Пролог

Вечірній Лондон, пізній вечір, та ,незважаючи на це ,в одній із найбільших будівель міста все ще світить світло. В офісі компанії «Granger Products» було майже пусто, лише в одному з кабінетів вирувало життя. Це був кабінет директорки компанії , Герміони Грейнджер. Вона як завжди засиджувалась на роботі до ночі, а разом і з нею її секретар, що просто не мав вибору, хоч і дуже хотів піти додому раніше.

– Браєр, ти взагалі пам’ятаєш, що я тобі казала? У квартальному звіті мала бути вся інформація щодо цього договору, однак я її тут не бачу. Ти повинен завтра, до обіду , принести мені нормальний звіт! – суворо промовила директорка.

– Але, міс Грейнджер, я…

– Я не маю бажання чути виправдань. Не хочеш виконувати свої обов’язки – не потрібно, у мене на твоє місце черга з двадцяти людей. Я думаю знайдеться той, хто буде виконувати твою роботу краще.

– Добре, завтра до дванадцятої звіт буде у вас на столі.

– Рада це чути, – з сталевими нотками в голосі сказала Герміона.

Після кількох годин роботи в голові начальниці вже був суцільний хаос і сил працювати вона більше не мала.

– Гаразд, на сьогодні досить. Уже доволі пізно і нам обом пора додому, тому я пропоную закінчити завтра, – промовила дівчина ,накидаючи на плечі пальто – До завтра, Браєре. Як будеш йти ,не забудь вимкнути світло.

– До побачення, міс Грейнджер , – тихо відповів серкетар.

Герміона вийшла на вулицю, там була рання осінь. Листя починало жовтіти і потроху обпадати з дерев, погода була досить теплою ,та все ж доводилось носити верхній одяг, щоб не замерзнути. Дівчина надзвичайно любила цю пору року, тому з насолодою вдихала запах дощу та сирості. Дощ навіював на неї спогади про роки навчання в Хогвартсі, вона любила спостерігати за зливою з вікна своєї кімнати, але особливо атмосферно було їхати в Хогвартс-експресі під час дощу:дівчина згадувала такі мандрівки з усмішкою на обличчі. Не тільки щасливі спогади переслідували чаклунку, за нею тінню ходили згадки про роки війни і про всі ті страшні речі, що довелось пережити їй з друзями.

У цей час у Лондоні майже завжди була похмура погода зі зливами, тому ,розкривши парасолю, Грейнджер попрямувала до стоянки. Там на неї чекала Audi RS7 Sportback чорного кольору: ця машина ідеально уособлювала сутність її господарки. Під капотом у цієї лялечки чотирилітровий двигун, а розгін до 100 км/год  займає менше п’яти секунд, вона ,як і Герміона ,витончена і красива, але її дуже важко приборкати. Для дівчини їзда на автомобілі – одне з найулюбленіших занять, за кермом її переповняє  відчуття вільного птаха, що літає просторами безкрайнього неба і ніщо не може його зупинити. Директорка відкриває водійські двері, зручно влаштовується в кріслі і заводить авто, від насолоди вона заплющує очі – ревіння мотору, ніби найчарівніша музика для її вух. Виїжджаючи з парковки ,чаклунка повертає праворуч, хоч  її дім знаходиться в південній частині міста, втім вона стрімко їде в протилежному напрямку. Після важкого робочого дня Грейнджер потрібно освіжити свої думки і найкращий спосіб це зробити – гнати зі швидкістю 200 кілометрів за годину по трасі, що веде на виїзд з міста. Звісно, максимальна дозволена швидкість це 120, але штраф, що вона потім муситиме заплатити, точно вартий тих неймовірних емоцій.

Розганяючись по майже пустій дорозі, дівчина відчуває легкість та настільки сильний прилив адреналіну, що здається вона зараз готова гори зрушити. Життєві сили наповнюють її все більше з кожною хвилиною, вона відчуває себе живою й все глибше поринає в спогади.

