Пролог

Відкривши двері бару “Три мітлі”, Гаррі та Герміона рушили в бік шумливої компанії. Хтось реготав щодуху, хтось спокійно вів розмову з іншим, а хтось просто попивав маслопиво і слідкував за всім цим, наче був нянею. Друзі трохи стихлись, побачивши парочку, яка як завжди запізнюється.

—Привіт, Гаррі,– привітався Фред.

—Вітаю, Герміона,– люб’язно та елегантно поклонився Джордж.

—Ну нарешті, скільки вас можно вже чекати?,– сказала Луна, яка сама спізнилася на тридцать хвилин.

—Ох, та Герміона не могла вибрати книжку, яка найкраще підійде до цієї атмосфери розважливості,– обернувся та посміхнувся Гаррі до Герміони.

—Ага, каже людина, яка годину стовбичила перед зеркалом, нудно обираючи майже однакові окуляри.

—Так, друзі, не сваріться, для цього у вас ще буде час. А зараз ми просто відпочинемо та поговоримо по душам,– як завжди ніжно та спокійно проговорив Седрік, обіймаючи Чо Чанґ.

—Куди ви зникли? Вас не було майже тиждень,– поцікавився Невіл.

—Та ми…, – почав пояснювати Гаррі, як Герміона різко його обірвала.

—Вирішили відпочити, бо це навчання так виснажує, тим паче, ми є абсолютними відмінниками, тому Дамблдор без вагань надав нам дозвол на подорож,– зиркнула на Гаррі спопеляющим поглядом, готовою вбити його прямо зараз.

—А де саме були?– поставив запитання Рон.

—В цілому подорожували Європою. Красиві краєвиди, добрі люди.

—Так, нам дуже сподобалося, можливо якось всією компанією поїдемо в турне, – відказав Гаррі.

–А як цей тиждень пройшов в Гоґвортсі? – запитала Герміона, наперед знаючи, що буде багато чого.

–Наприклад, Фред і Джордж подарували квіти Мінерві Макґонеґел. Але як тільки вона хотіла їх понюхати, то ці квіти вкусили її за ніс.

—Або як Луна переплутала вітальні кімнати і мало не подралася з іншою дівчиною, яка нібито зайняла її місце.

—Ой, ну переплутала, з ким не буває,– фиркнула Луна.

—З ким не буває???? Та в неї синяк досі не пройшов і численні подряпини від твоїх кігтів,– майже агресивно відказав Невіл.

—Ой, та це ще квіточки. Рон на тренуваннях був такий злий, що сильно жбурнув у однокурсника. Кажуть, струс мозку та перемалані кістки,– з подивом і майже острахом висловилася сестра Рона – Джинні.

—А пам’ятаєте, як ми дали Місіс Норіс понюхати валеріанку, то вона так бігала по замку, а Філч десь позаду плентався у спробах її наздогнати.

—О так, я мало від сміху не вмерла, так реготала, мало живіт не луснув,– з посмішкою згадує Чо.

—Не тільки ти одна, весь Гоґварст заполонив сміх і здається, що навіть в Гоґсміді його чули,– додав Седрик.

Герміона щаслива, бо інші радіють та посміхаються. Так мало потрібно для щастя: друзі та веселі пригоди. Тільки це робить сенс життя вагомими та знаковими, тому вони проживають його на повну. Шкода, що в житті Гаррі та Герміони все не так райдужно. Зробивши стільки всього, вони не могли цілком окунутися в звичайне життя. Знову тривожність та страх. Знову ознаки того, що не все скінчено.

Відчувши щось недобре, Герміона одразу повернулася до Гаррі. Йому було погано. І він одразу відключився. Всі стрімголов оточили його, страх від незнання. Тіло Поттера билось у конвульсіях, кожна кісточка наче подорожувала тілом. Всі метушаться та страються щось зробити, а Герміона просто тримає його за руку, бо знає – від цього йому не допомогти та не врятувати, як би сильно того не хотіла людина. Одне Ґренджейр знала точно – він обов’язково отямиться, але з кожним разом він стає все похмурнішим та боязкішим. Це обов’язково мине…