Пролог

Спочатку була одна точка. Згодом — з’явилась друга, яка з’єдналась з першою, утворивши лінію. Точки з’єднувались, створюючи матерію — “життєдайне вариво”, яке вирувало спіраллю. З нього утворились зірки, планети, енергія, час і простір.

Що таке безсмертя? Можливість спостерігати за історією, розвиватись досхочу, одним словом — грати в бога. Мабуть, це круто — бути вічним: нічого тобі вже не страшне. Але чи є в цьому щастя? Важко сказати, ми ж не безсмертні, а хотілось би. Адже насправді всі проблеми людства зводяться до однієї — смерть. Не було б її — не було б війн, хвороб і тому подібного лайна. Люди б робили що хотіли, розвивалися б, напевно… Перевірити ж, на жаль, не вдасться.

ХІІ століття. Наче й темні віки ще тривають, але існують ще місця куди чума і інквізиція не дійшли.

В Карпатських лісах, де нога людська не ступала і тільки відьми могли добратись на шабаш крізь ці непролазні нетрі жив один відлюдник. На просторій галявині стояла його достатньо колоритна на вигляд дерев’яна домівка, що дивувала своїм цікавим оздобленням у вигляді пучків трав та всяких чудернацьких штукенцій. Не сказати, що цей чоловік зовсім не знає цивілізації, адже ніби і телефон має, і електри… Стоп. Але ми ж наче у Середньовіччі, так звідки тут можуть бути сучасні прилади? Все ж таки для початку, напевно, варто  було б познайомитись з цією неформальною людиною. Чи може то й не людина? Багато жителів найближчих сіл цих місць боялись, наче тут живе сам Сатана, який викраде вночі будь-кого хто заблукав. Порівняння не дивне: довге волосся вороного кольору, зміїні золотисті очі і бліда як у мерця шкіра дійсно викликали моторошне враження. Та й ім’я якесь чужоземне — Орочімару. Хоча ходили й чутки, що він виліковував безнадійно хворих, та вони за це платили душею для диявола. Та насправді Орочімару ніколи нікому не поклонявся щиро окрім науки — то була його особлива і єдина пристрасть. Але й у існування всякого неземного вірив, як і вірив, що на цій землі все можливе, аби тільки був час на втілення задуманого. То ж звідки він, а точніше з якого часу? Цього навіть він не пам’ятає, та знає лише про те з чого все почалось: жадання безсмертя. Не пам’ятав він і те скільки йому років. Двома словами — справжній безсмертний. Та й живе вже стільки, що розвиток дійшов до можливості подорожей в часі. Тож як це, бути безсмертним? Яка ціна цьому, невже таки продаж душі дияволу? Не зовсім, насправді безсмертя це ще те прокляття, як виявилось. Точніше — прокляття було на буквально вічний програш. Згодились би на таке? Коли ти хоч і вічний, але нічого не можеш вдіяти з історією, з долею, що написані, здавалось би, мудрим і добрим богом.

Чорним морем пливли на кораблі три мойри* і гадали що буде з тією землею, в яку вони скоро прибудуть. Вирішили кинути монетку: випаде орел — країну чекатиме злагода і достаток, а як решка — розвал і бідність. Але так сталось, що одна із богинь підкинула монетку надто сильно і вона вилетіла за борт, а там її відразу ж з’їв короп. 

А все почалось дуже давно, коли ще навіть не установили нульову точку часу. Ця точка визначила би з чого все почалось і чим все закінчилось, а саме — прихід на Землю так званого Спасителя. Та про це трохи потім.

На далеких від величних гір болотах давним-давно стояло чудернацьке місто. На вигляд скоріше схоже на велетенський розважальний центр: жодного житлового будинку, одні атракціони, ігрові автомати і покер-клуби. А в центрі всього цього стояв пишний палац мавп’ячого короля, який керував цим дивним містом. Звали його Хірузеном, і хоч був він королем, та дуже дурним і марнотратним. Однак ці характеристики компенсували його грізні слуги, — Сила і Влада, — і не менш жахливий радник — Бог Смерті. За допомогою них його не лякали жодні бунти. І були у нього ще три учні — Джирая, Цунаде і Орочімару. Тоді вони були не кращими за короля: Джирая — ще тим збоченцем, Цунаде — надто азартною пиячкою, а Орочі взагалі був готовий заради цілі на будь які методи.

Та одного дня їх трьох послали в інші землі поширити владу короля. Повернутись всі мали приблизно через два роки. Першим вернувся Джирая зі Сходу і доповів що там все тепер володіння Хірузена. Король зрадів і обіцяв своєму учневі багато золота. Другою вернулась Цунаде, що мала захопити для короля Південь, і вона прекрасно з цим впоралась, за що їй теж обіцяли багатство. Лише Орочімару так і не повертався із Заходу — найбажаніших земель Хірузена, адже клімат там більш помірний чим на Півдні і Сході, а отже і сама земля родюча.

Повернувшись запізно, Орочімару сказав що нічого не захоплював. За таке нахабство король хотів уже відтяти учневі голову, та той запропонував йому дещо цікавіше, що в тих краях проводиться щось типу конкурсу, переможець якого зможе стати Богом цього світу і писати історію. Та Хірузен не хотів і слухати, адже в його розумінні тільки він в цьому світі правитель. Тоді Орочімару вирішив сам спробувати і втік з королівства.

* мойри – богині долі.