Те, що забули

Пролог

   Світ вже не такий, як був колись..Те що було лише в книжках, фільмах, серіалах, тощо, тепер знаходилося серед людей. В який момент це сталося, ніхто не знає. Все частіше з’являлися діти з дивними здібностями. Хтось був неначе дитя води, хтось міг лише за допомогою думки переміщувати предмети, усі були різні. Та поступово утворювалися різні групи по силі.

   Де світло, там завжди і темрява. В той час як одні намагалис використовувати свої сили на користь іншим, другі руйнували життя, знищували будівлі, та думали лише про своє збагачення. 

   Коли Адель отримала свою силу, вона точно знала, її покликання-захищати та оберігати людей. Тому свою силу вітру вона розвивала аби стати героїнею для людей. Для цього вона подала свої документи в академію де навчалися такі ж як і вона, ті хто мали певні сили.

    По приїзду в академію, вона отримала нові пригоди, нових друзів та зрозуміла кому можна довіряти, а хто приховує справжнього себе.

(154 слів)

Переходьте в мій тг канал, частини там виходять швидше) Ще там багато музики та всього іншого)

https://t.me/wetryforyou

Розділ 1

Адель

  Вийшовши з таксі, дівчина роздивлялась навколо. Неймовірна архітектура академії, з ліпниною наче повертали в часи будівництва. За рахунок світлих відтінків, вона виглядала величезною, хоч і здавалось би, куди ще більшою? Дорога була з насипаного гравію, по сторонам квітучі кущі та ліхтарі, що в темний час доби освітлювали дорогу. Величні та металеві ворота були відкриті, чекаючи учнів. 

  По всій території академії ходили учні, хтось був новеньким та лише знайомилися, хтось вже тут не перший рік і ходить зі своєю компанією.

   Очі Адель розбігалися, вона не знала кули їй йти, куди подітися. Аж раптом, до неї підійшла директор академії з якоюсь милою жіночкою.

–Вітаю Адель у нашій дивовижній академії «…»! Сподіваюсь тобі тут сподобається. Мене звати пані Беатрис, я деректор цього чарівного місця – їй мило посміхнулась висока жінка, з темним наче ніч волосям, що було зібране у високий хвіст, скули виглядали дуже гостро. Риси обличчя, так само як і очі не вселяли довіри. Її темний костюм лише підкреслював худе тіло.

–Це пані Грейс, вона твоя викладачка з Мистецтва та куратор, тож вона покаже твою кімнату-та показала на світлу жінку збоку, що не приховуючи щирої посмішки дивилася на юну дівчину. В неї було кудряве біле волосся зібране в гульку на швидку руку та одяг заляпаний фарбою. Дівчина лиш подивившись на них і махнула головою в знак привітання

–Доброго дня, я Адель Норс. Рада знайомству-взявши в руки свої речі та вдруге озирнулась навколо. 

Ліс, що оточував академію був дивовижним, здавалося вона потрапила в якусь неймовірну казку

—Що ж, Адель, ходімо я покажу твою кімнату, розкажу трохи про академію-Грейс обережно взяла дівчину за руку, вітаючись з нею.

  Коли ходивши по території академії, Адель дізналася багато чого нового. Починаючи від того як називають власників певних сил, закінчуючи тим що виявляється у половини учнів був свій кампус, залежно від куратора. Коли Грейс привела дівчину до потрібних дверей, вона сказала:

–Твої речі там. Сподіваюсь ти знайдеш спільну мову із своєю сусідкою, вона надзвичайно мила та доброзичлива дівчинка. Гадаю розклад вона тобі дасть. А мені час бігти, тож до зустрічі-мило посміхнувшись вона пішла.

   Як тільки Адель відчинила двері, перед нею була простора, округла світла кімната, з великими вікнами. З по різні боки якої стояло два ліжка, робочі столи, шафи для речей та книг. В кімнаті було купа вільного місця, за рахунок чого вона і виглядала ще більшою ніж була. Проте так здавалось лише з одної сторони. З іншого ж боку було купу різних додаткових меблів, котрі займали чимало місця, все було в світлих тонах. 

