Пролог

Чиясь фігура величаво височіла на маленькій горі, з якої можна було чудово розглянути ландшафт, що лежав перед нею. Жінка, одягнена в темно-фіолетовий плащ з капюшоном, з якого не було видно її короткого волосся, пересмикнула плечима і її блакитні крила повторили цей рух. Тихе зітхання. Під світлом нічного супутника, що в цьому світі сяє сам по собі і знаходиться в небі тридцять шість годин, було видно лише її губи та одяг, що смутно нагадує якусь уніформу.

Помах! Силует, що до цього стояв на маленькій горі, тотчас метнувся вниз, минаючи звичайнісінький ліс, який пережив вже дуже багато війн, кровопролитних битв і не одне століття. Вжух! Фея приземлилася і, не знижуючи швидкість, почала бігти. Лише вона та кілька інших високопоставлених магів знали ці місця так само добре, як ті, хто збудував замок, до якого й бігла незнайомка.

Склавши свої крила, що складаються з двох частин, де одна була верхньою і дуже великою, а друга нижньою і набагато меншою, жінка побачила тонкі шпилі давно зруйнованого палацу, що стоїть посеред селища, в якому колись кипіло життя, яке зараз нагадувало тихий цвинтар.

«- Люблю тишу. Так спокійніше», — подумала жінка, торкаючись знака чорного молодого місяця, що був прихований під заклинанням.

Оглянувши пару зруйнованих будиночків, де давним-давно жили сім’ї, вона провела рукою по зруйнованій стіні замку, вкритій дивною фіолетовою рослиною, що трохи іскрилася, і, озирнувшись по бокам, пішла вглиб величезної будівлі.

Звивисті коридори перепліталися між собою, скрізь були дивні розвилки ведучі або в глухий кут, або плутая по колу, або повертаючи несподіваного гостя назад на вулицю.

Гострокінцеві стекла стирчали з віконних рам, говорячи про те, що раніше там були чудові вітражі, що зафіксували в собі моменти історії, які тепер були втрачені. Фея знала куди йти, фея тут була вже не раз, тут була дуже сильна концентрація тієї енергії, яка була потрібна їй для заклинання. Знову озирнувшись на всі боки – переконавшись, що ніхто за нею не слідкував – жінка зупинилася і виставила руки вперед, скидаючи з них довгі рукави мантії, що приховувала її. На передпліччі виднілися дивні сліди, схожі на блідо-рожеві тріщини. Заклиначка почала шепотіти.

Навколо з’являлися іскри, металися хвилі енергії, хлопали короткі спалахи. Навколо феї виникло мерехтливе, тонке коло, з’явився вітер, що розвивав подоли темно-фіолетового плаща, і тріщини на її руках заблищали.

Спалах! Овальний розлом у просторі, що дозволяє спостерігати чи говорити з кимось, був схожий на дзеркало, по краях оповите білим вогнем. Незнайомка опустила руки, стискаючи долоні в кулак, і спостерігала за чимось, що віддалено було схоже на космос. Не можна було розгледіти нічого в цьому дивному заклинанні – все кидалося і розпливалося.

Рух у просторі заклинання припинився, пролунав важкий хрипкий подих.

— Ти знайшла? — спитав невідомий.

– Так. У районі Хюман-Сікрет, неподалік притулку з дітьми, я побачила сплеск енергії. Я гадаю, що він там.

– Логічно. Куди… приховувати… того, хто не може… жити серед нас… — швидше підтвердив, ніж запитав голос.

— Мене просять дізнатись, скільки приблизно залишилося часу.

— Приблизно… два роки…

Фея витерла руки об стегна, зітхнула, продовжила:

– Надіслати Грабіжників душ?

– Не треба… Нашу мету… варто ще… знайти.

– Як же?

— Перед пробудженням… йому насниться видіння… я відчую це… але енергія… буде надто слабкою. — голос на секунду стих, вдихнув повітря і продовжив. — Коли я дізнаюся… хто встоїть перед моїм… дотиком… я одразу повідомлю.

— Вони можуть щось запідозрити.

— Їм… розуму… не вистачить.

Жінка посміхнулася, адже знала – це правда. Що їм допоможе знайти те, чого ніхто не міг знайти століттями?

— І що нам робити зараз?

— Чекати. Скажи… союзникам… щоб ті… були обережні.

Пролунало шарудіння. Фея вирішила, що це якесь звірятко. Але їй не хотілося більше слухати цей голос, який усередині її викликав лише гнів.

– Боюся, мені варто закінчувати.

— Успіхів… дитя луни. Пам’ятай… будь обережна. Випадок Джошуа… і Бена… має бути тобі прикладом. — ці слова, мов лезо, зачепили її.

Спалах! Заклинання розвіялося і дзеркало, через яке говорили незнайомці, зникло. Фея до болю стиснула кулаки, ледве стримуючи себе.

Пам! Ззаду щось впало і розбилося. Жінка стрімко обернулася і побачила когось, хто стежив за нею.

“- Трясця!”

Незнайомець почав тікати, фея змахнула крилами. Вших! Розсікаючи повітря, вона швидко наздоганяла переслідувача. Бум! Той спробував вдарити заклинанням. Фея поглинула снаряд, відправила натомість своє закляття і… Бух! Повалила юнака, який спостерігав за нею.

Приземлилася, ще раз вдарила заклинанням, щоб знешкодити, і заковала в магічні ланцюги.

– У-у-у! — заволав хлопець.

Різко взявши його за руки, фея потягла юнака вгору, і оцінювально дивилася. Під місячним світлом було видно лише його руде волосся.

— Яка цікава знахідка… — мовила фея.

Тієї ж секунди, вона другою рукою начаклувала якусь кулю навколо його голови, і її переслідувач, який опинився там, куди ходити було не варто, знепритомнів.