Хогвартс, весняний день, війна закінчилась пів року тому і вона повернулась для того ,щоб закінчити навчання і здобути повну освіту. Школу потроху відновлюють, наприклад, головний зал вже майже такий, яким дівчина його пам’ятає до початку битв, а ось її кімнату поки що не відновили, тому жити доводиться в одній із спалень Рейвенклову , що, чесно кажучи, не приносить великого задоволення.  На неї і так косо дивляться учні, напевно побоюються чи бува не зламало її психіку все те ,що сталось і що доводилось бачити цій невинній дівчинці. Майже ніхто з її однолітків не продовжив навчання на восьмому курсі, більшість одразу пішла на роботу в Міністерство Магії, такий вибір зробив і Гаррі, а от вона з Роном повернулися до школи, хоча  Рон не мав великого бажання вчитися, але він не хотів розлучатися зі своєю Міоною на такий довгий період часу, тому поїхав разом із нею. Тоді вони зустрічались вже більше восьми місяців і любов не згасала, а ба більше навіть зростала з кожним днем!

У головному залі зібралися всі учні, що приїхали на восьмий курс навчання, їх було зовсім трішки, від сили людей тридцять. Серед них Герміона впізнала Дафну Грінграсс, Захарію Смітт, Невілла, Пенсі Паркінсон та Драко Малфоя. Дафна і Захарія повернулись через наказ батьків, ті сильно наполягали на тому, щоб у їх дітей була повна освіта, Невілл- просто не хотів випадати з життя і вирішив, що повернення в школу має допомогти забути ті всі страшні події, Драко – вироком суду примусили закінчити навчання, а Пенсі ,напевно, просто «за компанію» із своїм другом. Усі вони сильно змінились, не тільки ззовні, а й усередині: стали більш серйозними та дорослими, але життя продовжувалось і потрібно було насолоджуватись моментом. Адже життя – це момент, такого як цей вже не буде.

Дівчина виринула зі своїх думок. Спідометр показує швидкість понад 150 кілометрів за годину, проте вона і не думала зупинятись, а тільки сильніше тиснула на газ. Панянка відчувала сильний прилив адреналіну, свист у вухах не давав спокійно мислити. Згадуючи ті прекрасні моменти, Герміона трохи сумувала за тими щасливими і майже безтурботними роками життя. Все-таки студентські роки – це найкращі часи, а втім ми починаємо цінувати такі речі тільки тоді, коли вони минають. Грейнджер була ладна віддати всі свої статки, щоб, хоча б на день, повернутись у той прекрасний і неповторний час.Тоді вона була ще занадто юною і наївною дівчинкою, яка, хоч і багато пережила, ще занадто слабка духом. Після випуску із Хогвартсу, її спіткало ще багато рішень і подій, що буквально перевернули життя з ніг на голову та змусили покинути магічний світ назавжди.

Герміона виходить з будівлі Міністерства, її таксі вже під’їхало і вона, закутуючись в пальто, стрімко прямує до машини. На вулиці стояла люта зима, снігопад не припинявся вже декілька днів і мороз був дуже сильним, що не притаманно для Лондона.

– Хілл-стріт 17, будь ласка, – каже дівчина.

Таксист мовчки рушає, а Герміона поринає в роздуми про те, як вони з Роном гарно проведуть вечір. Сьогодні річниця їх стосунків, уже 3 роки як вони разом, і чаклунка навіть відпросилась з роботи, щоб провести цей вечір з коханим. У їх відносинах усе було не дуже гладко: хлопець уже хотів сім’ю і дітей, але вона була не готова до такої відповідальності, їй хотілось побудувати успішну кар’єру, здобути все ,що тільки можна і аж тоді заводити дітей. Через різні погляди на майбутнє в них часто виникали сварки. Ба навіть була ситуація, коли дівчина ночувала в Гаррі з Джинні, та попри все- вона любила Рональда безмежно.

