Пролог

Один сильний постріл сколихнув вулицю, повністю руйнуючи тишу в цей теплий весняний вечір. Та сьогодні свинцева куля забирає не тільки тишу, а й ще одне життя. Яке оцінили в 50-60 тисяч готівкою, можливо й замало, можливо й забагато, розбиратися ніхто не хотів і не збирався.

Рослий чоловічий силует завмер, вдивляючись в темряву, погане передчуття охопило вбивцю. Ніби на нього полював хижак більше, ніж сам він. Його життя було безплатним, на відміну від мертвого чолов’яги. Але якщо це дійсно полювання, то він згоден, азарт дурманив голову краще ніж дорогий алкоголь. Якщо хтось захоче пограти з ним в смертельну гру, той не думаючи погодиться. Напускна впевненість розвіювалась, коли в голову прокрадались думки про те, що це звичайний свідок, згубник не відпустив би його. Здається спостерігач не був хижаком, яким був вбивця: він притиснув хвіст та втікав, ніби сподіваючись що чоловік не помітить руху в темному провулку. Але все було марно. Він вже підписав собі смертний вирок. Легким рухом вбивця дістав пістолет. Пролунав ще один постріл, який знову безжально крав спокій місцевих жителів. Залишатися довго на одному місці надто небезпечно. Головоріз рушив з місця, турботливо замітаючи сліди своєї причетності, та переписуючи історію всього декількома рухами. Залишилось зробити тільки одне, щоб завершити цю трагічну історію темного провулка, та звичайнісінького весняного вечора. Вбивця стискав пістолет, з якого застрелив бідного хлопа, що безтурботно гуляв провулками, навіть не відчуваючи наближення свого кінця. Душогубець вклав в руку другому мертвому пістолет, історія завершилась. Відчуття бентежності засіло всередині. Він ще раз кинув погляд на тіло мертвого свідка. Усвідомлення вдарило в голову, ніби розриваючи її на шматки. Від цієї крові вже не відмиєшся.

Сорен дивився на небо яке затягнуло темними хмарами: місто ніколи не зустрічало його світлим промінням сонця. На небо й не було часу, коли ти постійно крадеш чужі життя. Ані погода, ані погана ситуація на роботі не налаштовувала на позитивний лад. Сьогодні все повинно було вирішитись. Було невідомо, хороше буде рішення чи погане. Чоловік не спішив приходити на місце зустрічі, хоча повинен був. Не хотілось зраджувати своїх пунктуальній натурі, тому той пришвидшив кроки. Все ж вирішувалась доля компанії…

На дворі було прохолодно, але це не заважало багатьом людям гуляти по вулиці. Через різнокольорові вивіски вже рябіло в очах. Сорен скривився та пройшов всередину потрібної будівлі. Його зустріли знайомі лиця, вже не вперше доводиться дивитися на цих охоронців. Сорен коротко привітався та зняв верхній одяг. На обличчях людей навколо читалося занепокоєння, і це можна було зрозуміти. Чоловік похитав головою проходячи повз знайомих. Він сам почав нервувати, не хотілося втратити роботу. Спокою не давали нав’язливі думки, які кожен раз прокручували найгірші результати цієї зустрічі. Сорен присів на диван для гостей в кабінеті боса. Й з нетерпінням чекав, коли той почне розмову. Мало коли випадав шанс побачитися з босом: не було потреби в особистих зустрічах. І це було причиною, чому Сорен й не звернув увагу на незнайомих людей в кабінеті. Йому запропоновали келих алкоголю і він погодився. Це було помилкою. Розмова почалась, чоловіку здавалось ніби бос говорить нісенітниці, але він не розумів до чого веде це все. Він тягнув час, але для чого?

Під час розмови в кабінет пройшли ще декілька людей. Один з них став біля дверей, блокуючи вихід. Сорен розумів, що він в пастці. Але чому його не застрелили одразу, невже бережуть для чогось ще більш брудного? Він зітхнув, напруга наростала в повітрі, всі це помічали. Голова стала нестерпно боліти, руки більше не слухались. Розуміння прийшло занадто пізно. Завдяки запропонованому алкоголю він втратив свідомість. Що ці сволочі туди підсипали…

