Пролог

Все було ідеально. Я не зважала, що однокімнатна підвальна квартира була за розміром як ванна в моєму минулому домі. І те, що скоро мені потрібно буде знайти роботу, щоб підтримувати себе, також не було проблемою. Все було ідеально, тому що я нарешті покинула той пекельний дім, який звикла називати «своїм». Я нарешті була вільною. І цим я була б задоволена до кінця свого життя. Але це недовго тривало.

— Я впевнений, що казав тобі жити тихо, як миша, без метушіння; так тихо, щоб навіть твого дихання не було чутно, — сказав він. Його погляд, сповнений ненависті, був сфокусований на мені, наче я була якоюсь химерною комахою. Я тримала свою голову опущеною.

— Вони кажуть, що ти влаштувала сцену та поводила себе, як скажена собака на банкеті, що святкував повернення коронованого принца. — Крижаний, смертельний погляд, що обіцяв насилля та смерть, був знайомим. Таким поглядом на мене часто дивились в тому домі. Але це знання не полегшувало знаходження під ним знову.

— Про що ти думала?  — Продовжував чоловік. Його аура так давила, що було складно дихати. Мої губи тремтіли від жаху. В цей момент біле вікно з текстом з’явилось переді мною. Я могла розрізнити слова, написані рядок за рядком.

1. Звідки мені знати?
2. В мене не було причини.
3. (Жалісливим голосом) Ну… Ем, це…

«Чи це… сон?» — Подумала я. Майже висловила це вголос, але мені не вдалося. — «Я не можу розмовляти». — Наче щось застрягло у мене в горлі. Я не могла вимовити і звука!

— Тобі краще говорити. — Погрозив чоловік переді мною, поки я безмовно стояла. Його вбивчу ауру можна було відчути шкірою.

«Де я? Хто ця людина? Я тільки-но прокинулась після сну! Я не знаю що це, але якщо не оберу відповідь, то можу померти!» — Без подальших роздумів я обрала третій варіант у білому вікні.

— Ну… Ем, це… — Слова, що були написані у вікні, зірвались з моїх губ. Я не мала контролю над своїм голосом.

«Що за? Що це?» — Подумала я. Моя щелепа відвисла, збентежена моїми діями та словами. Я не могла зрозуміти поточну ситуацію. Я прокинулась в незнайомому місці віч-на-віч з незнайомцем із смертельними намірами. До голови не приходило жодного пояснення.

— «Ну ем, це…» Що далі? — Вимагав він із жахаючим обличчям. Схоже, йому не подобалась моя неповна відповідь. Наче за сигналом, в вікні з’явились нові речення.

1. Мені жаль. Я поводитимусь пристойно наступного разу.
2. Тупа покоївка почала це.
3. Ці низькі створіння поводили себе грубо зі мною. Зі мною, єдиною донькою сім’ї Еккарт!

Зараз не було часу стояти та споглядати на те, що відбувалось. Я швидко обрала найкращу можливу відповідь, враховуючі пануючий настрій.

• Мені шко-, — він перервав мене до того, як я змогла закінчити.

— Якщо це можна б було вирішити простим вибаченням, ми б не стояли один перед одним зараз. — Моє серце завмерло від його пронизливого тону; я інстинктивно звернулась калачиком, низько опустивши голову.

— Пенелопа Еккарт, — продовжував він крижаним голосом.

Пенелопа Еккарт? Ім’я здавалось знайомим.

— Як покарання, ми забираємо в тебе наше ім’я, «Еккарт», на деякий час.

Ця фраза та ім’я були дуже знайомими. Для початку я підняла свою голову. Зараз я чітко бачила лице чоловіка переді мною. Особа, що стояла недалеко від ліжка, як і очікувалось, не була одним із тих людей з того дому. Він був іноземцем, якого я ніколи не бачила до цього. В нього були блакитні, ніби як океан, очі, та чорне волосся, неначе обсидіан. Над ним була довга панель, що нагадувала значок батареї телефону із білим словом, сяючим посередині — Прихильність.

— Із цього моменту я ставлю тебе на випробувальний термін. Тобі не тільки заборонено відвідувати банкети, а також покидати свою кімнату. Поміркуй, що саме ти зробила неправильно і як тобі потрібно себе поводити під час покаяння. — Я могла тільки дивитись на нього в тиші. Що я зробила не так?

— На що ти дивишся? — Спитав він, насупившись. — Чому ти уникаєш моїх очей та дивишся кудись ще? — Він був незадоволений тим, що я дивилась кудись замість звертання уваги на його слова. Але я не відреагувала. Я могла тільки дивитись на панель над його головою.

[Прихильність 0%]

«Не може бути…» — Подумала я. Не усвідомлюючи, я помотала головою, не вірячи власним очам. Це було справді неймовірно.

— Чутки про твоє божевілля повинні бути правдою. — Виплюнув він. Чоловік пильно дивився на мене з хвилину, потім різко розвернувся. Він вийшов через двері швидкими, довгими кроками, наче не міг витримати перебування зі мною в одній кімнаті ані секундою довше. Я могла тільки дивитись як [Прихильність 0%] віддалялась від мене.

«Що я зробила не так?» — Подумала я. Пильно дивлячись на відступаючу фігуру, я могла почати розмірковувати, що відбувалось. Але до цього, я відчула на собі чийсь ще погляд із аурою, переповненою злобою.  Я обернулась до іншої особи в кімнаті, що стояла із схрещеними руками у тіні біля дверей. В нього були такі ж блакитні, немовби океан, очі, як у чоловіка, що щойно пішов та рожеве, ніби витончена роза, волосся. Він стояв, презирливо посміхаючись.

[Прихильність -10%]

Слова сяяли білим над головою молодого чоловіка. Вони навіть негативні!

— Тупа сука. Тобі ідеально підходить. — Такі потворні слова сказані таким красивим обличчям. Він покинув кімнату, послідувавши за темноволосим чоловіком, грюкнувши на шляху дверима.

Нарешті я залишилась наодинці, маючи час на обмірковування та абсолютно порожній розум. Я була так шокована, що не могла ясно думати та зовсім не могла зрозуміти, що трапилось. Через декілька хвилин до мене повернувся здоровий глузд. Кімната та ці два чоловіка якимось чином здавались знайомими.

— Це брехня, так? Все ж таки це неможливо, — пробурмотіла я. Наодинці, я нарешті могла розмовляти, хоча я не усвідомлювала це тоді. Ця сцена, ця люди – вони були ідентичними до сцени з гри, в яку я грала перед сном минулою ніччю. Все розгорталось переді мною так, наче воно було реальним! Зі мною, як одною із персонажів у грі!

— Я сплю зараз, — пробурмотіла я. Скільки б не міркувала, в мене не виходило знайти інше пояснення тому, що відбувалось, окрім сну. Не важливо скільки я тягала себе за волосся або щипала свої щоки, я не могла прокинутись.

— Н, ні… Ні, ні! Ні! Я кажу ні!

Пенелопа Еккарт.

Вона була злодійкою у найпопулярнішій отоме грі для дівчат зараз, та героїнею складного режиму.