Пролог

Інші клани, інші коти, інше все…

Багато кому може показатися що щось подібне ви читали чи чули, чи може книжка дуже подібна до оригінальних Котів-Вояків? Ні, це не правда. Зрозуміло історія створено по цій серії, але вона моя особиста.

Пролог

Вітер шугав засніженим табором. Була ніч, середина зими була бурхливою і часті снігопади швидко заполонили ліс сугробами білої речовини. Худорлява руда кицька сиділа на невеликій скелі що була збоку галявини та дивилася на захмарене небо. Було холодно й вона обгорнула лапки своїм хвостом що здавався немов вогняним у всій цій білизні.

Вогнезірка думала про Гололист – найжахливішу порі року що не залишала здобичі лісовим котам і відбирала життя.

– Що чекає на Вогняний Клан? Зима буде ще цілих дві повні, а Білий Кашлюк вже лютує у таборі, що ж буде далі? Та ще загроза нападу зі сторони Клану Сонця. – киця зітхнула – На Вогняний Клан чекають складні часи. Ми повинні бути готовими.

З-заду почулися кроки. Це сріблясто-біла, тендітна кішечка піднімалась до провідниці. Її гарна шубка ніби світилась під світлом Місяця.

Вогнезірка обернулася.

– Тобі не спиться, Хуртовино? – тихо, щоб нікого не розбудити в таборі промовила вона. – Вже достатньо пізно для прогулянок.

– Нажаль ні, і я тут не щоб гуляти, мені треба тобі дещо сказати. – та, котру назвали Хуртовиною подивилась у вічі рудої киці.

– Що розказати? Говори. – попросила провідниця зробивши уважний вигляд.

– Мені було послано пророцтво: – біла кішка підняла на неї смарагдово-зелені очі. – «Прийде кішка, яка буде мати силу порівняну з Тигровим Кланом, і тільки тоді в лісі зацвіте Зеленлист». – голос Хуртовини прозвучав дуже голосно й моторошно у тиші яку порушувало тільки шугання вітру. – Ти часом не знаєш що це може означати?

Вогнезірка на хвилину задумалася. Потім вона поглянула у вічі срібілястої медикицьки…

– Поки що не знаю але Зоряний Клан нам обов’язково це підкаже – не вірячі в свої слова, врешті-решт проговорила Вогнезірка.

З цими словами вона повернулася у напрямку свого кубла що було поряд із скалою. Наостанок кішка сказала:

– Я ще подумаю про значення цього пророцтва, обіцяю Хуртовино. А тепер треба набратися сил для наступного дня… Думаю він буде непростий. Пора спати. – й руда мов вогонь кішка побігла до-себе в печеру.

Перед тим як піти до себе в палатку, Хуртовина ще довго дивилася на те місце де щойно стояла її провідниця. Її шубка блищала в темряві. Вона думала над тим що щойно сказала Вогнезірка: «Зоряний Клан підкаже розгадку…».

***

А тим часом, провідники Кланів Сонця та Темряви думали над своїм підступним планом.

«Ми їм помстимося! О, так.» – думали вони. – «Ми помстимося за все що Вогнезірка з Прудкозором нам зробили»