Герміона ба й подарунок приготувала- це була маленька статуетка дівчини з хлопцем, що йшли, тримаючи над головами парасолю. Одного разу й вони так гуляли під дощем – це було одне з їх найкращих і найяскравіших побачень! Цю невелику прикрасу вона знайшла випадково, гуляючи одним із маглівських торгових центрів. У сувенірній лавці вона побачила цю річ і їй одразу згадалось те захопливе побачення – дівчина просто не могла не купити її.

«Рон напевно дуже здивується, що я прийшла так рано,– думала вона – Я приготую нам курку за рецептом моєї мами, ця страва завжди йому подобалась. О, ще в нас у холодильнику стояла не відкоркована пляшка білого вина: це буде прекрасний привід, щоб її відкрити. Мерлін, це буде чудовий вечір!»

З думок її вирвала різка зупинка автомобіля і низький голос таксиста:

– Приїхали. З вас 10 фунтів.

– Дякую! – сказала дівчина, вистрибуючи з машини.

Вона швидко піднялась на четвертий поверх і відчинила двері в квартиру. У коридорі увімкнене світло.

– Любий! Я вдома,– гукнула вона, однак їй ніхто не відповів. Це було доволі дивно  адже Рон завжди зустрічав її з роботи.

Дівчина скинула пальто і взуття, вона помітила якусь незнайому пару взуття, але не надала цьому ніякого значення. Герміона пройшла в глибину квартири: з вітальні доносились якісь дивні звуки.

«Напевно дивиться телевізор», – подумала вона.

Відчинивши двері, її чекала шокуюча картина. На дивані сидів її коханий, був увімкнений телевізор і йшов якийсь фільм, проте увага Грейнджер була прикована до дівчини ,що розкачувалась на колінах Рона. Коханка була повністю оголена, а руки хлопця стискали її стегна. Герміона не могла спостерігати за цим, сльози непомітно затуманювали очі. Не в змозі свідомо мислити,  панянка просто тихо зачинила двері, залишила пакет з подарунком у коридорі і вийшла з квартири.

Як тільки дівчина опинилась на вулиці ,з її очей полились гіркі сльози. Він зраджував їй… Як довго це тривало? Що вона зробила не так? Що робити далі? Питання крутились в її голові, але відповіді вона не знала. Єдине, що було їй відоме, коханкою Рона була Лаванда Браун: її легко впізнати за білявим волоссям і доволі писклявим голосом.  Не розуміла одного, чим вона гірше цієї лярви?

Після майже годинної істерики на морозі її кінцівки повністю замерзли, Герміона виплакала всі сльози, проте болі менше не стало. Тепер вона твердо вирішила, що саме буде робити далі.

Піднявшись назад у квартиру, дівчина тихо скинула верхній одяг і пішла на кухню, навмисне не вмикаючи світло. Там грифіндорка трішки поправила макіяж, щоб було не так помітно, що вона плакала, і заварила собі чаю. Потім стала чекати поки ті голубки закінчать свої амурні справи.

Через півгодини в коридорі почулись чиїсь тихі кроки і голос з вітальні:

– Милий, принеси ще того вина.

Світло на кухні увімкнулось і на порозі з’явився Рон. Як тільки він побачив Грейнджер, його очі стали круглими і було таке відчуття, що скоро випадуть з орбіт. З його рота одразу ж полились виправдання:

– Міоно, це не те, що ти подумала. Я просто…

– Іди одягни футболку і приходь разом із нею сюди ,– з сталевими нотами в голосі перервала його дівчина.

– Ми просто дивились фільм, нічого…

– Я сказала одягнись і приведи її сюди, – спокійним тоном сказала Грейнджер.

Рон більше не став сперечатись, а просто пішов і повернувся через декілька хвилин. Зайшовши на кухню, Браун нахабно усміхалась, так і хотілось стерти усмішку з її обличчя.

– О, і ти тут. Ми сподівались, що ти прийдеш пізніше,– сказала ця хвойда(Лаванда).