   Сусідки Адель ще не було, тому та спокійно увійшла та пішла до не зайнятої половини кімнати аби розкласти свої речі. Та неочікувано двері до різко відчинились

–Дороті! Я таке взнав! Саме те, що тебе цікавить про Яна!-в кімнату вбіг, хоча навіть краще сказати влетів, хлопчина з пишним русим волосям. Було зрозуміло, він шукав сусідку Адель. Проте парубок не очікував, що зустріне когось іншого

–Я звісно не Дороті, не знаю хто такий Ян, проте цікаво, що ж такого ти про нього взнав- не розгубившись та посміхнулась йому.

   Хлопчина очікував усього на світі, криків про те який він телепень та про те, що він не виховане хлопчисько. Але такого він навіть уявити не міг. Проте, щось в цій дівчині його насторожило та збило з пантелику

–Хто ти? Що ти робиш в кімнаті Дороті? Я тебе тут раніше не бачив-той прискіпливо глянув на неї, зближуватися з нею він наміру точно не мав, адже вона здалась йому галасливим та нахабним дівчиськом. Спершись об двері, хлопець дивився за кожним її рухом.

   Саме в цей момент дівчина зрозуміла, тут не всі такі дружні як їй сказала пані Грейс..

(586 слів) 

Розділ 2

     –Почнемо з того, що знати та бачити мене до цього ти не міг. Я лише сьогодні приїхала сюди. А з тією, як ти сказав, Дороті, ми тепер сусідки – сказавши це, дівчина продовжила розкладати свої речі на полички.

    Хлопець ще якийсь час дивився на Адель, потім фиркнувши все ж пішов. Розклавшись до кінця і поставивши все як вона хотіла дівчина взявши книгу сіла за стіл. Їй хотілося відволіктися, початок дня видався точно не таким як планувалося 

     Читаючи вона настільки захопилася розповіддю, що навіть не помітила як відчинились двері, в які неочікувано забігла дівчина та без попереджень накинулась з обіймами на Адель  – Привіт! Я так рада, що в мене нарешті з’явилась сусідка, думаю ми з тобою точно станемо подругами! 

    Не розуміючи що відбувається Адель повернулась, та побачила пред собою мініатюрну особу. Її кучеряве русяве волосся виглядало дійсно неймовірно. Блакитні очі блистіли від радості, на обличчі було ластовиння, що ще більше підкреслювало її милий образ – Ой, вибач, зовсім забула. Я Дороті, рада знайомству!

     – Я Адель, приємно познайомитися  – посміхаючись сказала вона, – То це виходить саме з тобою ми будемо сусідками. І ще як я розумію, сумно мені точно не буде – вже сміючись казала Адель. 

     – Ще б пак, Дороті і радість то синоніми  – голосно та з посмішкою сказала вона

     Так слово за слово у них завелась розмова, де вони трохи дізналася одна про одну, і все більше тем для розмов у них з’являлось, аж раптом Дороті схопила Адель за руку та неочікувано потягнула з кімнати – Ходімо я тобі покажу всю академію! Тут дійсно дуже красиво!  

    Доки вони ходили по території, за ними спостерігала пара, неймовірно красивих, очей. Вони слідкували за ними та залишився непоміченим. Зовсім не випускаючи Адель із поля зору, наче боячись загубити її. 

    Дівчата нічого не підозрюючи гуляли та розмовляли. Повернувшись до кімнати, кожна з них почали займатись своїми справами. Дороті, вийшовши на балкон вдихнула повні груди чистого повітря і повернувшись до мольберту, котрий там стояв, почала обдумувати що б їй такого намалювати. Насправді вона дуже любила мистецтво, про це свідчили картини, котрими був зайнятий доволі великий простір балкону, а також просто купа фарб і плями від них прямо на підлозі. Адель же, в цей час, зручно всівшись на ліжко дістала ту саму книгу, котру вона читала ще зранку до знайомства з Дороті. Але так їм вдалось просидіти не дуже довго,адже раптом в коридорі почувся дівочий крик. 

    З кожної кімнати посходилися учні на звук. Побачене деяких приводило в жах, у інших викликало огиду. 

    На стіні, де були портрети різних відомих діячів академії, знаходилися велитеньські плями, чи то крові, чи то фарби. І ніби цього було недостатньо, серед цієї рідини знаходилося червоне та помаранчеве пір’я якогось птаха. 

    Проте, один портрет виділився з інших, на ньому була зображена  миловидна дівчина, зі світлим волосся, що сягало ліктів. Блакитні очі та усмішка на лиці лише підкреслювали риси її обличчя. Вона була неймовірно сильно схожа на Адель, ніби єдине що відрізняло їх між собою було ім’я та прізвище

   Тільки цей портрет не був забрудненим тими плямами, а навіть навпаки, виблискував на фоні інших. Навіть рамка якось неприродньо сяяла.  

