Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал

    — Іноді жаль переростає в мотивацію, Дітріш. Ти можеш все життя прожити, не перестаючи докоряти себе, а можеш виправитися. Звичайно, нічого вже не зможе повернути Метіш, однак у тебе все ще є варіанти.

    Слова альтус Меінарда Лабберта звучали так спокійно, ніби кошмар, що стався напередодні — просто поганий сон. Дітріш сидів на м’якому кріслі, стискаючись у плечах, і невідривно дивився в одну точку на дерев’яній підлозі.

    Ймовірно, якби сам альтус Меінард прийшов до нього раніше, ще до зовсім юного чаклуна, Дітріш трясся від радості і напрошувався в учні. Однак тепер магія більше не здавалася Дітрішу настільки неймовірною та казковою. Та й взагалі не хотілося згадувати про неї. Тільки більше не вийде. З тим, що сталося, доведеться жити далі, хотів він того чи ні.

    — Мені важко підібрати потрібні слова, — зітхнув Мейнард. — Але ти ще дитина, ти не винен у тому, що трапилося з твоєю сестрою.

    — Ви говорите так, щоб заспокоїти мене, — непокірно відповів Дітріш, різко хитнувши головою. — Я знаю, що винний. Батьки знають. Усі в домі знають! Кожен каже, що краще б я помер, а не Метиш! Наче я спеціально! Наче я розумів, що сталося! Але це не так! — він підняв мокрий погляд. — Ми гралися! Я не зробив нічого поганого! Навіть не думав!

    — Батьківський розум затуманило горем, — трохи відсторонено відповів Меінард. — Не шукай істини в емоціях.

    — Я не хочу до в’язниці! — Дітріш знову замотав головою. — Але всі кажуть, що я того заслуговую!

    — Ніхто не посадить тебе до в’язниці. То був нещасний випадок. Сумно, але з магами часом трапляється таке.

    — Тоді не хочу бути чаклуном!

    — Неможливо. Ти вже народжений з даром. Тому я тут. Ти можеш, звичайно, закритися в кімнаті на багато років і сподіватися, що більше ніколи не спалахнеш, а можеш навчитися контролювати сили і працювати на мене. Від останнього варіанту буде більше користі. Упевнений, твоя сестра хотіла б, щоби ти допомагав людям.

    Дітріш не знав, чи це так. Зрештою, йому нещодавно виповнилося одинадцять років. Все, про що він мріяв ще кілька днів тому — дерев’яний кінь-гойдалка. Як можна думати про майбутнє, коли воно зруйнувалося буквально на очах?

    Меінард Лабберт був відомим придворним магом — один з небагатьох, хто отримав звання альтус. А значить вважався одним із найсильніших освічених чаклунів. Дітріш мріяв якось опинитися у нього в учнях, хоча, відверто кажучи, шансів було дуже мало. До сьогодні.

    Меінард виглядав суворо, навіть похмуро: весь у чорному одязі, приталений камзол прикрашав блискучий на світлі пояс із бляшкою королівського прапора, а з плечей звисав плащ. Меінард заплітав чорне густе волосся в низький хвіст, що робило і без того байдуже точене обличчя дещо зарозумілим. Коли Меінард намагався підбирати ті слова, що втішають, вірилося в них з величезною працею. Дітрішу здавалося, що він слухає суху лекцію.

    Проте навряд чи манера промови Меінарда його ображала. За останні дні Дітріш вислуховував слова і гірше, набагато гірше.

    — Яка у тебе стихія? — спитав Меінард.

    — Я не… — Дітріш знизав плечима. — Я не елементаль. Сумніваюся, що вам потрібний учень на зразок мене. Цілителів і без того дуже багато.

    — Цілителів, звичайно, багато, але мало хто з них виявляється корисним, — не погодився той. — Твій сплеск ясно дав зрозуміти, що в тобі багато енергії.

    — Імператор цінує насамперед бойову магію. Цілителів на полі бою вбивають першими. Я знаю, що я читав про це з листів батька.

    — Ти боїшся?

    — Я боюся не виправдати вашої довіри. Сумніваюсь, що з мене вийде боєць, — Дітріш склав тремтячі руки в замок. — Тоді… Хіба не краще буде… Якщо я піду за сестрою?.. Так усім буде краще…

    Голос здригнувся. Попри дитячий страх перед невідомим, Дітріш був серйозний.

    — Не краще, — Меінард і бровою не повів. — Якщо зовсім не цінуєш життя, то втратиш його в першому ж бою. Але перед цим допоможеш імперії. У такому разі, твоє життя не буде марним.

    — Ось як…

    — У будь-якому разі, вибір у тебе невеликий. Твої батьки не швидко впораються з втратою. Життя у цьому домі перетворить твоє існування на Попелище. А цим ти не досягнеш нічого. Буде краще, якщо ти кинеш усі сили для порятунку потрібних людей і допоможеш армії імперії досягти справжньої величі.

    Дітріш несміливо кивнув. Власне, а що йому ще лишалося? Він хотів би залишитися в маєтку, наповненому приємними спогадами, але вже не міг. Дітрішу залишалося тільки змиритися та пообіцяти собі стати гарною людиною. Щоб більше ніколи не завдати шкоди близьким людям.

    — Збирайся зараз, — несподівано сказав Меінард. — Вирушимо на зорі. Шлях у столицю займе кілька годин, потрібно встигнути підготувати візок.

    Так і почався шлях Дітріша Адлера, людини, яка просто хотіла захистити близьких.

     

    3 Коментаря

    1. Sep 1, '22 at 22:25

      Цікавий початок!
      Деякі недоречності у тексті:
      вірилося в ни
      з величезною працею — вірилося в ни
      дуже тяжко; було надто складно в ни
      повірити.
      Я знаю, що я читав про це з листів батька — я знаю, бо читав про це з листів батька.

       
    2. Iris
      May 6, '22 at 10:20

      Дякую!
      Чекаю продовження))

       
      1. @IrisMay 6, '22 at 13:35

        Дякую, приємно))