Пролог

       Великою просторою залою, що була оздоблена у світлих тонах йшов середнього зросту юнак. На очі натягнута кепка, мішкуватий пуховик чорного кольору, черевики й темні штани. В цій світлій кімнаті він просто був чорною плямою, що привертала до себе лишню увагу. Його обличчя не можна було розгледіти, бо ж на обличчі була маска яка заважала зрозуміти хто то був. Він йшов доволі швидко спинившись біля високого чоловіка, його вуста зразу розтягнулися у посмішці він наче відчув хто саме до нього підійшов. Сховавши руки у кишені пальта, із його вуст вилетіли тихі слова. – І що тебе привело сюди? В більшості тебе не затягнути сюди, а тут сам прийшов. Із сарказмом говорить високий чоловік перевівши темні очі на чорну пляму, яка дивилася прямо на картину, що висіла на стіні. Там був хлопчина років п’ятнадцяти. Світла голівка, пухлі губи що розтягнуті у щасливій посмішці. У великих карих очах було багато щастя. Навкруг нього росло безліч блідо-жовтих нарцисів.

      – Та так справи появилися. Тихо говорить юнак весь в чорному.

     – Справи?! З насмішкою говорить високий чоловік здивовано звівши брови на що отримує роздратований погляд. Намджун. Саме так звали високого чоловіка в жовто-коричневому пальті. Світле волосся було акуратно загладжене назад, темні очі прикрашали окуляри які частіше одягалися не для покращення зору, а додати його власнику харизми. Саме він був власником галереї в якій сьогодні була виставка картин таємного художника, що носив псевдонім ″Ангел″. На кожній картині внизу в правому куті був невеликий підпис одним ієрогліфом, що перекладалися як: ″Петля″ В більшості на кожній картині був зображений світловолосий юнак, пейзажі міста що колись був прихистком для багатьох людей. Намджун повернувся до таємної чорної плями, яка знову свердлила поглядом одну із найбільших картин на цій виставці. Вона була надзвичайно гарною, наповнена щастям і радості. Коли на неї дивилися важко було стримати посмішку, що появлялася сама собою. Художник вклав в неї свою душу і це було прекрасно видно. Вже не один глядач хотів придбати її собі, стати власником цієї краси, та художник що написав її відмовився продавати цю картину.

       – Так які справи тебе привели сюди? Спокійно мовляє чоловік відвівши темні очі від юнака, що стояв поряд. Він навіть і не глянув на чоловіка який поставив це питання, лише не надто гучно дав свою відповідь.

      – Говорять появилися якісь проблеми із документами приїхав вирішити. А як виставка проходить? Зацікавлено говорить чорна пляма нарешті глянувши на свого співрозмовника.

        – Як завжди, прекрасно. Поклавши руку на плече юнака, Джун широко посміхається. – Юнгі мої виставки не можуть пройти якось інакше, аніж прекрасно. Розвернувши Юнгі у напрямок виходу він потяг його туди. – Пішли розв’язувати твої проблеми. Впевнено говорить Джун із такою ж широкою посмішкою на що Юнгі закочує очі, скидаючи руку друга зі свого плеча.

                                                                  ✳✳✳

Двоє осіб входять до такого ж світлого кабінету. Всередині було велике вікно, яке відкривало гарний краєвид на місто (особливо гарно дивиться вночі) Ззовні воно було затоноване, то ж ніхто не бачив тих що стояли за вікном. Юнгі зняв маску і поклав її на стіл, а сам підійшов до вікна дивлячись на велике місто. – Ти почекай, а я йду принесу потрібні документи. Швидко говорить Джун, на його слова Юнгі лиш кивну на що чоловік закотив очі й скрився за дверима залишивши Юнгі із власними спогадами, які надто швидко охопили його голову.

     «Шум дощу закладав барабані перетинки, темне волосся спадало на очі, пасма швидко прибирали аби бачити дорогу. Він хотів когось догнати.  – Ненавиджу. Злітає із чиїхось вуст. Світло фар засліплює очі. Удар. І юне тіло падає додолу.»

    – Юнгі. Звучить надто голосно за його спиною, повернувшись на звук він бачить здивований погляд Джуна. – Ти чого застиг? Я кличу тебе, кличу, а ти як глухий. Вже обурено говорить світловолосий чоловік повертаючись до друга спиною. Ставить на стіл папери, а сам сідає на шкіряне крісло. – Ось документи які тобі потрібні. Вказуючи рукою говорить Джун підвівши погляд на Юнгі, що лиш кивнув і сів по праву руку від чоловіка для того, щоб вивчити папери.

