Пролог

Гаряча вода стікала по тілу і Юзуха відсторонено спостерігала за тоненькими струмочками, що збігали її шкірою. Її тіло виглядало так само, як і завжди. Всі шрами на своїх місцях, такі ж самі, як і вчора, на своєму місці і маленька родима пляма справа на ребрах. Але дівчина знала, що тепер все інакше. Вона — інша. Гірша. Грязніша. Небажана зміна липла до її шкіри нудотною пліснявою, яку не міг побачити ніхто, окрім неї. Але Юзуха бачила. Знала про цю зміну в собі. Ненавиділа її.

Чужі грубі руки залишили невидимі відбитки на її шкірі, жалючі та болісні, немов опіки. Юзуха все ще відчувала дотик цих рук і від одного тільки спогаду про це під її шкірою починали снувати полчища фантомних мурах, ніба сама ця шкіра бажала спозти геть з її м’язів. Дівчині і самій хотілося счесати, здерти з себе цю осквернену шкіру, яка тепер зберігала в собі відбиток мерзоти, через яку вона пройшла.

Юзуха зробила це заради Хаккая. Як і майже все в її житті — заради нього, заради її меншого братика, котрого вона поклялася оберігати. Так само, як зносила побої від Тайджу — зціпивши зуби, заплющивши очі, беззвучно — точнісінько так само зносила вона і нестерпні липкі поцілунки та укуси, що залишили болючі засоси на її шкірі. Терпіла жгучий біль там, внизу, коли з глухим, похабним уханням Мацумото Косей, ватажок Кривавої Зорі, навалювався на неї всім своїм здоровенним тілом, грубо проникаючи всередину неї — суху, недосвічену і зажату від страху. Їй здавалося, що він просто розірве їй все там, проміж ніг. Було так боляче й бридко. Тошно. Але Юзуха терпіла. Вона витерпить усе. І якщо по її щоках котилися тоді безмовні сльози, вперше зі смерті їхньої матері, то про це необов’язково було знати ще комусь, окрім неї.

Напередодні цього Тайджу прийшов додому, перебуваючи особливо не в дусі. Зібрав їх з Хаккаєм у вітальні, зло гаркнувши, щоб кинули всі свої справи, і без прелюдій озвучив ситуацію, що склалася. Чорні Дракони програли битву Кривавій Зорі і в якості компромісу замість злиття угруповань ватажок банди поставив Тайджу умову: той продає до Кривавої Зарі Хаккая, або ж віддає главі Юзуху на одну ніч. Тайджу із знущальною усмішкою, імітуючою турботу, наказав обирати їм. “Адже ми сім’я, – сказав він тоді. – Ви обоє маєте право на вибір”.

Юзуха не знала, за що старший брат так люто ненавидить їх обох. Зате прекрасно знала, що являє собою Кривава Зоря. Доросле, серйозне угруповання, всім членам якого було вже за двадцять. Вони не розмінювалися на дрібниці. Азартні ігри, бої без правил, крадіжки, вбивства. Не щадили ні чужих, ні своїх. Вона бачила, як тремтять перекреслені давнім шрамом губи Хаккая, як неймовірно розширилися від почутого його очі. Але рішучість на його переляканому обличчі не залишила їй вибору. Якщо вже на те пішло, відсутність вибору для неї з самого початку була очевидною. Її молодший брат вже відкрив рота, але вона не дала йому заговорити. Що значила одна ніч проти всього його життя, яке Кривава Зоря поставила б під неминучу загрозу?

Неживим, байдужим голосом вона заявила, що відправиться до Мацумото. Вперто не дивилася на Хаккая, знаючи, що він дивиться на неї сповненим жаху поглядом. Жорстко обірвала його плутані заперечення. Відсутність вибору, напевно, теж була її вибором. Ніхто не змушував її захищати Хаккая. Але вона завжди обирала його і тим самим позбавляла себе будь-якого іншого вибору. За своє життя Юзуха стерпіла безліч знущань над своїм тілом. Стерпить і ще одне, хоч і іншого роду. Врешті-решт, це всього лише тіло. Всього один раз. І Хаккай буде у безпеці. Адже вона обіцяла мамі доглядати за ним. Юзуха ніколи не мала ніяких романтичних фантазій щодо втрати цнотливості, “того самого єдиного”, якому її віддала б. Вона з раннього дитинства уяснила, що живе не у казці. Нехай і уявляла свій перший раз дещо інакшим. Та яка вже різниця. Але вона пройде і через це. Витримає.

