Пролог

Тупіт двох пар ніг тихо розносився тихими коридорами. Усі студенти вже розбрелися на уроки по авдиторіях, лише ці двоє кудись спішили.

— Біжи тихше! Нас ж засічуть!

У відповідь дише засяяли золотаві іскри, складаючись у слова.

“Сама знаю. Біжи давай!”

Підземелля зустріли їх холодом та спертим повітрям. Їх мантії розвівались за ними, поки вони бігли в сторону класу зіллєваріння.

“Якщо затримаємося ще на 30 секунд, професор точно нас проносним напоїть!”

— Тебе тільки це хвилює?!

Вони все ж добігли до авдиторії та зупинились віддихатись. Тихий стук в двері прозвучав ніби грім посеред тихого класу, де звучало тільки булькання невідомих речовин в котлах.

— Пробачте, професоре. Ми запізнились через особливі ранішні справи.

Високий чоловік в чорній мантії зміряв учнів строгим поглядом.

— Гикавка, Енд, відроблятимете після уроків. Домовики вас повідомлять.

“І знову казанки чистити……”

— Слава Одіну ми не забули затички. Це жахливо…

“Якби дехто не дурачився, ми би встигли вчасно.”

— Ми ж стільки не бачились!

“Ага. Цілих п’ять годин.”

Одинокий голос стих, а іскри зникли. В класі тепер звучало тільки тихе шуршання щіток та булькання казанів.

— Чорт забирай, ледь вибрались… У нас ж домашки ще немірено.

“Йдем розвіємось трішки, а потім вже за домашку.”

— Я за. Зробиш мені руни та історію, а я тобі есе з трансфігурації та нумерології напишу.

“Домовились.”

Парочка тихо вислизнула з замку та попрямувала до Забороненого Лісу. Хаґрід тільки провів їх поглядом та похитав головою.

— Тілько-б си вирнули. Вони вмілі діти, та і дракончик сильний… Але шось я си хвилюю…

Дивний рик, який видав Гикавка, пролунав лісом. Здалека почувся тупіт сильних лап. До них наближалась велика чорна істота.

— Беззубик! Як я скучив за тобою!

Дракон повалив хлопця на землю та почав гратись з ним та облизувати.

— Досить, досить вже! Слину ж не відіпрати! — Гикавка ледь вибрався з-під дракона та спробував змахнути слину з одягу.

“Ахахах! Ви такі кумедні!” — затанцювали навколо дівчини іскри. Вона змахнула рукою та прибрала всю слину з одягу хлопця.

— О Боги, Я й забув, що магія і таке може. До речі, а де твоя паличка?

“Та не знаю. І нащо вона мені? Я і без неї чудово справляюсь.”

Гикавка скептично подивився на дівчину.

— Чортів геній. І як тобі це вдається?

“А як мені ще чаклувати без голосу, га?”

— Так це невербальна магія а не невербальна й безпаличкова!

“Шо одне, шо інше — одна морока. Давай транфігуруй одяг швидше. Беззубик ось вже божеволіє.”

Дракон від нетерплячки вистрибував навколо друзів. Він не міг дочекатися щоб нарешті знову політати. Учні швиденько трансфігурували свої мантії в літальні костюми, а хлопець ще й зняв ілюзію з протезу. Він застрибнув в сідло, в той час як дівчина розправила крила.

“Ну що, полетіли?”

Розправились дві пари крил та компанія різко злетіла над землею.