Все було ніби в тумані. Він пропустив багатенько часу: його вже кудись припхали. Чоловік піднімає тяжку голову. На очі спадає сиве волосся, у вухах дзвенить. Нерозуміння, де він взагалі знаходиться тільки погіршує ситуацію. Сорен намагається поворушитися… натомість, груба мотузка роздирає шкіру. Ця атмосфера давить на нього, наче тяжкий камінь. Бос його зрадив. Напевно, найгірший розвиток подій з усіх можливих. Сорен оглядає місце, аби зрозуміти де він зараз знаходиться. М’які стіни з матеріалу для шумоізоляції. Психлікарня? З чого б це…

За дверима чутно декілька чоловічих голосів. Через декілька секунд у невеликому віконці показується чиєсь обличчя, яке не вдається розгледіти. В очах знову темніє, коли чоловік намагається злізти зі стільця, до якого він прив’язаний. На що він взагалі сподівався роблячи це?

– Прокинувся? – голосно каже невідомий, щільно зачиняючи двері за своєю спиною. Сивоволосий розплющує очі, роздивляючись незнайомця. Жовте волосся спадають на обличчя, яке прикрашає шрам на носі. Бридка посмішка й очі, які дивляться на чоловіка звисока.

В горлі з’являється ком, який вже неможливо проковтнути. Очі розширюються в подиві. Найкращого вбивцю, який тільки був в конторі, віддали у руки їх головного ворога. Перед ним стояв Адріан Еванс – лідер мафії, з котрою бос Сорена боровся декілька років. Стояв і сміявся йому в обличчя. На його щоці досі залишилась рана від кулі, яка пролетіла прямо повз нього. Сорен був впевнений, що він досі ходить в бинтах після пострілу йому в бік. Цей чоловік – єдина людина, яка виживала після перестрілок з ним. Факт, котрий неймовірно дратував, але це не те, про що зараз думав вбивця. Насправді, зараз він не міг зорганізувати свої думки. В голові все мішалося, до того ж після втрати свідомості.

Від рота різко відривають липкострічку, здається, що відразу зі шматочками шкіри. Довге сиве волосся також тягнеться за рукою мафіозі, зриваючи голову з плеч.

– А тепер кажи, – починає наказувати чоловічий голос. Еванс дивиться в очі тому, намагаючись викликати в нього почуття страху. – Нащо вони тебе нам підкинули? Відволікти?

Сорен лиш мовчав, стиснувши зуби. Він й сам нічого не відав, але чого б він видавав це ворогу? Чоловік робив вигляд, наче щось знає, але не каже. Мафіозі тихо посміявся, потягнувши за волосся сильніше і поклавши свою масивну руку чоловіку на горло. Він нахилився до нього і підніс свої уста до вуха Сорена, видихнувши в нього гаряче повітря.

– Не розповідаєш? Слухняний песик? – шепоче блондин, стискаючи горло вбивці. Чоловік шипить від болю, поки нігті того впиваються йому в шкіру. – Кажи. Чому ти тут?

– Нізащо, – тихо хрипить у відповідь Сорен, хапаючи ротом повітря. Рука на горлянці стискається все сильніше. На очах виступають краплі сліз, як реакція організму на біль.

Еванс коротко гримає, відпускаючи горло чоловіка, поки той намагається відновити своє дихання. Мафіозі зітхає, відкриваючи двері на вихід і кажучи щось своїм помічникам. Невже він так просто здався? Сорен помилився, адже чолов’яга досі знаходився в кімнаті, опираючись спиною об одну зі стін. Він чогось чекав, розкривши двері. Через декілька хвилин до камери заїхав невеликий металевий столик.. з інструментами для тортур. Сорен проковтнув слину, яка скопилася у роті, роздивляючись все, що лежало поряд з ним. Блондин натягнув на руки рукавички, аби не забруднити їх кров’ю і підійшов до свого знаряддя.

– Що ж мені спробувати першим.. – Еванс пробігся по приладах пальцями. Він зупинився на каміннях, що лежали в невеличкій мисочці, посміхнувшись. Чоловік також дістав невеличку газову плиту, ніби для туризму. Запаливши її, він поставив посудину нагріватись. – Любиш готувати?

Сорен знов сидів мовчки, слідкуючи, як камінці стають багряного кольору, набираючи в себе високу температуру. Мафіозі хмуро подивився на того, хмикнув.

– Навіть на це не відповідаєш, – чоловік взяв до рук щипчики, піднімаючи ними розпечений камінець. Він підійшов до вбивці, тримаючи перед ним причину його майбутніх криків. – Ім’я?