   – Хто взагалі міг таке вчинити? ! – вигукнув один з учнів, котрий стояв серед натовпу. Адель з новою подругою не могли повірити своїм очам, таке вони точно бачили вперше…

(368 слів)

Розділ 3

    – Хто б міг так вчинити?!- вигукнув хтось з учнів. Адель з новою подругою не могли повірити своїм очам, таке вони точно бачили вперше…

   Після того випадку в холі гуртожитку, учнів стало значно менше. Боячись за свою дитину, батьки забрали підлітків додому. Та Адель, як і її нова подруга відмовилися їхати. Їх обох цікавило одне – Що то за жінка на портреті та чому вони з Адель так схожі? Що ж їх пов’язує?

   Позаяк певні учні залишилися, вчителям не залишалося нічого, окрім, як продовжувати працювати. Так, таких підлітків було не багато, але вони були. 

  Проснувшись раніше, Адель ще деякий час намагалась ще раз зануритися в сон, проте, все ж здалась та сіла спустивши босі ноги на землю. Її не лишало дивне передчуття, наче щось, та й мало статися. Глянувши на Дороті, що мирно спала, розтягнувшись на все ліжко, та спокійно вдихнула і вийшла на балкон. 

  З балкона їхньої кімнати відкривався неймовірний краєвид. Гори, які ще вкривав ранковий туман, сад академії, що був величезним, виглядали ніби намальовані. Сонце лиш недавно виглянуло із-за гір, та освітило, до того, темний простір. Стоячи тут, на балконі, Адель розуміла, природа – зачаровує!  Вирішив, що сьогодні вона хоче дізнатися  більше, дівчина рішуче зайшла назад до кімнати та почала збиратися.

  Оскільки до занять було ще достатньо часу, світловолоса вирішила зайти у бібліотеку. Спускаючись по сходах, та глянула на портрет, вона не могла відвести погляду. Склалось враження, що Адель дивилась в дзеркало. Та дівчина наче світловолоса, проте в іншому вбрані. 

  Відігнав думки, Вітфілд пішла в бібліотеку. В пошуках книги, та натрапила на привабливого, чорнявого хлопчину. Форма академії на ньому, була наче для вигляду. Смуга шкіра та чорні очі виглядали контрастно та привабливо. Занурившись в книгу, хлопчина не помітив, що його розглядають.

   Дівчина обережно підійшла до парубка. На що той підняв свої очі, та наче подивився в душу. 

– Чого тобі?- неочікувано спитав той, доки дівчина продовжила розглядати його. Від його голосу по тілу Адель пробігли сирітки. 

– Я..Я цей…Я Адель! Рада знайомству – та незручно посміхнулась. Її щоки почервоніли

– Хах..Я Ніколас-то й досить таки мило посміхнувся. Обережно взявши руку дівчини, той поцілував її – Я хотів би ще ближче познайомитися, проте, мушу бігти

   Залишивши дівчина одну, хлопець пішов. Та пару хвилин ще стояла, наче вкопана, але час підтискати  й Адель мусила шукати хоч щось, що допоможе їй дізнатися про ту жінку з портрета.

– Як же її звуть..Зовсім з голови вилетіло – під ніс шепотіла собі блакитноока. Дівочі пальчики пробігли по книгах, аж раптом зупинилися на «Ненсі Абрамс. Біографія та життя в секреті» – Ось воно!

   Взявши книгу та пішла за стіл. Як тільки Адель відкрила перші сторінки, її здивуванню не було здивувань. Усі чорнила на сторінках потекли, розібрати щось було не можливо. Глянувши по сторонах, вона не помітила нікого, навіть серед стелажів. Поставивши книгу на місце, Адель пішла назад до кімнати.

– Що, в біса, відбувається?- по дорозі висварилась світловолоса. Вона так і не помітила пари очей, що спостерігають за нею

– Не так то все й легко, як ти думала – тихо прошепотів чоловічий голос, та Адель цього не почула.

(501 слів)

Розділ 4

– Не так то все й легко, як ти думала – тихо прошепотів чоловічий голос, та Адель цього не почула.

