Пролог

Мерлін обіймав Алісу за талію, притискаючи її ближче до себе. Він нарешті цілував її. Цілував вибагливо, зминаючи ніжні дівочі губи та вкрадаючи з них тихі стогони. Серце шалено калатало, він не міг надихатися нею, не міг повірити, що це нарешті з ним відбувається. Вона вабила його, вже давно зводила з розуму, змушувала забути про все на світі, як тільки її постать потрапляла йому на очі. Він довго не міг собі в цьому признатися, проте картина фліртуючих Артура і Аліси розставила все на свої місця. Всередині все палало, коли Аліса посміхалася не йому. А вона, ніби на зло, посміхалася всім навколо, крім нього, Мерліна!

Проте зараз вона належить йому і тільки йому. Він сильніше вжався в дівоче тіло і, відірвавшись від припухлих від вимогливих поцілунків губ, перейшов на її шию. Аліса тихо застогнала, викликавши у чародія тугий вузол внизу живота, а її шкіра покрилася мурашками. Мерлін став спускатися нижче, до плеча, яке приховувала клята тканина сукні, залишаючи мокрі сліди поцілунків на шкірі. От би зняти все це з неї…

— Мерліне, — простогнала Аліса, — не тут же, не в коридорі… — її погляд був затуманений бажанням, але навіть у такому стані вона намагалася зберегти залишки самоконтролю.

А де ж тоді, якщо не в коридорі?

Вони стояли за колонною неподалік від прийомної зали, де їх у будь-який момент могли застукати стража, свита короля, будь-який з цих ублюдочних лицарів (вона навіть цим пихатим ублюдкам посміхалася, ніби не знаючи, що вони на щось сподіваються) або сам вінценосний віслюк. О, він був би радий, якби Артур побачив свою улюблену Алісу разом з ним…

Однією рукою продовжуючи тримати дівчину за талію, іншою Мерлін прослизнув під сукню і стиснув дівоче стегно. Він упивався моментом, припадав до лебединої шиї вже не у легеньких поцілунках, а у відчутних укусах, залишаючи на ній свої мітки, — а Аліса тільки і могла що тихенько постогнувати. Згодом його рука — та, що проникла під дівочу одежу — підіймалася все вище і вище, поки він не доторкнувся до сокровенного місця. Там було гаряче і волого.

— Яка ти мокренька, — посміхнувся чарівник і сам не впізнав свій голос, до того він був пронизаний хіттю. Мерлін і сам був дико збуджений, його член вже давно впивався в полотняні штани, а яйця поболювали від збудження. Але не прямо так відразу приступати до солодкого: він хотів, щоб Аліса страждала, щоб вона відчула, як це, — хотіти недосяжного. Він легенько масажував її статеві губи, поки вона ловила ротом повітря, ледь відчутно проводив по клітору великим пальцем, викликаючи важкі вдихи-видихи, і на пів фаланги занурював пальці у вологу піхву. Солодкі стогони були медом для вух.

— Мерліне… будь ласка… — ледь чутно бурмотіла Аліса, яку розривало від почуттів. Вона металася у нього в обіймах, на чолі виступили краплини поту, щоки почервоніли, і дівчина взагалі виглядала так, ніби зараз втратить свідомість.

— Що саме будь ласка? — чарівно посміхнувся Мерлін, відриваючись від її шиї. Такі засоси тепер не скриєш, треба буде в спекотний сонячний день одягати сукню з високим коміром. А інакше Артур побачить, та і весь двір, оце незручно буде.

— Зроби… щось… — благала дівчина, вже сама намагаючись насаджуватися на його пальці. Вона була такою вологою, що, Мерлін був упевнений, його член би як по маслу увійшов в її піхву…

— А Артур вже чіпав тебе там? — несподівано спало на думку. Дурак, ти ж зараз сам все зіпсуєш, яка різниця, якщо вона належить зараз тобі і тільки тобі?!

— Кха… який Артур?! — у голосі Аліси промайнула злість, — я все це робила, привертала увагу всіх цих додіків, щоб ти увагу на мене звернув, ідіота шматок. Ані Артур мені не потрібен, ані лицарі — тільки ти, Мерліне! — вона подивилася на нього таким поглядом, що у роті пересохло і стало важко дихати.

