Пролог

Годинник на стіні б’є четверту годину ранку, а Джейсу все не спиться. У підземному місті й так розмиті поняття часу, і розумно було б скористатися рідкісними годинами тиші для відпочинку, проте думки звучать голосніше навіть за стук молотків десь далеко. Глава найвідомішого угруповання Зауну мислить новий план, який точно принесе йому славу. Так, Джейс буде знаменитим. Не те щоб йому не вистачало того що вже є, але хотілось заткнути того слабака Сілко остаточно: через нього й так зірвалась велика поставка зачарованого металу, якого Джейс чекав цілих шість місяців.

В задумі вертячи між пальцями улюбленого срібного кинджала чоловік не одразу чує стукіт у двері. Кого принесло в таку рань? Мимохіть намацавши приховані молотки під курткою, та перехопивши зручніше срібну зброю, Джейс відкриває двері – зовсім трішки, робота навчила бути обережним. Та за дверима виявляється лише вірна помічниця Скай, котра давно вже глядить на главу якимось особливим поглядом, якого той ніяк не може розгадати. Так і тепер, погляд з-під опущених повік притягує до себе. Але Джейсу плювати: єдина річ що тут прикувала його увагу це велика, явно гаряча чашка в руках дівчини.

-В ім’я всіх мертвих нині богів, Скай, де ти взяла справжню каву у нашій дірі?-вихоплюючи повитий парою напій питає Джейс. Ароматний напій у Підземному місті був настільки рідкісним, що навіть такі як він не могли собі його дозволити.

Дівчина ж, приємно здивована тим що з нею нарешті заговорили починає:

-Так це ж просто, трохи спитала там, попросила Цербе…

-Байдуже, – не дослуховує Джейс, якому кава явно принесла нову ідею, судячи з того як хитро той посміхнувся. – Дякую в будь-якому випадку, а зараз вали перевір тих otiosum, бо щось підозріло тихо в цехах.

Зачинивши двері та насвистуючи веселу мелодію чоловік не бачить як похилились плечі дівчини та не чує тихих проклять у свій бік. Та й навіть якби чув, навряд чи придав би значення. В нього нарешті склався план, і до його виконання він приступить прямо зараз.

                                                                                             ***

-Тобто ти не можеш дістати мені цю сироватку? Berk! То придумай щось! І не телефонуй мені більше без результатів!

Віктор розлючено кидає слухавку старовинного апарату, від чого та жалібно бринькає. Зараз найкращий учений Пілтовера зовсім не виглядає на свій статус: червона краватка розв’язана та висить абияк, рукава колись білої сорочки засукані та вимащені чимось підозріло схожим на мазут. Чоловік кривить обличчям, коли випадково зачіпає купу паперу і та розлітається по і так не дуже чистій підлозі. Сьогодні явно не його день. Жоден з винаходів не працює як треба, а головна робота стала мертвим вантажем. Ще й через постійний дощ нога болить сильніше звичайного – анестетики вже не діють. Віктор змучено прикриває рукою обличчя: четверта ранку, треба було не сидіти допізна, й так нічого не вийшло, лише втратив здається останню нервову клітину. Тому коли телефон на кованих ніжках розривається треллю дзвінка, учений, спересердя хапаючи слухавку гаркає:

-Ти глухий? Сказано було мене не турбувати поки не дістанеш потрібне! І взагалі йди поспи, користі нуль що так, що так.

Спокійний голос когось смутно знайомого – через недосип Віктор все ніяк не згадає кого – відповідає:

-Дуже радий, що ти турбуєшся про мій сон, хоч і таким способом, Вікторе.

Учений зиркає в вікно де запалюються перші промені сонця – через хмари видовище не таке гарне, але все одно захопливе. Небо завжди допомагало заспокоїтись. Так і зараз, саме воно підкидує у змучений мозок ім’я.

-Хемердингер. Вибач, я чекав на дзвінок іншої людини. Чим можу бути корисний?

-Ти не забув, післязавтра вечеря-презентація для делегації з Андеру? Укріплена броня для Підводників готова? Вони не можуть чекати довше, ми і так уже просили тиждень відстрочки.

Віктор крізь зуби проклинає Підводників та все що з ними повя’зане не забуваючи докинути слівце в бік начальника, що так невчасно нагадав ще й про цей проект. Але роки на службі дозволили збрехати абсолютно спокійно:

-Звісно, за кого ти мене маєш? Коли це в мене щось було не готове?

-Останнім часом такі ситуації все частіше,- видихають у слухавку.- Вікторе, я сподіваюсь ти зробив усе якнайкраще. Не забувай, ти Майбутнє. Ми покладаємось на тебе.

Слова набатом б’ють по мозку. Покладаються. На нього. Він би зараз не довірив собі й найпростіший двигун зібрати, а тут такі слова. Похапцем попрощавшись, чоловік стримує видих розчарування. Що ж, ще одна доба без відпочинку.

_______________________________________________________________

Примітки:

#Цей фанфік – AU, в якій Джейс – вихідець з підземного міста, а Віктор – аристократ з голови до п’ят, проте не без секретів

#Андер – вигадана мною частина світу Аркейн щоб урізноманітнити написане. Підводники – жителі цієї частини, хоч це і не офіційна їхня назва.

#У репліках Джейса часом будуть зявлятись латинські слова, пояснення цьому буде пізніше.

#У свою чергу Віктор любить вкинути слова на діалекті кокні, що також не просто так.