– Кобальт, – твердо відповідає зв’язаний, дивлячись на каміння. У відповідь Еванс кивнув.

– Не позивний, а ім’я, сволота, – ледве не кричить мафіозі, втискаючи кругляк в ногу Сорена. З горла виривається крик, який він намагається приглушити, стискаючи зуби. – Кажи, бляха!

Багряне каміння пропалює одяг і ледь не проходить крізь, залишаючи опіки. Допитуваний шипить, дивлячись на те, як на його нозі ледве не з’являється діра.

– Не хочеш, добре… – на обличчі Еванса було складно прочитати емоції. Їх було надто багато і всі були змішані. Він дістав ще одне каміння щипчиками, шукаючи нове місце на тілі Сорена. – Нащо вони тебе прислали?

Чоловік все ще не відповідав. Тримався. І це не подобалася Адріану. Наступне каміння опинилося в плечі, так званого, Кобальта. Він кричав і робив це дуже голосно. Еванс думав, що вже скоро його вуха налиються кров’ю від цього голосу.

– Ти так голос собі зірвеш, – проричав той хапаючи його обличчя і стискаючи його щоки пальцями. – Дай відповідь на питання і я не буду тебе чіпати. Де знаходиться ваша контора?

Замість відповіді чується гуркіт. Мафіозі струшує кров допитуваного зі свого кулака, дивлячись, як той лежить на підлозі і стогне від болю. Адріан підходить до Кобальта, ставлячи свій чобіт на його обличчя.

– Ти жалюгідний, – гиркає той, вдавлюючи чоловіка лицем в підлогу. – Твій начальник зрадив тебе. Продав за ціну якогось перемир’я, замість того щоб боротися за свою гідність. І ти не видаєш навіть трохи інформації, аби помститися? Ти лиш пес, який шмигає слідом за тим, хто платить тобі гроші.

Мафіозі спльовує слину, поряд з обличчям сивого, відпускаючи його. Він недалеко відходить, напослідок вдаривши Кобальта в живіт, що змушує того тяжко закашлятись.

– Я міг дати тобі все, – каже Еванс, вже відчиняючи двері на вихід. Він знизує плечима. – Але ти добровільно відмовився від цього.

Двері гучно зачиняються. Ключи дзвенять в замку. Адріан ще на довго запам’ятає цей допит, як найгірший досвід в своєму житті. Його робочий день на сьогодні закінчується.

Допит був явно провальним: не вдалося дістати й краплі інформації від сивого, який здається був досі вірний людині, що так легко віддала його на розтерзання ворогу. Дурний пес, тепер здається в нього зовсім нічого не залишилося, бо навіть його життя вже належало Евансу, варто йому тільки дати команду, й сліду від гидотного вбивці не залишиться. Він надто сильно заважав всім, знову й знову зриваючи операції. Нікому не було зрозуміло чим керувався цей покидьок, мабуть тільки бажанням заробити. Адріан скривився відчиняючи двері свого офісу, ніяк не міг викинути з думок того сивого пса. Навіть якщо його спіймали він все ще велика проблема.

За дверима почулось протяжне нявчання. Білий кіт кружляв біля проходу, не в змозі дочекатися свого власника, який так часто пропадав на завданнях. Лице Еванса розпилилось в посмішці, все ж це єдине що могло підняти йому настрій сьогодні.

– Зачекався? — говорить Адріан беручи кота на руки, той притиснувся до власника та почав муркотіти, ніби даючи відповідь на запитання. Еванс стояв би так вічно, якби тільки не треба було розгрібати чергові проблеми, до яких додавалась поява Кобальта. Тим не менш з брудною роботою на сьогодні було покінчено. Чоловік поставив кота на землю, напослідок почесавши тому за вушком, проблеми не зможуть почекати до завтра. – Вибач, Оз.

Андріана бентежило те що не було ніяких новин, від людей яких він відправив на місію декілька днів тому, хоча вже щось точно повинно було статися. Довге мовчання це поганий знак. Вони обіцяли вийти на зв’язок тоді, коли завершать місію. Але пройшло вже надто багато часу. Спроби зв’язатися з ними провалювались, Адріан вертів в руках рацію, іноді стискаючи її з такою силою що відчував біль в руках, він ходив по колу щоб опанувати себе, й не рознести цей офіс в шмаття. Невже всі померли? Ще більше обурював той факт, що Кобальт міг бути причетний до цього. Тепер сивого не врятує навіть те, що він буде відповідати на кожне запитання. Еванс вийшов з офісу швидким кроком. Який може бути відпочинок, якщо їх вкотре розгромила якась шпана? Неприпустимо. Потрібно рятувати себе, та репутацію банди, яка з них мафія, якщо вони навіть не можуть розібратися з місцевими бандитами, які заважають ним продавати наркотики?