– Як шкода, що я вас розчарувала, – з удаваною смутою відповіла Герміона.

– Міона, я можу все… – почав Рон, та дівчина не дала йому договорити.

-Роне , я більше не хочу чути цього «Міона»,- зі сталлю в очах і болем у серці заявила чаклунка.

– А зараз, обоє, слухайте мене. Я не збираюсь слухати ваші виправдання, мені не цікаво що, коли і як. Зараз ти, – вона показала на хлопця – перенесеш дівчину до її дому і тільки після цього ми з тобою поговоримо.

Рон не став сперечатись, провів Браун до каміна і вона апарувала до себе. Після повернення хлопця Грейнджер продовжила:

– Значить так. Єдине питання, що мене цікавить – як довго?

– Ну… вже близько року, – опустивши очі ,відповів Рон.

– Дякую за чесність. Зараз я йду і повернусь аж завтра ввечері. До того часу ти повинен забрати всі свої речі з моєї квартири і ключі залишити на столі у вітальні, а ще, тут повинно бути чисто. Фотографії можеш забрати собі і телевізор теж, бо він куплений за спільні кошти, – сказала Герміона і стрімким кроком покинула квартиру.

Ці спогади дуже болючі для дівчини, вона несеться вже з більш ніж 210 кілометрів за годину, але просто не може перестати тиснути на газ. Емоції переповнюють, біль і злість затуманюють розум і не дозволяють мислити свідомо. Єдине почуття, що відкинула на задній план Грейнджер – це страхю Страх – це слабкість, яку вона собі пробачити не могла.

Весілля Гаррі Поттера та Джинні Візлі – найграндіозніша подія року, кожен , поважаючий себе чаклун, знав коли і де відбудеться це величне дійство. Герміона, як найкраща подруга нареченого, була запрошена прийти й мала особливу роль –  дружка, але ,на превеликий жаль для дівчини, весілля планувалась ще до того як вони з Роном порвали і він був дружбою зі сторони нареченого.

У день цієї події чаклунка всіма силами підтримувала свого друга і допомагала з більшістю організаційних питань. Вона й сама дуже довго підбирала свій образ і виглядала нереально красиво, проте в її голові був ще один невеличкий пунктик – помста. Грейнджер не могла просто так пробачити зраду людини ,яку кохала всім серцем і душею, не могла просто робити вигляд, ніби нічого не сталось -він повинен відповісти за її розбите серце. На думку Герміони, весілля найкраще місце, щоб непомітно насолити зраднику. Вона ретельно продумала план дій та чекала влучного моменту, щоб його здійснити.

Коли святкування було в самому розпалі, дочекавшись моменту коли Рон і хвойда, з якою він прийшов, підуть танцювати, дівчина непомітно підсипала проносне в келих свого колишнього. Після цього залишалось лише чекати поки ліки подіють.

Як же сильно її душив сміх, коли Рон із здивованим виразом обличчя дуже швидко біг до туалету, а потім не виходив звідти ще півгодини, через що біля дверей вбиральні вишикувалась не маленька черга з чоловіків. Вони всі сильно хотіли до туалету, тому після того як хлопець вийшов з кабінки ледь його не побили.

Звісно він не один раз ще після того бігав до вбиральні, але це вже було не так феєрично. Щоб ще більше познущатись з хлопця, після наступного виходу з туалету Герміона навмисне підійшла до нього і Браун, нібито просто поговорити.

– Привіт, як ваше подружнє життя? – лагідним голосом запитала Грейнджер.

– Прекрасно! Чого тобі? – відрізала Лаванда.

– Та нічого, захотіла поговорити. Ти сьогодні дуже дивний, – продовжила Герміона – бігаєш кудись постійно. Щось сталось?

– Напевно з’їв щось не те.

– А, то ти до вбиральні бігаєш? Лаванда хіба не вміє куховарити? Хах, ну тоді ясно. Бідолашка… А з тобою все добре? – звернулась вона до Браун.