На уроках все було наче спокійно, хіба один момент напряг. Протягом всього часу один хлопчина наче пропалював дірку в її спині. Проте, вона не звертала уваги. Коли завершився останній урок, Адель збирала свої речі, аж раптом, до неї підійшов той хлопчина. Це був той самий, русявий парубок, що в перший же день влетів в пошуках Дороті в кімнату. Вдітий він був у форму академії, перші ґудзики буди розстібнуті

– Ей ти…Я хотів перепросити…Я Раян – він протягнув їй руку – Я не хотів тебе образити або налякати, просто думав, що ти хотіла щось вкрасти..

Хлопець відвів погляд, на його смуглих щоках були видний легкий рум’янець, а та рука тремтіла, наче він чи то боявся її, чи то боявся налякати її думаючи, що та втече. Дівчина здивувалась, адже не очікувала такого, проте, протягнула руку та посміхнулась йому

– Я не ображалась, хоть і було не приємно. Я Адель, почнімо спочатку.

Хлопець обережно пожав її руку, невпевнено дивлячись в очі дівчини. Його погляд літає по її обличчі, зупиняючись на її очах, що зі щирістю дивилися на нього, потім на устах, що розтягнулися в усмішці.

Після уроків дівчина пішла знову в бібліотеку. Вона намагалась знайти хоть щось, що допоможе їй знайти інформацію про ту леді з портрета. Та її намагання не дали успіху, тож вона попрямувала до своєї кімнати. Задумавшись про щось, вона не помітила як зіштовхнулась з кимось.

– І знову привіт – пролунав приємний баритон, такого знайомого голосу. Це був той самий парубок з бібліотеки – Ти мене переслідуєш? Хоча якщо переслідувач буде таким миленьким, я не проти – той усміхався і дивився їй прямо в очі, від чого дівчина втратила дар мови.

– Нікого я не переслідую! Перестань лестити собі, ти точно не мій типаж! – та самовпевнено усміхалась та зверхньо дивилась на нього – Тепер все ж я піду – вона вже збиралась обійти його, як той обережно зловив її зап’ястя зупиняючи. Та здивовано глянула на нього – Що ти собі дозволяєш? Відпусти мою руку!

Не звертаючи уваги на її потуги, той притягнув її ближче до себе, та прошепотів – Я не нашкоджу тобі, хочу лише допомогти тобі. Я твій друг

Від його тону, її тіло знову вкрилося сирітками, щоки почервоніли. Взявши себе в руки, Адель відштовхнула його

– Я ж сказала, відпусти. Мені потрібно йти – після цих слів, дівчина втекла, лишивши парубка наодинці

– Ми ще зустрінемося, тож дарма тікаєш – усміхаючись він пішов у справах

Коли вона зайшла в кімнату, одразу замкнула двері ти спиною притулилася до неї. Було враження наче серце вистрибне з грудей, у вухах гуділо. В голові був бардак з думок:  « Що це було? Що він хотів від мене?». Вони давили на неї, від цього в неї почала боліти голова. Адель була занадто емоційна, тож переймалась усім та вона досить швидко взяла себе в руки. Подивившись по сторонах, дівчина пішла на балкон. Її сусідки не було, тож вона не мала кому розказати про цю ситуацію.

Дивлячись на гори, вона задумалась та трохи розслабилась. Все ж тут неймовірно, природа, архітектура. Замилувавшись Адель не помітила як стемніло. Вона не знала котра зараз година, проте знала, що тут час лише швидше, ніж линув в її житті до.

– Можливо…Я занадто наївна та безпечна? Можливо, варто більше розслабитися? – дівчина тяжко видихнула, пішла в кімнату та впала на ліжко. Дивлячись на стелю, Адель далі поринула в свої думки, не чуючи як її подруга вже прийшла та кликала її.

– Адель! Ти мене ігноруєш? – ледь не впритул підійшла Дороті до дівчини – Ми наче не сварилися, що сталося?

– А? Дороті! Пробач, я задумалась…

Ще деякий час вони розмовляли про все на світі, але Адель так і не розказала про ту зустріч і в бібліотеці та в холі. Коли на годиннику була, приблизно, третя ночі, вони все ж лягли спати. Якщо, Дороті заснула миттєво, то друга дівчина ще деякий час думала, чи вчиняє вона правильно? Чи вартує змінити свою поведінку та стати привзятішою та упередженою?

(651 слів)