Від цих слів Мерлін ледь не спустив собі в штани. Аліса злізла з його пальців та нахилилася вперед, обпершись о колонну, підняла сукні та призовно подивилася на Мерліна через плече. Йому навіть казати нічого не треба було, він майже зірвав з себе штани зі спіднім і, трохи дрижа від нетерпіння, притулив головку члена до її проходу…

— Мерліне!

Це не голос Аліси.

— Мерліне, скільки можна спати?!

Ґаюс?! Звідки він тут?!

Мерлін підскочив у ліжку і перелякано подивився на придворного лікаря, який незадоволено вперився поглядом у нього, стоячи у дверному отворі в його кімнаті.

— Просипайся і іди за травами, вже давно час, м’яту і чистотіл якраз на світанку треба збирати, ти що, забув про нашу вчорашню домовленість? — фиркнув старий, — що там тобі снилося таке, хвилин десять добудитися не міг, все кликав, а ти не просипався… — продовжуючи бурчати собі під ніс, він закрив за собою двері.

Мерлін декілька разів глибоко вдихнув і видихнув, намагаючи заспокоїти серце, що шалено калатало у грудях. Член відтягував тканину штанів (як добре, що він був накритий ковдрою і Ґаюс не помітив, оце було б незручно) і болів так, ніби чаклун не спускав декілька тижнів.

Знову.

Мерліна переповнювала злість навпіл зі злістю на Ґаюса, який перервав все на найцікавішому місці. Не могли м’ята і чистотіл почекати п’ять хвилин?!

Знову ці дурацькі сни з Алісою! Невже причарувала?! І жодного разу у нього не вийшло закінчити почате уві сні. Зазвичай його будили, коли вони мали перейти до найочікуванішого моменту або коли він тільки-тільки мав закінчити. Другий варіант був і приємніший, і образливий одночасно, бо чаклун пам’ятав усі відчуття вологих стінок, що обхоплювали його член. Все було так реалістично, що просинатися з членом, що стоїть колом, і лютим недотрахом стало звично.

Мерлін би вже пішов до Великого Дракона за порадою (може, є якесь заклинання, яке може це припинити?), якби не соромно було ділитися ситуацією. Та і… він підозрював, що проблема все-таки полягала не у чарах, а у Алісі, яка з першого погляду раз і назавжди викрала його серце (і його член). Великий Дракон точно на сміх підніме, якщо він таке розкаже. Мерлін прикрив очі, намагаючись заспокоїтися, але перед очима знову була вона.

А тепер йти у палац, перетинатися з нею у коридорах і думати тільки про її соковиті груди, які він м’яв і смоктав; про її ніжну піхву, яка тугими стіночками обхоплювала його член; про пухкі губи, які інколи брали у маленький ротик його єство та…

Мерлін кінчив, навіть не доторкнувшись до свого члена. Спустив, думаючи про неї, у піжамні штани. Завжди після цього на нього накатувала якась меланхолія. Він відчував себе дуже одиноким, хотілося лягти на ліжко, накритися подушкою, сховавшись від усього світу, і ридати. Ні, у нього бували інколи сни такого плану, все-таки зі здоров’ям у нього все гаразд, він хлопець у розквіті сил, та і при дворі багато гарних пані, але це траплялося не так вже і часто. А після появи у замку Аліси йому це снилося майже кожну ніч.

Мерлін подивився на пляму, що розпливалася у нього на штанах, і відчув розпач. У дійсності Аліса була з ним привітна, але не більше, ніж з кимось іншим. Вона посміхалася йому так само, як і іншим, ввічливо питала, як справи, могла перекинутися парою слів, але ніколи не кликала перетнутися десь після закінчення робочого дня. Мабуть, Мерлін сам був у цьому винний, бо, коли вона тільки з’явилася, почалися ці дурацькі сни і чарівник боявся зайвий раз дихнути поруч з дівчиною (якщо б член при погляді на Алісу рефлекторно встав при звичайному діалозі, а це був би не сон… його репутація від цього ніколи не відмилася). Коли всі намагалися роззнайомитися з новенькою, хлопець навпаки уникав її, от і не склалося…

Потроху відпускало.

— Ну і де ти?! Я обіцяв пану Гвендоліру зілля від кашлю! — роздався обурений голос Ґаюса з кухні.

— Вже іду! — крикнув Мерлін.

День буде важким.