– Так, я в нормі.

– Ні, ти бува не подумай, що мене турбує як ти, мені просто шкода ,що ти не бігаєш з ним разом. А так могли б і змагання влаштувати. Я вже бачу ці заголовки в наступному випуску Пророку «Рон Візлі та його пасія влаштували боротьбу за місце в туалеті».

– Хах, дуже смі… – не встиг договорити Рон, бо стрімголов побіг у вбиральню, ледь не збиваючи людей на своєму шляху.

Дівчина залилась щирим сміхом, все ж – це було круто.

Скільки б часу не пройшло, у серці дівчини досі є шрам, що дає про себе знати час від часу, як би вона не хотіла прикинутись ,ніби все вже в минулому -це було не зовсім правдою. Образи на Рона панянка не тримала, хоч і не було великого бажання з ним спілкуватись. Він зараз був у шлюбі з Лавандою і рік тому в них народилась дівчинка, але це тільки чутки, адже Герміона вже давно віддалилась від світу магії і на це в неї були різні причини…

Звичайний робочий день Грейнджер у Міністерстві, вона працювала в приймальні відділу забезпечення правопорядку. Сьогодні середа і дівчина тільки й думала про те, як би швидше потрапити додому. Та напевно цій мрії не судилось здійснитися.

     У приймальню зайшов, ще з шкільних років відомий їй ,Вінсент Креб. Щоправда, він доволі сильно змінився: чорняве волосся було довшим ,ніж зазвичай, стиль змінився, зараз на ньому був класичний костюм і хлопець навіть трохи схуднув.

Зайшовши, він кинув пальто, яке раніше тримав у руці, Герміоні прямо в обличчя і нахабним голосом промовив:

– Хто у вас тут головний?

– Привіт Креб, одну хвилинку ,я покладу твій верхній одяг і відповім на всі запитання, – з усмішкою відповіла Грейнджер, звісно, їй дуже хотілось прибити цього хлопця, але вона не хотіла залишитись без роботи.

– О, бруднокровко, і ти тут. Як тебе допустили до роботи в Міністерстві? Я думав таких неповноцінних ,як ти, сюди на роботу не беруть.

– Кх-кх, вибач, що? – «він хоч і змінився зовнішнє, розумнішим не став» – подумала дівчина.

– Ти не дочуваєш? Лярво, поклич мені сюди вашого боса.

– Як ти мене назвав?

– Негайно поклич головного, а то я за себе не ручаюсь ,– на підвищених тонах сказав хлопець.

Грейнджер не витримала, дістала паличку і направила її на Креба:

– Ще хоч одне образливе слово в мою сторону і ти труп, – суворо промовила вона.

– Мерлін ! – зарепетував слизеринець – Вона хоче мене вбити. Охорона!

На його крики прибігла охорона, вони вибили паличку з рук дівчини і затримали її. Ось так її і позбавили роботи в Міністерстві.

Герміона втратила все: роботу, стосунки і навіть батьки її не пам’ятали. Світ магії пов’язував її з купою проблем і неприємностей, вона настільки зненавиділа весь магічний світ, що одного дня просто вирішила залишити чаклунство і переїхати до світу маглів.

Дівчина відмовилась від всього магічного, відтепер магія викликала в неї тільки відразу і злість, проте справа була не тільки в цьому інциденті з Кребом, тепер все магічне приносило тільки біль. Скільки страшних подій сталось у цьому світі: війна з Воландемортом, знущання в школі через нечистоту крові, катування Белатриси і навіть пошматоване серце.

Після переїзду вона створила власну компанію, що займалась виготовленням комунікаційних пристроїв для військових ,таких як: рації, радіо, мобільні телефони з високою якістю кодування зв’язку і т. д. Заробивши свій перший мільйон, вона стала доволі відомою в Британії і тут у неї було таке життя, про яке раніше могла тільки мріяти.