Відчай

УВАГА!! Оригінал цієї роботи був написаний мною ще в 2021, російською. Написано під враженням від моду Дистимія-6 на гру Serious Sam і на основі мого психічного стану в той період. Не засуджуйте, насолоджуйтесь!

«Так, ви назвете мене диваком, але я люблю запах палаючого очерету і бензину… Я люблю підпалювати, мені подобається дивитись на вогонь, як палають будинки і лани… Не знаю, мабуть, це залежність. Щоб досягти взаємної симпатії я спалив зарості очерету за містом. Мене не спіймали тоді. А пам’ятаєш закинуту будівлю по сусідству? Це теж був я. Як тоді літав шифер. Ти ж пам’ятаєш, Саш? Це все я, а не нещасний випадок, хоча, я вважаю, що це – синоніми. Я живу недалеко від тих місцин.

Пам’ятаєш, як ми в 14 років знайшли 2 кіло плівки з Кривого Рогу а після перегляду я потрапив в диспансер. Я спалив цю кляту плівку, як тільки вийшов з психлікарні, ніхто більше не постраждає від неї.»

Березень, мені було 14. ми з подругою пішли на пустельний мікрорайон нашого містечка. Як зараз пам’ятаю його: по всьому району були розкидані шмати плівки радянських часів.

На плівці – сотні однакових кадрів – це був кінорепортаж. Ми зібрали всю плівку і поклали мені до гітари в карман, а потім направились до обпаленого садка через зарості очерету…

Я допалював вже другу цигарку і незчувся, як в пориві допитливості підпалив пару віників очерету. Мені було в кайф дивитись на те, як швидко і яскраво палає очерет і як вітер несе попіл від них:

–     Юлю, – озвалась подруга Саша, – з тобою все добре?

Я лиш кивнув головою – задоволення полонило мій підлітковий мозок. Я не знаю, що було тоді, але це відчуття я можу порівняти лиш зі славнозвісними метеликами в животі.

Вдома я вичистив плівку, перемотав її, розділив на однакові мотки, обрізавши зовсім погані кадри. Потім дістав діафільм и почав поступово перемотувати плівку по частинах. Як зараз пам’ятаю: їх було чотири.

Перші дві частини не являли собою чогось особливого. Однотипні кадри, шахтарі, парад. Я вже подумав, що це надовго, але як же я помилявся! Я вже впадав у відчай… Здавалось, у мене немає виходу.

На третій частині мені стиснуло голову ніби тисками, а руки вчепились в ручку діафільму. Як би я не намагався, я продовжував перемотку. Як же я пожалкую про це…

Четверта частина. Голова перестала розколюватись. Я був в гарячці. Вона хвилями накривала мій розум. От тепер я зрозумів, що щось не те. І був правий. Я почув голоси в голові. Це був хор. З кожним обертом ручки діафільму він ставав все гучнішим. Щось дихало мені в спину, не даючи ні озирнутись назад, ні припинити мої пекельні страждання. Я не міг кричати, просто безпомічно відкривав рота. Я ненавидів себе за це, тепер я вже заздрив Саші, що вона не побачить цього жаху.

Моя свідомість відключилась. Я склав плівку і сховав її. Потім чітко пам’ятаю як впав і мене почало смикати. Матір застала мене вже в цьому стані. Я мало що пам’ятаю, лише з її розповідей. По її словах я важко дихав і намагався кудись бігти, смикаючись в конвульсіях на підлозі. Я не подавав ознак адекватності, не реагував на світло, ніби в мене вселився диявол.