю про твоє бажання притиснути його до стіни, хах.. І повір в нього бажання не сильно відрізняються. – Техьон заходиться сміхом, та й взагалі, він не розуміє чого ці двоє так все ускладнють..

Чімін та Юнгі переспали по п’яній місяць тому, після чого старанно уникають один одного і відмовляються поговорити. Про їхню взаємну симпатію знає, напевне, весь світ, лиш вони двоє сліпо це заперечують.

Поки Техьон сміється, Чімін б’є його книжкою. Повз проходить Чонгук, який знаменитий своїм холодом та байдужістю до всіх. Пак штовхає Техьона і той падає на Гука. О ні, Чімін ні за що не зробив би цього спеціально, бо знає, як Чонгук ставиться до його друга.

– Ти що сліпий?! Куди ти прешся? Блять.. – о так.. Чонгук кипить від злості, хоча ж нічого такого не сталося, правда ж?

– Чого ти кричиш? Я ж не голову тобі розбив, просто не втримав рівновагу і все, охолонь. – Техьон не розуміє цієї агресії, ніколи не розумів. Всі ці три роки, які він знає Чона, хм.. той завжди не любив його і Те ніяк не міг збагнути чому.

– Охолонути? Ти знущаєшся, так? Смішно, що це кажеш мені ти. Окей.. забудь і не лізь до мене. – Чонгук дуже нервовий зараз.. Він не може сприймати Техьона, ніяк. Не в цьому житті. Він відходить на парковку, відмикає машину і набирає номер, який занадто часто з’являється в його недавніх. – Ало, так, привіт Намджуне. Я сьогодні приїду. Ну і що, що я був вчора? Мені необхідно, тому давай.. до зустрічі, буду о 8. – Скидаючи слухавку, він одразу заводить машину і виїжджає з парковки.. Йому неймовірно сильно хочеться приїхати до дому і ні про що не думати. Тому коли він вже на трасі то починає набирати швидкість.

Техьон і Чімін виходять мовчки з університету. Пак відчуває таку сильну вину, що зараз закричить.

– Те.. – починає Чімін.

– Ні. Не треба.. я.. я знаю, що ти не хотів, я просто… ах – Техьон зупиняється і починає від нервів куйовдити волосся. – Я не розумію його злості до мене, ми ж з ним ніколи не мали непорозумінь.. то що ж я такого зробив?

– Ах.. друже.. якби я знав, я багато думав про це, але теж не пригадую нічого такого, за що тебе можна аж так ненавидіти.

– Добре.. Гаразд,  давай їдемо, бо Юнгі нас не впустить, якщо ми спізнимося.

– Ах.. і як мені пережити цей день? ну.. давай.. пішли.