Пролог

Перший урок релігії: Бог — твій господарь, він дає тобі їжу, воду, він дає тобі житти. Скоряйся своєму господарю без вагань!

Яскраве проміння сонця востаннє за сьогодні облизує землю, просочуючись у різні кутки будинку куди дозволяли жалюзі. Ідеально прибрана кухня, вітальня, спальні,  ванні кімнати. Кожна річ лежить на своєму місці, і жодної порошинки. Кармен постаралася на славу перед своїм звільненням і потрібно зробити все можливе, щоб залишити все в такому вигляді. Кармен більше не прийде, я її розрахувала ще вчора, заплативши вдвоє більше ніж зазвичай — як подарунок за її довгу і вірну службу.

Ще раз, мене не лякали самотність і мертве тіло Сем, що лежить на будівельній плівці у ванній або те, що я зробила…Обгорнута по пояс у таку саму плівку і з кувалдою в руках я щоразу била по заледенілому тілу, ламаючи кістку за кісткою, відчуваючи, як мерзотно хрумтить тіло, як іноді краплі крові летять в сторони, окроплюючи ванну та моє обличчя. Мене огорнуло холодом і здали нерви коли почула дзвінок у двері. Ще один. Я кидаю кувалду, щойно можу вилізти з запітнілого костюма. Моє обличчя почервоніло, і немов ластовиння на обличчі краплі Сем. Руки тремтять від такого фізичного навантаження, але я спокійна як ніколи. Не поспішаючи спускаюся до вхідних дверей, вимикаю музику і тільки зараз розумію, що ці три години я її не чула, була у своєму світі продумуючи кожен хід. Я підготувалася до всього, що може статися.

– Доброго дня, пані. — поліцейський, з нудним виглядом оглянув мене, йому явно немає справи до червоних плям на моєму обличчі. – у вас все в порядку? — він бігає очима по стінах будинку, помічає золотий годинник і мармурові статуї богинь давньої Греції. Інтерес все ж таки з’явився, він молодий, дурний і думаю нещодавно пообідав, раз так поважно поводиться. Він все ж таки помічає забруднене обличчя.

– Що? — вдавати, що я здивована, а потім спокійно зітхати виходить дуже природно. – ах, це. — я покликаю його в будинок і посміхаюся наймилішою усмішкою. А поліцейський майже не моргаючи оглядає простір. Я кусаю губу, помітивши на кухні два келихи вина. Чорт, як складно все продумати, але, здається, це турбує тільки мене. Поліцейський мало не присвистує від побаченого. Ще б пак, господиня цього будинку купує не тільки дорогі речі, а ще й людей які коштують як породисте кошеня.

— розумієте, я малюю і зараз накрило натхнення… Нарешті ми обходимо кухню та завертаємо до майстерні. Там на мольберті стоїть велике полотно  і на ньому червоне море, з сиренами які чекають на шторм, чекають коли посейдон подарує їм їжу з корабля, що тоне. Як шкода, що ця картина ніколи не буде закінчена… Але я заберу її з собою.

— Пані, сусіди поскаржилися на шум у вашому будинку. Чи могли б ви слухати музику не так голосно? — Він знову помічає мене, намагається поводитися пристойно.

– так звичайно. Вибачте, що Вам довелося заради цього їхати сюди. Я просто заробилася, музика дозволяє забутися. – знизую плечима та винувато посміхаюся.

– Я розумію пані, але є правила і … – Він починає дратувати, стає так нудно і я перебиваю його.

– Так, більше цього не повториться. Я бачу ви припаркувалися з цього боку, можу вас випустити через балкон і по алеї вийдете до дороги.

Він мовчить, киває. Востаннє очима обводить приміщення і нарешті йде. На мить закриваю очі, я надто боюся втратити волю. Як добре, що не довелося позбавлятися ще одного трупа.

Перестрибую через сходи, повертаюся у ванну на другому поверсі. Ще стільки роботи… У мене є лише дві доби, щоб упоратися з цим і тому я знову беруся за кувалду. Востаннє я бачу ці крижані очі. Вони нічим не відрізняються від тих очей, що я бачила за життя: бездушні та сліпі. Нарешті, Сем не посміхається, не смикає зневажливо своїм поросячим носиком і рот її ніколи більше не виплюне жодної гидоти в мій бік. Вона мертва, я ледь у це вірю.

Кувалда розмогла носа з першого удару, потім ще й ще й ще! Немов під кайфом я не помічаю, як швидко летить час. Вечірня задуха змінилася свіжим ранком і ось уже десятки маленьких шматочків Сем плавають у різних сотейниках, духовці та мультиварці. Те, що приготувалося я акуратно знімаю з кістки ножем і веделкою, прямо як у французькому ресторані … Як же смердить Сем … Розкладаю все по заздалегідь закуплених контейнерам з вже остигнувшим гарніром, а кістки летять у спортивну сумку. Тепер це не вона, це просто шматок м’яса, від якого хочеться блянути. Я намагаюся поводитися так, якби замість мене це робила Сем.

Залишається не так багато часу до того, як сюди в’їдуть нові господарі, а я назавжди покину це місто, і ніхто ніколи не впізнає мого справжнього імені, справжнього віку і ніколи не дізнаються, куди зникла справжня Сем Паркер.