Юзуха повернулася додому півгодини тому. Була вже глибока ніч, але Хаккай сидів на дивані у вітальні, повісивши голову на груди, і гучно хропів. Чекав на неї. Дякуючи всім богам за те, що брат все ж таки заснув, не дочекавшись, Юзуха мишкою просковзнула у ванну. З поспішністю та остервенінням здерла з себе пом’ятий одяг та розірвану, зап’ятнану кров’ю білизну. Вона спалить її завтра, коли нікого не буде вдома.

І тепер вона стояла під обпікаючими струями, десь глибоко всередині сподіваючись, що вони обварять її осквернену шкіру, змиють спогади про біль та приниження. В голові було пусто та гулко, і в той самий час мозок ніби розпирало зсередини. Вон хотіла б стати кимось іншим, кимось цілим, недоторканим, чистим. Кимось, чиєю найбільшою проблемою був черговий тест з алгебри. Але вона не була цим кимось. Вона була зламаною, нікчемною собою.

Червоні струмочки зтікали по її стегнах, збирались на полу душової кабіни іржавими калюжками. Внизу живота розливався тупий біль. Юзуха відмовлялась признавати, що по її щокам котяться зараз не лише струмені гарячої води. Вона ніколи не плаче.

Дівчина не знала, скільки простояла під душем, ніби у трансі, забувши себе. Тільки коли витекла вся гаряча вода в бойлері та пекучі струмені змінилися крижаними, вона, немов нежива лялька, вимкнула кран. Вибралася з душової кабінки, на автоматі витерла тіло рушником. Зазирнувши на кухню, набрала у пляку гарячої води з чайника і пішла до своєї кімнати, де звернулася калачиком на ліжку, притискаючи теплу пляшку до живота у сподіванні заглушити згорнувшийся там біль. Юзуха навмисно не витерла рушником обличчя. Так вона могла і далі прикидатися, що волога на її щоках — всього лиш не висохша вода, і нічого більше. Тільки цієї ночі.

***

Через два тижні після того дня Юзуха прогуляла школу, щоб сходити у клініку до гінеколога. Вона знала, що не вагітна, адже всього кілька днів тому закінчилися місячні, і він користувався презервативом. Але вона все одно хотіла переконатися, що чиста і не підчепила від нього ніякого лайна, яке могло б ще більше спаскудити її й без того паскудне життя. Юзуха навмисно не зустрічалася поглядом з молодою гінекологінею, що її оглядала, односкладно відповідала на обережні запитання лікарки. Але в глибині душі вона була вдячна лікарці за те, що на її обличчі жодного разу не промайнув вираз засудження до неповнолітнього дівчиська, або й того гірше — жалю.

У кінці візиту Юзуха попросила назначити їй оральні контрацептиви. Про всяк випадок. Звісно, дівчина сподівалася, що подібне не повториться з нею. Але вона жила у жорстокому світі. І живучи у ньому, мала захистити себе від будь-яких небажаних наслідків, якщо… якщо…

Про всяк випадок.

***

Для неї став нестерпним чоловічий дотик. Навіть Хаккая, і Юзуха з горем у душі бачила, як її відстороненність та замкнутість ранять молодшого брата. І все ж не могла продушити тремтіння від будь-якого, навіть найлегшого та невинного дотику. На обличчі Хаккая застиг вираз провини, і Юзуха ненавиділа той факт, що він з’явився там через неї. Іноді їй здавалося, що Хаккай навмисно уникає її очей. Ніби не може дивитись на неї. Юзуха могла його зрозуміти. Вона й сама не могла більше дивитись на себе у дзеркало. Не хотіла бачити у відображенні цю неживу, згаслу ляльку. Їй було гидко від вигляду власного тіла.

Весь минулий місяць вона ніби стояла на краю бездонної прірви, і ця безодня запрошуюче лизала підошви її тремтячих ніг, кликала її, вихорилася навколо і всередині неї, змушуючи голову кружитись від жахливої висоти. Вона стояла одна на краю своєї особистої безодні, її внутрішності розривалися від безмовного крику, не чутного ні для кого навкруги, і небезпечно балансувала в одному кроці від польоту, який розбив бі її на незлічені гострі уламки.