Адріану ще було про що поговорити з Кобальтом, він дізнається все що йому потрібно, неважливо яким способом. Масивні двері знову відкрилися, впускаючи свіже повітря та промені світла, разом з чоловіком. В середині нього бурлила злість, яка з головою накрила чоловіка коли той побачив сивого. Він був готовий знищити його. Кобальта знову прив’язали до стільця, готуючи до нових тортур. На тілі були помітні зовсім свіжі побої, мабуть йому не дуже хотілось знову бути зв’язаним.

Адріан глибоко вдихнув, стримуючись щоб не роздробити сивому голову. Той здається вловив емоційний стан Еванса, сидів тихо.

– Ну що, подобається нова домівка? — голос був голосним, та достатньо грубим, щоб викликати жах в полоненого. Сивий лиш похитав головою, дивлячись прямо в блакитні очі Адріана. Еванс посміхнувся, Кобальт був таким жалюгідним. Хотілось розчавити його як ту набридливу комаху, що постійно летить в лице. – Навіть не привітався.

Адріан казав це з награним сумом, спираючись в стіну. Посмішка спала з його лиця, а брови звелисся в переніссі.

– Ти сам загнав себе в глухий кут своїм мовчанням. Хочеш вічно бути полоненим? – напруга наростала, і це було на користь Адріану, не хотілось знову брати в руки жахливі інструменти, які ще досі знаходились в кімнаті. Кобальт ніяк не реагував, здається його більше хвилювали рани, що досі боліли. Він мовчав, що злило Адріана ще більше, Еванс дістав з кобури пістолет, та націлився на голову зв’язаного. — Так думається краще?

Ні один полонений так не дратував його, як цей сивий. Й ніхто, так довго не тримався.

– Ти не застрелиш мене. – голос був надто тихим та хриплим, певно горло боліло після таких голосних криків, хоч той знайшов сили на слова. Не розумів, чому Адріан так довго допитує його, що йому заважає закінчити все одразу, навіть якщо він не отримає інформації?

Виглядало як кліше, де злодій все не може наговоритися, поки герой придумує план для втечі, хоча тут є одна суттєва різниця, вони двоє були злодіями. Адріану було зрозуміло, він дарма на нього тисне. Злість не відпускала чоловіка, але той не міг ніяк вплинути на сивого. Навіть якщо той й розколиться, то що з того? Зараз вони надто слабкі щоб нападати на інших, хоч й всі думають що це інакше. Адріан не міг дозволити цій інформації просочитися. В нього було достатньо грошей та зв’язків, щоб закон закрив на нього очі. А от людей катастрофічно не вистачало. Перед ним сидить здібний вбивця, який ладен на все через гроші, та що потрібно зробити, щоб він забув старого хазяїна?

– Вважай що тобі пощастило. – ледь не покричав Адріан, опускаючи зброю. – В тебе немає вибору, тепер ти будеш працювати на мене.

Адріану не хотілось цього робити, але й не хотілось втратити все що в нього було. Він сказав що в Кобальта немає вибору, але насправді цього не було і в нього.

Сорен здивовано поглянув на Адріана, але він був правий. Йому немає куди йти, навіть якщо його відпустять навряд чи бос візьме його на роботу знову. Тим більше чоловік не хотів повертатися до наркоторгівлі.

Еванс вийшов з приміщення, та закрив його на ключ. Кобальт був справжнім покидьком, але він буде дуже корисним, якщо все ж таки вийде приручити цього пса. Адріан попросив одного з лікарів підлатати Кобальта: йому потрібен сильний працівник, а не покалічений. Все ж він не міг так просто довіритися сивому, тому останні декілька годин чоловік провів спостерігаючи за ним через камеру відеоспостереження. Нічого особливого не сталось, здається так званий Кобальт змирився з тим, що йому доведеться працювати на свого ворога. Адріан повернувся в свій офіс, вже запланував багато чого на завтра, щоб побачити, чи має цей пес шанс на перевиховання?