Пролог

З чого починається життя? Вірно, з народження. Народившись, ми не пам’ятаємо того, що побачили вперше. Проте я впевнено можу сказати, що вперше побачила білу завісу.

Білий колір найчастіше асоціюється із чимось хорошим, легким і невинним. Будучи дитиною, я думала, що саме ці прикметники будуть супроводжувати мене протягом життя.

Але усе склалося інакше. Друга половина мого життя зовсім не була сповнена чимось хорошим і легким. Вона виявилася до смерті холодною. Холодною, як січневий мороз; холодною, як хвилини перед написанням тесту; холодною, як втрата рідної людини.

Не зважаючи на це, моє життя однаково було пов’язано з білим кольором. Кольором мого халату. Сама я б ні за що не обрала професію хірурга, проте обставини не залишили мені вибору. Болюча правда в тому, що я хірург на полі бою. І почалася ця катавасія давно.

***

 Ті дні пропливали, як у тумані. Прохолодне повітря не допомагало позбавитися задушливого почуття втрати. Сонце, здавалося, вже не буде гріти, полум’я всередині потухне, і, навіть, співу пташок вже не було чутно (чи це тільки я його не чула?). Мій мозок обрав забути конкретні картини, описуючі вирази облич чужих мені родичів, їх дії та слова. Але одна все ж запам’яталась.

Батько попросив мне взяти трохи землі та кинути її до ями, де лежала моя мати. Кришка труни була закрита, але я досі бачила її схудле та бліде обличчя. Не знаю, що то було. Страх чи шок? Можливо усе разом, адже слова батька я пропустила повз вуха. Його тепла долоня торкнулася моєї, приводячи мене до тями.

Повільно присівши, я взяла жменю землі, а потім на тремтячих ногах підійшла ближче. Земля, що впала, пролунала глухим стуком. Але саме він запам’ятався найбільше.

Наче це стало останнім виконаним пунктом прощання з найдорожчою мені людиною. Частину серця нагло вирвали, змушуючи його стікати кров’ю до кінця життя.

Дорогою додому я згадувала усе пов’язане з нею. Читання віршів біля каміну, гарячий какао холодними зимовими вечорами, танці по четвергах і вибір тканей для наступного плаття. Вона була дизайнеркою одягу. І, о Свята Іліанна¹, якою вмілою. Її кутюр’є було відоме на все місто, тому ім’я «Тія Ґлор» знали у кожному куточку. Людей завжди цікавило щось незвичайне і привабливе.

Я була не тільки її моделлю, а ще й першою ученицею. Мати старалася навчити мне усьому, що знає сама, щоб в подальшому я зайняла її місце.

Проте не думала, що це буде так скоро.

Спершу нам з батьком приходилося ой як несолодко. Купа замовлень, дефіцит тканини, з часом ще й борги. Зрештою ми продали приміщення і закрили мамину справу.

Татова робота не покривала усі наші потреби, саме тому він вирішив відвезти мене до тітки Ґрієлли. А сам подався до країн, що через океан, у пошуках роботи з кращою заробітною платою.

Літом я досить часто гостювала у своєї родички. Увесь час я витрачала на ігри із сусідськими дітьми, вивчала етикет та ходила разом з тіткою до інших високородних на чаювання. Вона вважала, що юній леді саме це і потрібно для успішного майбутнього.

Маленькій мені подобалося таке розкішне життя, де серед найважчих питань було: «­Що одягнути на чаювання до Елізи?» Пишні бали, дорогоцінні прикраси, вишукані страви і ще багато-багато веселощів з новими друзями. До безтурботного життя легко звикнути. Але так райдужно не може бути завжди.

Сотні різнобарвних суконь, гучні пісні та розмови не могли повноцінно перекрити жахливу ситуацію в королівстві. Яка сама ситуація, спитаєте ви? Війна. Одного слова цілком достатньо, щоб уявити собі велику кількість смертей, запах крові та метушливих лікарів, що намагаються врятувати життя солдату.

Я веду до того, що правителі вирішили відправляти на війну дітей, яким вже є чотирнадцять. На момент оголошення цієї новини мені було тринадцять, проте 14-річчя було не за горами. Всього через декілька днів до тітки Ґрієлли завітали незнайомі чоловіки. Вона суворо наказала мені сховатися і не видавати жодного звуку. Я чула крики. Погрози. Торгівлю. Ще будучи малою, я збагнула: вона намагалася мене врятувати.

І ось до кімнати мого тимчасового сховища увірвалися ті самі чоловіки, наказавши зібрати мінімум речей та піти з ними. На мій запитальний погляд тітка не відповіла. Лиш поспішно почала виконувати наказ незнайомців. Вже через якихось півгодини я їхала разом з такими ж наляканими дітьми, проклинаючи увесь світ.

З цього усе й почалося.

Свята Іліанна – Богиня, що створила світ.