А всередині росло темне почуття, від якого вона задихалася ночами, застигнувши, ніби паралізована, на просочених холодним потом простирадлах. Немов щупальця чудовиська, ця темрява стискала її кровоточиве серце, шепотіла в її пустій та переповненій голові тисячею голосів. Юзуха ненавиділа Тайджу. Всім, що було у ній, ненавиділа саме його існування. І в одну з таких ночей, коли все місто пропахло ніколи не знайомою їй радістю і передчуттям наближаючогося Різдва, оселившийся в її голові темний голос вкрадливо прошепотів у її душу те, що вона і так знала.

Вони з Хаккаєм не будуть вільними до тих пір, поки є Тайджу.

***

Її руки не тремтіли, коли вона брала простягнутий Кісакі ніж. Пальці Юзухи повільно стислися на холодній рукояті. Якийсь час вона просто мовча розглядала цей ніж, відстороненно відмічаючи, як несподівано природньо він виглядає у її руці. Як перегукується блиск сталі з її блідою шкірою. Як гармоніють зазубрини на рукояті з її обкусаними нігтями. За своє недовге життя Юзуха пожертвувала багато чим. Пожертвувала своїм дитинством, нагромадивши на себе залишену її матір’ю роль: чужу, не по плечу, нестерпну. Пожертвувала своїм тілом, віддавши його на розтерзання кулакам брата й похоті незнайомого чоловіка. Їй залишилося тільки пожертвувати своєю душею, щоб замкнути це порочне коло. Вона навіть бачила певну цинічну поезію в цьому. Врешті-решт, душа такої, як вона, не може коштувати надто дорого. Її душа була незначною платою за їх з Хаккаєм свободу, яку вона збиралася викупити цієї ночі.

***

Чоловічі руки вселяли в Юзуху жах. Але чомусь, по якійсь незбагненній причині, дотик Міцуї Такаші не запустив звичне тремтіння відрази, яке вона була не в силах здолати весь минулий місяць від однієї лише думки про чоловічі пальці на її шкірі. Його долоня була широкою і теплою на її спині; його плече, на яке схилилася її голова, коли він підхопив її, побиту й знесилену — твердим і надійним. Навіть його запах заспокоював (м’ятний шампунь і якісь прянощі), і Юзуха вдихала його, дозволяючи Міцуї тримати її, чіплялася за його куртку і відчувала удари його пульсу скронею, прижатою до його теплої шиї. Немовби він, чомусь саме він, перетворився на якір, що тримав її у реальності цією дивної, страшної Різдвяної ночі.

Кількома годинами потому, вже лежачи у своєму ліжку й випивши майже все знеболююче у домі, Юзуха все ще відчувала тяжість його руки на своїй голові, тепло заплутавшихся у її волоссі пальців. І запитувала себе, чому їй не було неприємно. Чому, коли він торкнувся її, вона відчула тільки полегшення від усвідомлення, що можливо, можливо, їй нарешті не доведеться більше боротися. Лежачи у напівсні, сама не знаючи, чому робить це, Юзуха згадувала його сумні добрі очі і впевнену, бешкетну усмішку, коли він з такою легкістю сказав їй, що тепер його черга захищати — сказав так просто, ніби навіть не здогадувався, який тягар зняв з її плечей в той момент. Та він і справді не знав, звісно ж. Але навіть не знаючи, він забрав тяжість, що душила її роками, забрав її самотність, і так серйозно й щиро признав значимість та глибину битви, яку вон вела зі старшим братом, з самим своїм життям.

До цієї хвилини Юзуха навіть не знала, як сильно потребувала цього, когось, хто міг полегшити її ношу. Вона ніколи б не подумала, навіть уявити собі не могла б, що цим “кимось” виявиться Міцуя Такаші, найкращий друг її брата, хлопець, до якого вона час від часу ледве не ревнувала молодшого братика, бо не дивлячись на всі її старання, Міцуя займав у житті Хаккая хіба не більш важливе місце, ніж вона сама.

Але цієї ночі їй вперше не снилися кошмари. У її снах було тільки знайоме тепло у її волоссі, відчуття безпеки й запах пряної м’яти.