─────────────────

     Кімнатою розліталося лиш тихе сопіння. З під ковдри виглядало лиш біляві пасма. В кімнаті було притуплене світло, та навіть це не ховало весь безлад. Розкинуті речі, на землі валялися залишки їжі. Тихе сопіння перетворилося на пришвидшене дихання. Здається власнику цієї кімнати снився не найкращий сон.

        « Перед очима білявого хлопчини був лиш розмитий силует. Чи то через зливу він не міг розгледіти обличчя, чи це що. Цього він так і не зрозумів. Наляканими великими очима він дивиться на руку що протягнута до нього. Що хоче це й силует? Він не може збагнути. Сліпуче світло що мчалося на нього. Він відчуває що падає назад. У безодню. »

          – Ні. Скрикує світловолосий хлопчина і різко сідає на ліжко. Налякані очі бігали кімнатою.

       – Ти чого? Стурбовано говорить темноволосий хлопчина, що саме відкрив штори. – Наснилося щось? Зацікавлено питає юнак і сідає поряд. Та здавалося що світловолосий юнак і сам не розумів що йому приснилося.

       – Та я і сам не знаю Те. Здалося що мене хтось штовхнув під машину, чи що? Карі очі хлопчиська округлися і він вже дивився геть не з цікавістю на брата, а налякано.

       – Чімі, ти знаєш що смерть сниться точно не до добра. Скрикує темноволосий, на що Чимін прикриває очі.

        – Те, та не крити ти так. Обурено говорить білявий хлопчисько знову лягаючи. – Все буде добре. Спокійно говорить юнак аби заспокоїти брата. Та того слова юнака геть не заспокоїли, він закотивши очі боляче б’є брата по плечі.

         – Ой в тебе все всьо добре. Роздратовано фиркає брюнет і швидко покидає кімнату. Чимін лиш втомлено зітхає. Те знову на нього образився. З цією дитиною йому давалося дуже важко вживатися в одному домі. Та як не крути вони рідня. Ще деякий час поніжившись в ліжку. Чимін знову отримав у свій адрес обурені слова Техьона і те що він: “лінива задниця, яка спізниться в університет” Що ж Чимін ліниво підвівся з ліжка і пішов до ванної аби прийняти душ і хотя би якось збадьоритися. Холодний душ не надто допоміг тому що світла голівка увійшовши в середину ліниво потягнувся і позіхнув. 

      Техьон вже встиг накрити на стіл і сісти їсти. Побачивши сніданок Чимін широко посміхнувся, нащо темні великі очі перетворилися на дві дуги.

          – Мій улюблений братик Те. Дякую за сніданок. Міцно обійняв його Чимін підійшовши із-за спини. Те лиш відмахнувся і наказовим тоном сказав.

          – Сідай їсти, а то точно спізнишся. І як тебе терплять?! Обурено говорить темноволосий продовживши їсти. 

          – А як не любити таку милашку? Милим голосом говорить Чимін намагаючись зробити милу позу. На це Те лиш закочує очі, а Чимін надувши пухкі губи сідає навпроти брата – Уф. Обурено фиркає блондин. – Який ти злий. Образившись говорить юнак. Та брюнет вже звик до таких махінацій брата, то ж навіть не звертає на те увагу. Чимін не вміє довго ображатися, то ж вже вечері знову прийде обійматися.

                                                                  ✳✳✳

      Медвежа: Чім я вже біля школи, як буду йди додому напишу.

      Чімі: Ок.

      Чімі: Те я сьогодні буду пізно. Вечірнє тренування.

      Чім: Люблю тебе❤

      Медвежа:  Я те ж тебе люблю.

    Чимін ховає телефон у кишеню і на повні груди вдихає свіже повітря. Великі карі оченята дивилися на споруду попереду. Сьогодні він навіть встигав до першої пари. Звичайно якщо пришвидшиться саме зараз. То ж зірвавшись з місця він швидко побіг до аудиторії. Та через те що він спішив, Чимін як і завжди влетів в юнака, який дуже швидко обдарував блондина розлюченим поглядом.

          – Пробачте мені я не хотів. Лепетав хлопчина, виставивши руки вперед. – Пробачте ще раз. Знову винувато пролепетав блондин і побіг далі по своїх справах. 

        – Дивися куди преш придурок. Обурено говорить юнак, провівши розлюченим поглядом блондина, який вже ховаючись за дверима університету.

ніть писати…

p.s Усім привіт я юний письменик і це мій перший фанфік, який вийшов в світ. Надіюся він вам сподобається і западе в душу. Хочу зразу вибачитися за опечатки і буду старатися аби їх не було в майбутньому.