Пролог

Зимовий вітер завиває за вікном, нещадно б’ючи по склу, немов намагаючись увірватися в кімнату. Єдине джерело світла в приміщенні — вогонь у каміні, від якого стінами розбігаються чудернадські тіні. У кріслі поруч сидить темноволоса жінка із новонародженою дитиною на руках. Вона озирається на шум, напружуючись, і розслабляється, коли бачить у дверях знайоме обличчя чоловіка. 

— Ну що? — з нетерпінням перепитує вона. 

— Все добре, вона забере його за кілька хвилин, — знесилено відповідає чоловік, сідаючи у крісло поруч з нею. 

Очі жінки починають ближчати від сліз, які вона швидко витирає та пригортає дитину ближче до себе у спробах дати їй стільки тепла та любові, скільки зможе за той недовгий час, що їм лишився разом. 

— Ти ж знаєш, що ми не мали вибору, — вимучено каже чоловік, спостерігаючи за її діями. — Вони не зможуть йому зашкодити, тільки якщо не зможуть його знайти. 

— Але коли він підросте і почне розуміти…, — починає вона дивлячись на чоловіка очима, сповненими болю. Вони були з двох протилежних світів, два різних полюси, що неможливо поєднати. І все ж вони зійшлися, усупереч самій природі, за що тепер доводиться так гірко платити. 

— Тоді він зробить свій вибір, — у голосі чоловіка бринить суміш болю з рішучістю. Він обіймає жінку за плечі, пригортаючи їх з дитиною ближче до себе. 

— Сподіваюсь, він не зненавидить нас, — тихо каже вона. 

— Ми зробили все, що могли, аби захистити його. Аби він не став їхньою зброєю, — чоловік поглядає на хуртовину, що лютує за вікном. 

— Ти думаєш вони нічого не запідозрять? — після довгою паузи питає жінка. — Не зможуть відрізнити безсмертну дитину від людської? 

— У них не буде приводу щось підозрювати, — переводить він погляд назад на неї. — Обоє батьків мертві, дитина разом з ними. Ніхто не стане розбиратися. Усі видихнуть з полегшенням, коли про це дізнаються. 

— Якби я хотіла подарувати йому нормальне життя. Життя вільне від того страху, в якому довелося жити нам, — промовляє жінка, радше до самої дитини, ніж до чоловіка. 

Кілька хвилин у кімнаті панує тиша, що порушується лише тріскотом вогню та завиванням вітру за вікном — ніби сама природа противиться тому, що сталося. 

— Він буде не звичайною дитиною, — нарешті відповідає їй чоловік. — Він стане сильнішим за нас з тобою, сильнішим за нас всіх. Він впорається.